- •1.2. Виникнення та становлення соціальної психології як науки
- •1.3. Експериментально-прикладний етап розвитку соціальної психології
- •1.4. Експериментальний етап у розвитку соціальної психології
- •1.5. Головні теоретичні напрямки сучасної західної соціальної психології
- •1.6. Розвиток соціальної психології в колишньому Радянському Союзі і в Україні
- •Методи соціальної психології
- •2.1. Методологічні основи соціально-пснхологічного дослідження
- •2.2. Метод спостереження
- •2.3. Метод експерименту
- •2.4. Метод вивчення документів
- •2.5. Метод опитування
- •2.6. Тестування
- •Частина 2 психологія спілкування
- •1.1. Поняття спілкування в соціальній психології
- •1.2. Розвиток спілкування в онтогенезі
- •1.3. Спілкування як форма вияву активності особистості
- •2.1 .Поняття про взаємодію
- •2.2. Різновиди взаємодії
- •2.3. Спілкування та діяльність
- •3.1. Поняття про комунікацію та її різновиди
- •3.2. Засоби комунікації
- •3.3. Бар'єри спілкування
- •4.1. Поняття соціальної перцевції
- •4.2. Механізми взаєморозуміння
- •4.3. Точність міжособистісної перцепції
- •5.1. Поняття про способи впливу
- •5.2. Зараження
- •5.4. Навіювання
- •5.5. Наслідування
- •5.6. Мода
- •5.7. Чутки
- •1.1. Поняття групи
- •2.2. Психологічні особливості етнічних грун
- •2.3. Психологічні особливості українського національного характеру
- •Розділ з
- •3.1. Історія досліджень малої соціальної групи
- •3.2. Класифікація малих соціальних груп
- •3.3. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп
- •3.4. Структура взаємовідносин у малій соціальній групі
- •1.1. Поняття та процеси групової динаміки
- •1.2. Механізми групової динаміки
- •2.1. Утворення малої групи
- •2.2. Розвиток малої групи
- •3.1. Групові норма і нормативна поведінка
- •3.2. Дослідження нормативного впливу групової більшості. Феномен групового тиску. Конформізм та конформність
- •Розділ 6 проблема прийняття групового рішення
- •6.1. Індивідуальні та грувогі рішення
- •6.2. Групове завдання
- •6.3. Аналіз якості груоовнх рішень. Групові деформації
- •6.4. Етапи прийняття рішення
- •1.1. Поняття особистості в психології
- •1.2. Проблема соціалізації індивіда
- •1.3. Соціально-психологічна структура особистості
- •2.1. Статус особистості як показник становища у груш
- •Соціометричний метод (Вивчення міжособистісних стосунків у групі)
- •Визначення типових способів реагування на конфліктну ситуацію
- •Тест для визначення потреби у досягненнях (пд) (ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Тест для визначення потреба у спілкуванні (пс)(ю.М.Орлов, в.І.Шкуркін, л.П.Орлова, 1974)
- •Методика «значення тривожності (Шкала Тсйлора, адаптація м.М.Псйсахова, 1977)
- •Обробка результатів
- •Опитувальник «Шкала локус-контролю»(Дж.Ротгер, 1966 р., адаптація в.Ядова)
1.6. Розвиток соціальної психології в колишньому Радянському Союзі і в Україні
Розвиток соціальної психології в Радянському Союзі у 20—30-ті роки визначався тими ж особливостями, що і в інших країнах. Домінуючими в аналізі соціально-психологічних явищ були соціологічний та психологічний підходи, не пов'язані між собою.
Найбільш відомими представниками соціологічного підходу вважаються М.О.Рейснер та Л.М.Войтоловський.
М.О.Рейснер у праці «Проблеми соціальної психології» (1925) розглядав масову поведінку людини, зумовлену широким соціальним середовищем, до якого він включав виробничі відносини, класи суспільства, рівень розвитку виробничих сил.
Л.М.Войтоловський у праці «Нариси колективної психології» (1924) одну з головних проблем соціальної психології вбачав у психології класів. Крім цього, об'єктом його інтересів були особливості суспільного настрою, соціальної волі, психологія натовпу.
Представники психологічного підходу П.П.Блонський, К.М.Корнілов та інші головне завдання соціальної психології вбачали в дослідженні соціальної детермінації психіки людини. Власне, це були дослідження психології особистості, психічних процесів за умов безпосереднього контакту в малих групах.
Представники обох підходів у своїх дослідженнях намагалися спиратися на марксистську методологію дослідження суспільних явищ. Але механічне поєднання тез марксизму з пануючими на той час у психології теоріями було неадекватне завданням розвитку соціальної психології.
Слід зазначити, що в ті роки робилися спроби поєднати соціологічний та психологічний підходи до аналізу деяких соціально-психологічних проблем. Найвиразніше це виявилось у працях В.М.Бехтерєва та В.О.Артемова.
В.М.Бехтерєв ще у 1910 р. першим з російських психологів сформулював предмет і завдання соціальної психології, приділяючи багато уваги вивченню таких явищ, як наслідування, навіювання, зараження. Одночасно з Ф.Олпортом та Ф.Меде він почав експериментальні дослідження у соціальній психології, причому на відміну своїх західних колег не із штучними лабораторними, а з реальними, висловивши при цьому цікаві ідеї про колективні цілі та колективні дії, про ефект змагання, взаємодію та єдність членів колективу.
В.О.Артемов у книзі «Вступ до соціальної психології» (1927) зазначав, що поведінка людей завжди відрізняється залежно від того, до якої спільності вони належать. За його спостереженнями, неорганізований натовп і організована демонстрація можуть складатися з одних і тих самих людей, але їхня поведінка буде різною, бо неоднаковим є характер цих спільностей. Одним з перших дослідник поставив також питання про необхідність упровадження експерименту в соціальну психологію.
Взагалі для розвитку соціальної психолога у 20-х роках характерною була практична, прикладна її спрямованість. Можна виокремити кілька проблем, які досліджувалися в той час.
Головною з них була проблема колективу, його впливу на особистість, взаємовідносини колективу та особистості. Вперше вона була поставлена рефлексологами, але розроблялася і представниками інших напрямків у психології — педологами, психотехніками та ін.
Найбільший вплив на вивчення проблем колективу справили праці педологів, зокрема О.С.Залужного та Є.О.Аркіна. Педологія (від грец. раіdos — дитина, 1оgоs — вчення) — напрямок у психології та педагогіці, представники якого намагалися в дослідженні розвитку дитини об'єднати психологічні, анатомо-фізіологічні, біологічні та соціальні чинники. Але механічне їх поєднання не могло дати плідних результатів, проте в деяких працях містилися ідеї, які заслуговували на увагу і були розвинені пізніше.
Другим напрямком дослідження соціально-психологічних проблем була психотехніка, В її межах особливо інтенсивно розроблялися соціально-психологічні аспекти управління. Відомі його представники П.М.Керженцев та О.К.Гастєв вивчали особливості психологічних вимог до керівника, соціально-психологічну атмосферу колективу, його організацію, характеристики стилю керівництва. Окрім цього, предметом досліджень були також питання психологічного впливу — навіювання, зараження, наслідування (В.М.Бехтерєв, К.І.Платонов та ін.).
Необхідно відзначити особливий внесок у розвиток прикладних аспектів соціальної психології А.С.Макаренка. Його вчення про колектив, стадії його розвитку, формування взаємин, типологію конфліктів та шляхи їх розв'язання, управління колективом не втратили своєї актуальності і в наш час.
Але бурхливий розвиток соціальної психології в 20— 30-х роках припинився у другій половині 30-х. Однією з причин цього стала фактична заборона рефлексології, педології, психотехніки без аналізу тих позитивних моментів, які містилися в окремих розробках представників цих течій. Крім того, в 30-ті роки панувала думка про те, що всі психічні явища від відчуттів до характеру є соціальними за своєю суттю, отже, спеціальна наука — соціальна психологія — не потрібна, її проблеми можуть бути розв'язані на грунті загальної психології.
Іншою причиною гальмування соціально-психологічних досліджень у ці роки була загальна ідеологічна установка. Вважалося, що соціальна психологія і деякі інші науки (кібернетика, генетика), які інтенсивно розвивалися на Заході, за своїми методологічними принципами не відповідають завданням існуючої системи.
У 40—50-ті роки розробка соціально-психологічної проблематики здійснювалась у межах загальної, педагогічної психології та психології праці. Зокрема, це дослідження:
1) особливостей дитячого колективу та шляхів його формування;
2) соціально-психологічних механізмів, які впливають на процес виховання особистості в колективі (наслідування, змагання, особистий приклад);
3) соціальне значущих рис особистості дитини та їх формування в колективі;
4) впливу взаємин у сім'ї на розвиток особистості дитини;
5) процесу формування особистості у виробничому колективі (цех, бригада, дільниця).
Ці дослідження базувалися, як правило, на вченні Х.Макаренка про колектив, їх результати мали певне позитивне значення для розвитку дитячої та педагогічної психології. Разом з тим обмеженість методичного апарату (бесіди, спостереження, аналіз документів) не могли повною мірою задовольнити дослідження власне соціально-психологічних проблем.
Практичні потреби суспільства, розвиток самої психологічної науки, пом'якшення суспільно-політичного клімату в країні після довгих років сталінського тоталітаризму поставило в 60-ті роки питання про відродження і розвиток соціальної психології. Цей етап відомий під назвою «дискусія 60-х років про соціальну психологію». Результатом дискусії, в якій взяли участь відомі вчені Ї.М.Мясищев, Б.Д.Паригін, Є.С.Кузьмін, О.Г.Ковальов, В.М.Колбановський, К.К.Платонов та інші, стало визнання соціальної психології як самостійної галузі наукових досліджень та навчальної дисципліни.
У 60—70-ті роки починається розвиток соціальної психології в Україні. Створюються кафедра соціальної та педагогічної психології в Київському університеті імені га Шевченка та відділи соціальної психології в Науково-дослідному інституті філософії АН України та Науково-дослідному інституті психології України. У цих закладах, а також у вузах Харкова, Львова, Одеси та інших міст України здійснюються перші соціально-психологічні дослідження та читання лекцій з проблем соціальної психології.
Сучасні дослідження соціальних психологів України спрямовані на вивчення не тільки традиційних проблем: взаємодії, спілкування людей у різних соціальних спільностях, особливостей регуляції поведінки людей у соціальних групах, механізмів їх взаємовідносин, взаємовпливу тощо. Вони визначаються сучасними потребами, які зумовлені змінами в житті країни після проголошення нею державного суверенітету, пошуком тих особливостей у поведінці людей, які завжди з'являються в переломні етапи розвитку суспільства.
Розділ 2