Висновки

Фразеологія – сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення – фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження. Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею (фразеологізмом). У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики.

Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості і культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії і сподівання. Знання фразеологічних скарбів української мови, розуміння їх, правильне вживання є безсумнівним показником емоційного мовлення. Фразеологізми несуть не тільки предметну, а й естетичну інформацію. Тому необхідно виробляти навички вмілого вживання фразеологізмів у повсякденній мовній практиці. У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності, психічного стану, взаємин між людьми, стану людського організму, дається оцінка людей, явищ та дій.

Кожна розвинена мова, як відомо, має у своєму складі значну кількість стійких словосполук — фразеологізмів, що вживаються носіями мови завжди у звичному, усталеному оформленні. Саме вони найвиразніше передають дух і нев’янучу красу мови, яку витворив народ упродовж віків для потреб спілкування в усній та писемній формах. Оскільки мова, як і кожне суспільне яви­ще, безперервно розвивається, разом із нею в постійному русі перебуває і її фразеологічний фонд. Фразеологія національної мови збагачується та вдосконалюється, убираючи в себе безцінні скарби із приказок і прислів'їв, афоризмів і анекдотів, дотепів і каламбурів, сентенцій і парадоксів, літературних цитат і ремінісценцій, професіоналізмів, мовних штампів і кліше — з усього, що впродовж багатьох сторіч плекає і зберігає у своїй пам'яті носій мови — народ.

У фразеології найяскравіше виявляється національна специ­фіка мови. Українські фразеологізми — іскрометні скарби мов­ної образності — передають найтонші відтінки душевних пору­хів, обарвлюють висловлене в національний колорит.

Фразеологія будь-якої мови – це цінна лінгвістична спадщина, в якій відбивається бачення світу , національна культура, звичаї і вірування, фантазія і історія народу, що говорить на цій мові. Фразеологія як лінгвістична дисципліна знаходиться ще в стадії становлення.

Фразеологічними одиницями є такі стійкі словосполучення, які, незалежно від кількості слів-компонен­тів, утворюють семантичну єдність і виконують в мові назив­ну або експресивну функцію. До кожного фразеологізму, як правило, входить не менше двох складників.

Фразеологізми збагатили лексику української мови. Адже саме вони роблять мову неповторною, унікальною.

Фразеологічні одиниці як найвиразніші засоби будь-якої мови завжди були в центрі уваги лінгвістів. У фразеології велику роль відіграє людський фактор, тому переважна більшість фразеологічних одиниць пов’язана з людиною, з різними сферами її діяльності. Завдяки тому, що частини тіла постійно знаходяться перед очима, вони стають своєрідними еталонами для порівняння. Органи відчуттів, через які відбувається процес пізнання навколишнього світу, і ті органи, за допомогою яких здійснюються найрізноманітніші дії і процеси (первинним і уні­версальним органом праці зокрема є рука) відігравали винят­кову роль у житті людини.

Нам відомо, що при назві нового об’єкту у людини виникає асоціація перш за все з тим, що йому добре знайомо, що постійно знаходиться при ньому. В першу чергу людина порівнює навколишні предмети з самим собою, з частинами свого тіла. Завдяки тому, що частини тіла постійно знаходяться перед очима, вони і стають своєрідними еталонами для порівняння.

Соматичні фразеологічні одиниці (ФО, один із компонентів котрих – назва частини тіла людини або тварини) становлять значну частину фразеологічного рівня мови.