1.3. Джерела української фразеології

Фразеологічний склад української мови, має кілька генетичних груп: 1) питомо українські фразеологічні одиниці; 2) запозичені фразеологічні одиниці; 3) фразео­логічні кальки й напівкальки.

До питомо українських належать як ті фразеологічні одини­ці, що виникли в українській мові, так і ті, що були свого часу успадковані з давнього мовного джерела. У їх складі прийнято виділяти:

а) спільнослов'янські фразеологізми, які увійшли в україн­ську мову із спільнослов'янської мови (розпад її датується V—VI ст. н. е.) і досі відомі, як правило, усім слов'янським мовам.

Ця спільність особливо виразна в колі фразеологізмів, що групуються навколо назв частин людського тіла, а також у ком­паративних зворотах. Пор.: укр. мати зуб на кого, проти кого; рос. иметь зуб на кого, протав кого; білор. мець зуб на каго-не-будзь; польськ. ostrzyc zçby nа kogo; болг. имам зъб на някого; укр. водити за ніс; рос. водить за нос; білор. вадзіць за нос; польськ. wodzic za nos; болг. водя за носа та ін. [ 17 ]

Чимало спільнослов’янського є і серед прислів’їв та приказок. Пор., наприклад: укр. Дарованому коневі в зуби не дивляться; рос. Дарёному коню в зубы не смотрят; білор. Доранаму каню у зубы не глядзяць; польськ. Darowanemu koniowi nie patrzy się w zęby;

Не можна, звичайно, з цілковитою певністю стверджувати, що перераховані й подібні до них спільнослов’янські фразеоло­гічні одиниці, організовані за однаковою структурною моделлю і наповнені однотипним лексичним матеріалом, сягають праслов’янської епохи. Відтворення праслов’янського фонду фразеологіч­них одиниць стане можливим лише після того, коли буде вивчена хронологія виникнення фразеологізмів за окремими мовами.

б) східнослов'янські фразеологізми, що виникли в давньо­руську епоху (VI—XIII ст.), є здобутком мовної спільнос­ті предків росіян, українців і білорусів. Фразеологічна одиниця давньоруської мови у процесі формування російської, білорусь­кої та української народностей немовби розщеплювалася на три паралельні фразеологічні одиниці, кожна з яких продовжувала свою історію і розвивалася в системі однієї із трьох споріднених мов Такі фразеологізми побутують у мовах усіх східних слов’ян, але не мають дослівних еквівалентів в інших слов'янських мовах (напр.: укр. під гарячу руку; рос. под горячую руку; білор. пад гарачую руку). Спільним східнослов'янським надбанням є зо­крема фонд крилатих слів, що походять із давньоруського дже­рела;

в) власне українські фразеологічні одиниці, які виникли в епоху становлення російської, української і білоруської мов (десь із XIV ст. і дотепер). Ці одиниці є своєрідним національ­но-самобутнім ядром фразеології і відображають особливості національної історії, культури, побуту тощо; фразеологія, що групується навколо вітчизняних власних назв; одиниці, пов’язані з історією України; фонд крилатих слів українських історич­них діячів, письменників та ін.

Запозичені фразеологічні одиниці являють собою стійкі спо­луки слів, що як готові відтворювані одиниці склалися в іншій мові і були перенесені на український мовний ґрунт без пере­кладу, в транслітерованому чи нетранслітерованому вигляді.

У фразеології української мови репрезентовані найрізноманітніші сфери буття народу: його історія, особливості суспільних взаємин минулих епох, виробничої діяльності і побуту, морально-етичного кодексу і родинних стосунків, у ній знайшли відображення своєрідність тваринного і рослинного світу, географічного оточення і природних умов тощо. Основним, невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність і образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови.

Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Не усталені в мові вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди, кривди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь.