Тема 1. Предмет дисципліни «Історія української культури» План семінару

1.1. Сутність культури. Культура та природа. Культура і цивілізація.

1.2. Поняття національної культури.

1.3. Структура культури. Місце і роль художньої культури в цілісності історичного процесу.

1.4. Класичні й сучасні концепції української культури. 2. Поняття національної культури

3. Значення мови в розвитку культури.

4. Типологія культур Заходу та Сходу.

1. 1 Сутність культури. Основні функції культури.

Термін " культура" у початковому його тлумаченні не означав якогось

особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про

дію, зусилля, спрямовані на дію чогось, і тому вживався з певним

доповненням, що означало культуру чогось: культуру духу, культуру розуму

тощо. Пізніше культуру стали розуміти як "людяність", що виділяє людину з

природи, варварського стану.

Незважаючи на різноманітність визначень культури, у них можна

виділити синтезуюче ядро, що об'єднує різні точки зору. Таким ядром

виступає слово "культура" (лат. обробіток, вирощування, догляд). Первісно

це стосувалось землеробської праці. У переносному значенні культура - це

догляд, поліпшення, ушляхетнення тілеснодушевно — духовних нахилів та

здібностей людини;

Отже, культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які

відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході

історичного розвитку суспільства.

Матеріальна культура не тотожна ні матеріальному життю

суспільства, ні матеріальному виробництву, ні матеріально-перетворюючий

діяльності. Матеріальна культура включає фізичні об'єкти, створені руками

людини (артефакти). Для артефактів характерно те, що вони створені

людиною, мають відповідне символічне значення, виконують відповідну

функцію і є цінністю для колективу чи суспільства (парова машина, книга,

храм, знаряддя праці, житловий будинок, оздоби). Матеріальна культура

характеризує діяльність з погляду її впливу на розвиток людини. Матеріальна

культура - це також культура праці і матеріального виробництва, культура і

охорона навколишнього середовища, культура топосу (місце проживання),

культура відношення до власного тіла, фізична культура.

Духовна культура виступає складним утворенням і включає в себе

пізнавальну та інтелектуальну культуру, філософську, моральну, художню,

правову, педагогічну, релігійну. Духовну культуру утворюють норми,

правила, еталони, моделі і норми поведінки, закони, цінності, ритуали,

символи, міфи, знання, ідеї, звичаї, мова. Вона також є результатом

діяльності людей, але творіння не рук а розуму. Нематеріальні об'єкти не

можна бачити, відчувати, слухати, вона існує в свідомості і підтримується

людським спілкуванням.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери

(мистецтво, філософію, науку та ін.); показує соціально-політичні процеси,

що відбуваються в суспільстві.

Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дає можливість

виділити основні взаємопов'язані сторони, аспекти культури:

— культура - народжене суспільством, властиве суспільству соціальне

явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя

людини;

— культура - процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання

навколишнього світу і самої людини в цьому світі, на отримання об'єктивної

і достовірної інформації про світ, де головну роль відіграє наука і мистецтво;

— культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ і саму себе,

але й визначити своє місце в світі, світоглядні установки;

— культура включає в себе сутність досягнутих людиною в процесі освоєння

світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних

орієнтацій людини в світі;

— культура, створюючи необхідні для орієнтації людини в світі норми

поведінки та оцінки, забезпечує регулювання соціальних відносин людей;

— культура виступає як потужний фактор формування людських сутнісних

сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень,

потреб, емоцій на справжні людські. Саме в цьому полягає її гуманістичний

зміст.

Культура – це фактор, що організовує всі рівні життя людей. Вони

взаємопов’язані, але неоднорідні:

народна культура (корінна) створюється у глибинах народного духу, у

повсякденній трудовій діяльності народних мас на основі багатого життєвого

досвіду, накопиченого століттями;

“висока культура”, до кращих зразків якої мають відношення окремі

геніальні особи: художники, вчені, винахідники, проповідники, пророки,

вожді, виховані народною культурою і є справжніми її носіями;

елітарна культура – культура, притаманна еліті суспільства, до якої

належать родова аристократія, фінансово-промислові магнати, політичні

лідери з владними повноваженнями

демократична культура – культура, невіддільна від культурного

буття трудового народу, цілий пласт його життя, культура вільна, майже не

формалізована;

масова культура з’явилася на початку ХХ ст. Для неї характерні

стандартизація культурної діяльності, профанація, активне тиражування за

допомогою ЗМІ (мода, кіно, телебачення і т. ін.). “Масова культура”

суперечлива: з одного боку, вона робить доступними культурні здобутки

“високої культури”, а з іншого – вульгаризує їх, підміняє оригінальність

копією, робить пересічним спілкування з мистецтвом, наукою, породжує

конформізм та посередність.

Культура як цілісне явище умовно поділяється на підгрупи: побутова,

політична, правова, художньо-творча, технічна, виробнича.

Побутова культура характеризується особливостями народів, що

тривалий час проживають на певній території.

Політична культура – важливий __________фактор суспільства, що формується

відповідно до реальних соціально-економічних відносин, які сформувалися у

різних народів у різні часи.

Правова культура – формується на базі перших двох, чим вищий

рівень суспільства, тим вищий рівень правових відносин, але нині, з

ускладненням соціально-економічних умов і державних структур дедалі

важче стає впорядковувати правові відносини, які часто суперечать нормам

побутової та етнічної культури і служать не людині, а потребам партій і

великого капіталу, хоча подаються як загальнолюдські чи

загальнонаціональні.

Художньо-творча культура уособлює багатоаспектність і

багатовимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну

художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Якщо народна

творчість не передбачає опанування певним видом діяльності на рівні

професії, то для професійно-мистецької роботи потрібно пройти серйозну

школу професійного навчання.

Технічна культура – оскільки нині техніка супроводжує людину

протягом усього життя і відіграє суттєву роль у формуванні її характеру й

поведінки, нагальним питанням є відносини та взаємозв’язки людини й

машини, які визначає технічна культура.

Виробнича культура стосується проблем і норм етичних відносин між

собою членів виробничих колективів та їх взаємин з керівництвом. Вона

потребує вироблення оптимальних моделей виробничих відносин із

максимальною адресною прив’язкою, тому загальні етичні норми, розроблені

за часів колишнього СРСР, не придатні нині, бо не враховують психологічні

особливості людей, сформованих в одній політичній системі і раптом

кинутих у іншу.