3. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

Злочин є одним із видів правопорушення. Тому важливим питанням в кримінальному праві являється відмінність злочину від інших правопорушень.

Під правопорушенням розуміється антисоціальне протиправне і, як правило, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридичну відповідальність. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Із цих конституційних положень однозначно випливає, що злочини, адміністративні, дисциплінарні правопорушення і цивільно-правові делікти є різними видами правопорушень.

В теорії кримінального права існує дві точки зору з цього приводу.

Перша точка зору полягає у ствердженні, що інші правопорушення не є суспільно небезпечними, на відміну від злочинів. Це поясняється змістом ч.2 ст.11 КК, де вказано, що не є злочином діяння, передбачені законом, але через малозначність не містить суспільної небезпеки і тому мають лише суспільну шкідливість.¹⁵

Зміст другої точки зору полягає у ствердженні, що всі правопорушення є суспільно небезпечні. Відмінність їх полягає в більшій ступені суспільної небезпеки як головної ознаки. Доказується це змістом ч.2 ст.1 КК, де вказується, що кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами.¹⁶ Це положення залишилося і у новому Кримінальному кодексі (ч.2 ст.1).

Критеріями відмежування злочинів від інших правопорушень є:

1) суспільна небезпека;

2) суб’єкт правопорушення;

3) винність;

4) кримінальна протиправність;

5) кримінальна караність.

Суспільна небезпека, як один із названих критеріїв, є характерною не тільки для злочинів, а й для інших правопорушень. Цей висновок випливає, зокрема, із ч. 2 ст. 1 КК, де зазначено, що «Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами».

Як вже було зазначено, розрізняють характер і ступінь суспільної небезпеки. За характером та ступеню суспільної небезпеки відмінність полягає в більшій соціальній шкідливості злочинів ніж проступків. Це є головний матеріальний критерій. Тому що злочин спричиняє більше шкоди ніж проступок.

При конструкції більшості норм береться до уваги шкода заподіяна суспільно небезпечним діянням. Наприклад, крадіжка, розмежовується з адміністративним проступком, в залежності від вартості викраденого, контрабанда теж від вартості, ухилення від сплати податків зборів та інших обов’язкових платежів та багато інших.

Істотність матеріальної шкоди у багатьох випадках визначається безпосередньо у КК на підставі заздалегідь визначених абсолютно конкретних критеріїв і вимірюється у грошовому виразі (щодо майнової шкоди), у фіксованих показниках короткочасного розладу здоров'я, втрати працездатності, втрати органу або його функцій, смерті тощо (щодо фізичної шкоди). Ці критерії дають змогу, як правило, чітко відмежувати злочини від інших правопорушень. Наприклад, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв є адміністративним правопорушенням (ст. 61 КУпАП). Якщо зазначеним діянням буде умисно заподіяно шкоду у великих розмірах, вчинене переростає у злочин, передбачений ст. 194 КК (умисне знищення або пошкодження майна), а якщо пошкодження названих предметів спричинило, скажімо, тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, то, залежно від форми вини, - у злочин, передбачений ч. 2 ст. 194 КК (умисне пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки), або у злочин, передбачений ст. 196 КК (необережне знищення або пошкодження майна). Аналогічне рішення треба приймати при знищенні або пошкодженні дренажних систем (ст. 74 КУпАП), пошкодженні газопроводів (крім магістральних) і їх устаткування при провадженні робіт (ст. 103² КУпАП) тощо.

Суб'єктом злочину, як зазначалося вище, може бути лише фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. За цією ознакою злочин можна відмежувати від цивільно-правового, а також деяких інших видів правопорушень, суб’єктом яких може бути і юридична особа. Фізична особа у цивільному праві у певних випадках може виступати суб’єктом правопорушення незалежно від віку і осудності (див. статті 1178, 1184, 1186 ЦК України). Суб’єктом дисциплінарного правопорушення може бути не будь-яка особа, а тільки та, на яку поширюється дія певних дисциплінарних статутів чи положень.

На відміну від злочину, цивільно-правовим правопорушенням в окремих випадках може бути визнане і діяння, вчинене за відсутності вини. Так, згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, може нести відповідальність за відсутності її вини (умислу або необережності), якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано: 1) каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного засобу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а також 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідальність без вини передбачена також статтями 1173-1176 ЦК України.

Такі критерії, як кримінальна протиправність і кримінальна караність, дозволяють відмежувати злочини від інших правопорушень, не передбачених чинним КК і вчинення яких не створює підстави для застосування кримінальних покарань. Інакше кажучи, правопорушення, відповідальність за які не передбачена КК, не є злочинами.

ВІДМЕЖУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ВІД АМОРАЛЬНИХ ВЧИНКІВ звичайно здійснюється за критеріями кримінальної протиправності й караності, а також за об’єктом, ступенем суспільної небезпеки та деякими іншими ознаками.

Так, суспільство може визнавати аморальними, а у деяких випадках і суспільно небезпечними вчинками самогубство і замах на самогубство, клонування людини, проведення самоабортів, свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження на венеричну хворобу тощо, але усі ці діяння не розглядаються як злочини, оскільки відповідальність за них чинний КК не встановлює. Санкціями за невиконання вимог моральності можуть бути лише певні форми морального впливу, наприклад, громадський осуд.

Об’єкт аморальних вчинків суттєво відрізняється від об’єкта злочину. З одного боку, аморальні вчинки можуть посягати на такі загальні блага, як уявлення суспільства про добро і зло, справедливість тощо, але не всі злочинні посягання є аморальними (нейтральними до моралі є більшість необережних злочинів, ряд злочинів у сфері господарської діяльності, інші злочини, для яких не є характерними корисливі чи інші низькі мотиви). З іншого боку, об’єктами аморальних вчинків можуть бути суспільні відносини, які перебувають виключно у сфері моральності і не мають жодного кримінально-правового відтінку: кохання, загальне ставлення до віросповідання, деякі правила етикету тощо.

На відміну від злочину, аморальний вчинок не завжди полягає у конкретному діянні (дії або бездіяльності). Аморальними можуть бути спосіб життя загалом або деякі його сфери, думки та переконання.

Більш чітко таке відмежування можна зробити тоді, коли ознаки, за допомогою яких визначається ступінь суспільної небезпеки, чітко визначені безпосередньо в законі. Так, виготовлення порнографічних предметів визнається злочином лише за наявності мети їх збуту (ст. 301), заняття проституцією - за умови його систематичності (ст. 303) тощо.