Вміст деяких елементів у відпрацьованих газах карбюраторних і дизельних двигунів внутрішнього згорання

Компоненти	Вміст компонента, %		Примітка
	карбюраторні ДВЗ	дизельні ДВЗ
N2	74-77	76-78
O2	0,3-8	2-18		Нетоксичний
CO2	5,0-12	1,0-10,0
H2	0-5,0	–
CO	0,5-12	0,01-0,5
NOx (у перерахунку на N2O5*	до 0,8	0,0002-0,5
СnНm	0,2-3,0	0,009-0,5
Альдегіди	до 0,2 мг/л	0,001-0,09		Токсичний
Сажа	0-0,04 г/м3	0,01-1,1 г/м3
Бенз(а*пірен	10-20 мкг/м3	до 10 мкг/м3

При цьому дизельні двигуни викидають у більших кіль­костях сажу, яка у чистому вигляді нетоксична. Проте час­точки сажі, що володіють високою адсорбційною здатністю, несуть на своїй поверхні часточки токсичних речовин, у тому числі й канцерогенних. Сажа може тривалий час знаходитися у зваженому стані в повітрі, внаслідок чого збільшується тривалість впливу токсичних речовин на людину.

Кількість шкідливих речовин, що надходять в атмосферу в складі відпрацьованих газів, залежить від загального технічного стану автомобілів і, особливо, двигунів – джерел найбільшого забруднення. Так, при порушенні регулювання карбюратора викиди СО збільшуються в 4 – 5 разів.

Застосування етильованого бензину викликає забруд­нення атмосферного повітря високотоксичними сполуками Плюмбуму. Близько 70 % Плюмбуму, який додали до бензину з етиловою рідиною, потрапляє у вигляді сполук в атмосферу з відпрацьованими газами, з них 30 % осідає на землі одразу за зрізом викидної труби автомобіля, 40 % залишається в атмосфері. Один вантажний автомобіль середньої ванта­жопідйомності виділяє 2,5 – 3 кг Плюмбуму за рік.

Шкідливі речовини з викидних газів знижують адаптаційні можливості організму і, як наслідок, стійкість до інших негативних чинників, підвищують рівень захворю­ваності та смертності населення. Доведено, що забруднення атмосферного повітря автомобільним транспортом підвищує поширеність бронхіальної астми, хронічних бронхітів, онкологічних захворювань дихальної системи.

3. Екологічна безпека людини

Сьогодні довкілля зазнає численних і різноманітних негативних впливів із боку людства, що створює загрозу для існування самої людини та робить нагальною необхідність турботи про власну екологічну безпеку.

Поняття «екологічна безпека» неоднозначне. З одного боку, під ним розуміють діяльність людини, що не несе ризику для довкілля. Саме цим поняттям екологічної безпеки користуються, коли ведуть мову про природо­охоронну діяльність людини, заходи із запобігання забруд­нень, аварій тощо.

З іншого боку, екологічна безпека – це такий стан лю­дини, коли природні та техногенні процеси не чинять нега­тивного впливу на здоров’я та психоемоційний стан людини.

В основі такого розуміння знаходиться аксіома про залежність здоров’я від факторів і компонентів зовнішнього середовища, з якими людина контактує з початку ембріон­нального зародження та до кінця свого життя (повітрям, водою, продуктами харчування*.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ*, здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність захворювань або фізичних дефектів.

Здоров'я населення, або здоров'я популяції, залежить від різних чинників, зокрема, на 50-52 % – від економічної забез­печеності та способу життя людей, на 20-22 % – від спадкових чинників, на 7-12 % – від рівня медичного обслуговування та на 18-20 % – від стану навколишнього середовища.

Наразі в різних виданнях наводять перелік хвороб, які називають екозалежними. До найпоширеніших належать: хвороби системи кровообігу, крові, органів дихання, травлення, ендокринної системи, хвороби алергічної природи, захворювання шкіри та підшкірної клітковини, патології вагітності та вроджені аномалії, психічні розлади, хвороби сечостатевих органів, злоякісні новоутворення. Серед факторів навколишнього середовища, що викликають ці захворювання виділяють: забруднення атмосферного повітря хімічними речовинами і пилом (особливо оксидами карбону, сульфуру, пестицидами*; шум, електромагнітні поля, іонізуюча радіація; склад питної води (хлориди, нітрати, нітрити, твердість*; ендемічність території за мікро­елементами (Манган, Купрум, Йод та ін.*; забруднення продуктів харчування токсикантами; клімат тощо.

Дитячий організм найчутливіше реагує на стан довкілля. Діти у віці до п'яти років складають 10 % населення нашої планети. Проте більше 40 % випадків усіх захворювань, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища, спостерігається саме в цій віковій групі. Від таких хвороб у рік помирає більше трьох мільйонів дітей.

Забруднена вода вбиває щорічно 1,6 мільйонів дітей у віці до п'яти років. Вона – причина захворювань холерою, дизентерією, тифом. У 2000 році країни всього світу прийняли Декларацію тисячоліття, в якій поставили перед собою один із пріоритетів для розвитку – це зменшення на дві третини дитячої смертності у світі до 2015 року.

Найнебезпечніші фактори навколишнього середовища – хімічні речовини, які негативно впливають на здоров’я людини. За даними міжнародної організації Європейський союз виробників хімічних речовин, промисловість виробляє більше ніж 11 тис. хімікатів, з яких 3 тис. становлять серйозну небезпеку не лише для здоров'я людини, а й для її життя. Виділяють такі групи небезпечних речовин:

Токсиканти – речовини (отрутохімікати, нітрати, важкі метали, численні промислові та побутові хімічні речовини тощо*, які в небезпечних концентраціях викли­кають отруєння (токсикози*.

Алергени – фактори (шерсть тварин, пір’я, лікарські засоби, продукти харчування, численні речовини природного та штучного походження, побутова хімія*, які викликають алергічні реакції (алергії*, тобто стан підвищеної чутливості організму до певних речовин. Унаслідок контакту з алергеном знижується імунітет організму та можуть розвинутися різні захворювання, насамперед дерматити (запалення шкіри*, бронхіальна астма, сінна пропасниця, набряки, ураження слизових оболонок внутрішніх органів.

Канцерогени – речовини (бензпірен, бензол, фенольні сполуки, вінілхлорид, сажа, смоли*, що сприяють розвитку зло­якісних пухлин, які характеризуються необмеженим ростом, не контролюються гормональною та нервовою системами, здатні утворювати метастази – нові пухлини на здорових тканинах і здебільшого призводять до летального кінця.

Мутагени – фактори, що здатні викликати генні чи хромосомні мутації. Мутагенні властивості має переважна більшість канцерогенів, що викликають спадкові хвороби, якщо мутація відбувалась у статевих клітинах.

Тератогени – фактори, які порушують нормальний розвиток плоду під час вагітності (майже всі канцерогени та багато токсикантів* призводять до уроджених аномалій. До тератогенів належить і нікотин. У жінки, яка палить чи навіть пасивно вдихає тютюновий дим, нікотин постійно нагромаджується та концентрується в яйцеклітині. Після запліднення яйцеклітини нікотин порушує нор­мальний розвиток плоду.

Крім небезпечних факторів навколишнього середовища, які можуть викликати цілий ряд захворювань людини, виділяють речовини, що є причиною забруднення сучасних житлових приміщень. Відомо, що на один випадок отруєння з вимушеним звертанням до лікарів на робочому місці припадає п’ятдесят отруєнь у домашніх умовах. Тому існує проблема забруднення атмосфери жител і приміщень.

Фахівці підрахували: в наших домівках зустрічається понад 60 000 небезпечних субстанцій (рідких, твердих і газоподібних*: лаки, фарби, розчинники, лікарські препарати, засоби для боротьби із гризунами та комахами (Табл. 9*. Подекуди вони зберігаються у великих кількостях, що може призвести до гострих отруєнь і смертельних випадків.

У 1986-1990 роках відбувалась «азбестова лихоманка» у США, яка започаткована американським Агентством захисту довкілля (ЕРА*. Агентство вирішило добиватися повної заборони азбесту й вилучення матеріалів на його основі. Втрати від боротьби з азбестом перевищили кілька мільярдів доларів США. Якщо ж додати час вимушеного закриття на «ремонт» шкіл, спорт- і кінозалів тощо, то «азбестова лихоманка» коштувала США не менше 10 мільярдів доларів.

Теорія «одноволоконної небезпеки» стверджувала, що проникнення в поверхню альвеол легенів, бодай, одного короткого волокна азбесту призводить до утворення ракової пухлини навколо точки дії волокна.

Азбест – узагальнююча назва групи силікатних (кремнієвих мінера­лів*, найхарактерніша особливість яких – подільність на дуже тонкі волокна чималої довжини (інколи понад 20 см*. Майже 95 % усього використовуваного азбесту становить хризотил («білий азбест»*, під час видобування та переробки якого не утворюються короткі та гострі уламки волокон (його пил містить лише «заокруглені» та вигнуті волокна*. Детальні дослідження показали відсутність ознак канцерогенності волокон хризотилу порівняно з пилом інших порід (вугілля, марганцю*.

Таблиця 9