2.Захисні властивості людського організму

2.1. Захисно – компенсаторні реакції організму

Основною умовою існування організму є його здатність забезпечувати гомеостаз, тобто постійність внутрішнього середовища. Незважаючи на безперервні рівні зміни довкілля, організм утримує в певних межах не тільки біологічні константи крові, лімфи і тканинної рідини, а й фізіологічні функції (кровообіг, терморегуляцію, дихання, обмін речовин), допускаючи коливання цих показників у вузькому діапазоні. Різноманітні комбінації регулювальних, координувальних і коректувальних гомеостатичних реакцій, які здійснюються з участю нервових, ендокринних і обмінних факторів, створюючи оптимальні умови для існування організму за дії не тільки помірних, але й надпорогових подразників. Такі реакції називаються пристосувальними або адаптаційними. Вони спрямовані на виживання та відновлення клітин і тканин у незвичних умовах існування. Проте, надто сильний подразник може привести клітину до загибелі ще до настання адаптації або ж за умови її зриву.

У таких випадках корекція порушеного гомеостазу здійснюється шляхом компенсації, тобто заміщення функцій. Незважаючи на деяку різницю між пристосуванням і компенсацією, їх часто об’єднують терміном «компенсаторно-пристосувальні реакції».

До захисно – компенсаторних процесів в організмі людини відносяться стрес, гарячка, біль.

Нервова система зазнає все більших випробувань які викликані зростаючими вимогами, що пов’язані з напруженим темпом сучасного життя, потоком інформації, тому вона часто неспроможна витримати таке навантаження. При цьому виникають порушення адаптивної діяльності організму. Особливим функціональним станом, що викликається екстремальним впливом і несе в собі загрозу фізичному і психічному благополуччю та існуванню людини є стрес.

Стрес - сукупність захисних фізіологічних реакцій, які виникають в організмі у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів (стресових).

Стрес є частиною нашого повсякденного досвіду, проте він пов'язаний з великою кількістю причинних факторів (стресорів), таких як хірургічна травма, опіки, емоційне збудження, розумове чи фізичне напруження, втома, біль, страх, приниження, розчарування, втрата крові, інтоксикація або навіть несподіваний успіх. Біологічна функція стресу – адаптаційна. Він призначений для захисту організму від загрозливих, руйнівних впливів як фізичних, так і психічних. Стрес – нормальне явище здорового організму. Він сприяє мобілізації індивідуальних захисних сил для виявлення труднощів, що виникають.

Розрізняють фізіологічні і психологічні стреси.

До фізіологічних стресів відносять – больові впливи, висока температура, велике фізичне навантаження та інші.

Психологічні стреси – це стимули, які сигналізують про біологічну або соціальну значущість подій. Це сигнали, які загрожують життєдіяльності організму, сигналами небезпеки, переживання, образи, необхідності. Психологічні стреси в свою чергу поділяються на інформаційні і емоційні. Універсальними психологічними стресами є словесні подразники.

Інформаційний стрес виникає в ситуації інформаційного перевантаження.

Емоційний стрес викликають сигнальні подразники. Він з’являється в ситуації образи, загрози, а також в умовах конфліктних ситуацій.

Визначено три фази стресу:

1. тривоги (мобілізація захисних сил),

2. опору ( резистентність) (пристосування до важкої ситуації),

3. виснаження (при тривалому стресі).

Велика кількість хвороб має неврогенне походження. Невроз - результат зриву пристосувальних механізмів людського організму після того, як вичерпані всі резерви протистояння стресу (захворювання адаптації). Основними симптомами неврозів є зниження працездатності, збайдужіння до навколишнього життя, звуження кола зацікавлень, різко підсилюється залежність самопочуття від погоди. Погіршується фізичний стан, спостерігається занепад сил, швидка втомлюваність. Людина стає метушливою, загальмованою, неуважною, може погіршуватися координація рухів. Послаблюється статева потенція.

Больова чутливість. Відчуття болю сприймається спеціальними рецепторами. Вони розсіяні по всьому нашому тілу, на 1 см² шкіри знаходиться близько 100 таких рецепторів. Біологічне значення болю полягає в тому, що він є сигналом або симптомом різних хворобливих, патологічних процесів, що відбувається в організмі або ж сигналом небезпеки загрозливих явищ для організму, що мобілізує захисне пристосування, захисні реакції на самозбереження. Під впливом больового сигналу перебудовується робота всіх систем організму і підвищується його реактивність. Біль – специфічна реакція живого організму на ушкоджуючи дію, часто має емоційну вираженість. Під час больового подразнення виникають вегетативні реакції (звуження судин, підвищення артеріального тиску, зсідання крові, підвищення цукру в ній).

Біль є однією із перших і найчастіших скарг хворого, деколи він прямо вказує на джерело хворобливого стану в організмі. Але , коли біль дуже сильний і приносить людині значно більше страждань, ніж саме захворювання, біль втрачає характер захисної реакції. Сильний біль може дати розвиток шоку – важкого і дуже небезпечного стану людини, який потребує невідкладної допомоги. Біль може бути:

- стукаючий; - пекучий; - пронизливий; - блискавичний; - тиснутий; - тупий; - пульсуючий; - миттєвий;

- сверблячий; - ниючий; - стріляючий; - глухий; - колючий; - тягучий; - гострий.

Запалення – поширений патологічний процес в організмі людини і тварини. Дуже багато захворювань незважаючи на прояви в основі мають патологічний процес – запалення. Запалення виникає як реакція тканин на ділянки шкідливих чинників. Вплив шкідливих агентів на тканину можуть викликати ушкодження тканин, судин, розмноження клітинних елементів. При запаленні порушується кровопостачання і судинна проникливість, виникає дистрофія (порушення живлення та обмін речовин в клітинах) та проліферація (розмноження клітинних елементів).

Отже запальний процес - це захисна реакція на хворобливий чинник, яка виникає в органах і тканинах. Процес можуть спричинити, як зовнішні чинники (механічні, термічні, хімічні, біологічні) так і ендогенні (внутрішні) причини, які в свою чергу викликані діянням на організм зовнішніх чинників. Це некроз, тромбоз, інфаркт, крововилив, відкладання солей, порушення функції нервової системи. Процес може бути місцевим і загальним. Подразник діє на тканину або орган і виникає патологічна зміна в ньому. В свою чергу запальний процес в якомусь органі має вплив на весь організм. Тому на запалення дивляться, як на захворювання всього організму.

Для запалення характерні п’ять зовнішніх (місцевих) проявів:

• червоніння;

• опухлість;

• місцеве підвищення температури;

• біль;

• порушення функції органу.

Гіпертермія (гарячка, лихоманка, пропасниця). Перегрівання організму внаслідок порушення взаємодії між його теплоутворенням і тепловіддачею вважають одним з розладів терморегуляції.

Терморегуляція – це сукупність фізіологічних процесів в організмі, направлених на підтримку пос-тійної температури. Сталість температури тіла (в вузьких межах) забезпечують необхідні умови для перебі-гу в організмі хімічних процесів, які лежать в основі життєдіяльності, незалежно від умов зовнішнього середовища. Як підвищення температури тіла вище 37⁰С так і зниження нижче 36⁰ С може привести до порушення життєвих функцій організму.

Важливим засобом теплорегуляції є також випаровування поту з поверхні шкіри (слизових оболонок).

Теплорегуляція організму знаходиться під безпосереднім контролем ЦНС, центри якої знаходяться в головному мозку (гіпатоламус). Підвищення температури при хворобах пов’язане з посиленням процесів теплоутворення і зменшення тепловіддачі, внаслідок подразнення терморегуляторних нервових центрів речовинами, які утворюються в організмі внаслідок дії хвороботворного агента.

Підвищення температури до 40-41⁰С само по собі не є небезпечним для життя людини і в багатьох випадках тривалий час може організмом відносно легко переноситись.

Штучне зниження температури без дії на основну причину хвороби як правило не приносить користі хворому, хоча може й покращувати його самопочуття. Тривале призначення жарознижуючих препаратів може навіть погіршити стан хворого. Штучно викликану лихоманку іноді використовують для лікування деяких захворювань (бронхіальної астми, деяких психічних хвороб).

Гарячка вважається пристосувальною реакцією організму. Нормальною є температура 36 36,8⁰С (у 75% здорових людей температура може бути нижчою 36⁰С, у 2,5% - вище 37⁰С). При вимірюванні в порожнинах температура є на 0,5 – 0,8⁰С вищою. Максимальною вона є о 12 – 16 год., мінімальною коло 4-ох годин ранку. Падіння температури нижче 28⁰С і вище 43⁰С є як правило смертельною. Найбільш чутливими до зміни температури є нервові клітини.

Зниження температури найчастіше спостерігається при отруєннях деякими речовинами (алкоголь, ефір, нікотин, фосфор), при тривалому голодуванні та при деяких хворобах нервової системи.

Розрізняють по ступенях підйому температуру:

• субфебрильну – 37 – 38⁰С;

• фебрильну (помірну) – 38 – 39⁰С;

• високу – 39 – 40⁰С;

• надвисоку – вище 40⁰С.