Зміст

1.1. Інфляція: її суть, види і форми

1.2. Вплив інфляції на розвиток макроекономічних процесів

1.3. Антиінфляційна політика держави

2.1. Безробіття. Суть, основні типи і форми

2.2. Наслідки безробіття.

2.3. Причини безробіття.

3.1. Підсумки

1.1. Інфляція: її суть, види і форми

Інфляція — це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют.

Інфляція виникла ще у XVI ст., коли мала локальний (обмежений) характер, і у XX ст. набула постійного характеру як знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарами.

Інфляція є наслідком порушення законів грошового обігу. Вона проявляється в зростанні середнього рівня цін і в переповненні каналів грошового обігу грошовими засобами. Це викликає знецінення грошової одиниці. Рівень інфляції вимірюється за допомогою індексу цін. Індекс цін визначається як відношення ціни "ринкового кошика" даного року до ціни "ринкового кошика" базового року.

Якщо, наприклад, протягом року загальний рівень цін зріс на 20%, то це означає, що на стільки ж відсотків знецінилися гроші.

Розрізняють два основні види інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту проявляється в знеціненні грошей внаслідок переповнення ними каналів обігу, тобто вона виникає тоді, коли сукупний попит перевищує сукупну пропозицію. Основними причинами цієї інфляції є (див. рис. 1.1);

1) випуск надлишкової грошової маси для покриття дефіциту державного бюджету. Надлишковий випуск грошової маси рівнозначний додатковому оподаткуванню, оскільки таким чином держава перекладає на населення розв'язання своїх проблем, бо ця додаткова грошова маса входить в оборот і викликає зростання попиту і знецінення грошей;

2) скорочення пропозиції товарів. Якщо пропозиція товарів скорочується, а кількість грошей в обігу не зменшується, то відбувається зростання цін;

3) виробництво товарів, що не користуються попитом, і втрати під час зберігання та транспортування. Втрати ведуть до зменшення пропозиції товарів;

4) прискорення обороту грошей і так звана "втеча" від них.

Це веде до того, що кожна грошова одиниця в середньому обслуговує більше актів покупок, що рівнозначно збільшенню грошової маси;

5) кредитна експансія, тобто швидке збільшення кредитів. Одержані в позику гроші використовуються для купівлі товарів, переповнюючи сферу обігу і збільшуючи попит;

6) так звана доларизація господарського обороту. Це означає, застосування іноземної валюти у внутрішньому товарообороті. Вона також збільшує кількість купівельних засобів, доповнює вітчизняну грошову масу і посилює її знецінення.

Рис. 1.1. Причини, що зумовлюють інфляцію попиту

Інфляція попиту може проявлятись у двох формах:

1) у формі подавленої або прихованої інфляції;

2) у формі відкритої інфляції попиту.

Подавлена інфляція характерна для умов директивного ціноутворення, коли ціни встановлюються в адміністративному порядку. Тоді ціни не підвищуються при знеціненні грошей. Товари швидко розкуповують і виникає товарний дефіцит. Частина товарів переміщується на чорний ринок і продається за підвищеними цінами.

Інфляція витрат зумовлена зростанням витрат на виробництво одиниці продукції (рис. 3.16). Унаслідок цього зменшується пропозиція товарів і послуг у масштабі всієї економіки. Це викликає зростання цін.

Рис. 1.2. Основні причини інфляції витрат

Інфляція витрат перш за все породжується недосконалою конкуренцією, пануванням монополій, диктатом цін на послуги транспорту, паливно-енергетичні ресурси, сировину та матеріали. Це веде до зростання витрат виробництва і зростання цін.

У розвинутих країнах, де частка заробітної плати в собівартості продукції становить 70—80%, інфляція витрат може бути викликана і боротьбою профспілок за підвищення оплати праці, яка входить до складу собівартості продукції.

Інфляцію витрат посилює монополізм у кредитно-банківській сфері. Він зумовлює підвищення процента за кредит, а це також веде до збільшення витрат виробництва та підвищення цін, бо підприємці користуються кредитом, а щоб його сплатити при вищій процентній ставці, вони піднімають ціни.

Високі податкові ставки також підвищують інфляцію витрат. Підвищення податкових ставок зменшує прибутки підприємств, робить нерентабельним виробництво товарів. Тому підприємці, щоб не допустити зниження прибутків, підвищують ціни. Інфляція витрат також виступає у відкритій і подавленій формі.

Залежно від темпів розвитку розрізняють три види відкритої інфляція:

1) помірну або повзучу, при якій темпи зростання цін не перевищують 10% на рік; (3—3,5% за рік)

2) галопуючу, для якої характерне зростання цін від 10% до 200% за рік; ( 20%-200%)

3) гіперінфляцію, за якої кількість грошей в обігу і ціни зростають астрономічними темпами. ( ціни щоденно зростають на 1—20%, а за рік — більш як на 1000%.)

Помірна інфляція - це така інфляція, за якої зростання загального рівня цін не перевищує 5-Ю відсотків на рік. Деякі економісти вважають, що помірна інфляція може бути використана для збалансування грошово-фінансових і матеріальних ресурсів, стимулює товаровиробників у збільшенні виробництва товарів, прискоренні технічного переозброєння підприємств, змушує постійно дбати про зниження затрат живої праці.

Помірна інфляція може бути позитивним чинником розвитку суспільного виробництва в умовах ринкової економіки. В Україні вона була негативним процесом, внаслідок якого постійно існував товарний дефіцит, виникали диспропорції у вітчизняній економіці, діяв затратний механізм господарювання, утримувався великий апарат управління, знижувався життєвий рівень народу.

Галопуюча інфляція - це інфляція, коли щорічний темп зростання цін сягає від 20 до 200 відсотків. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним зростанням цін, різким знеціненням грошей, розладом економічних пропорцій, стагнацією (застоєм) і навіть падінням виробництва, масовим зубожінням населення країни.

Гіперінфляція - це інфляція, коли річні темпи зростання цін сягають від 500 до 1000 відсотків. Гіперінфляція, як правило, призводить до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів і катаклізмів. Ціни на товари та послуги стають хаотичними, а колообіг реального і грошового потоків - дезорганізованим. Відбуваються значні зміни в розподілі суспільного продукту, доходів та майна. Переважно більша частина населення країни зазнає збитків на користь невеликої групи людей.

Економісти вважають, що гіперінфляція - це суто монетарне явище: аби впоратися зі своїми зобов'язаннями, держава друкує та випускає в обіг дедалі більше паперових грошей. Емісія грошей, не забезпечених товарами, набуває величезних масштабів. За цих умов гроші починають втрачати свої основні функції в економіці. Світовому досвіду відома закономірність: збільшення кількості паперових грошей в обігу в 4-S разів порівняно з товарною масою означало, що держава вичерпала себе і настала економічна катастрофа. Для ефективного подолання гіперінфляції, як правило, провадять грошові реформи, вводять нову грошову одиницю. Однак для того, щоб ефективно управляти цим процесом, слід мати на увазі, що інфляція є багаточинниковим явищем.( Більшість економістів сходяться на тому, що інфляція — явище цілком негативне, абсолютне зло. Винуватцем інфляції е держава, а жертвою — населення. Причому жертвою беззахисною, яка не може самостійно розв'язати цієї проблеми.)

Залежно від особливостей зростання загального рівня цін на різні групи товарів розрізняють збалансовану й незбалансовану інфляцію.

Перша виникає внаслідок пропорційної зміни цін на різні товари. Друга характеризується нерівномірним (непропорційним) зростанням цін і на різні товари та послуги. У разі передбачуваності наростання інфляційних процесів розрізняють очікувану інфляцію. В інших випадках діє неочікувана інфляція, яка не прогнозується. Врахування просторових меж інфляції дає змогу класифікувати локальну інфляцію, що діє в межах окремої країни, і світову інфляцію, якщо вона охоплює групу країн