5.Особливості економіки регіону (дані за 2009-2010рр)

Сьогодні роль країн Південно-Східної Азії у світі, особливо в Тихоокеанському регіоні, неухильно зростає. Це зумовлене вигідним географічним і військово-стратегічним положенням країн, багатими природними ресурсами, динамічним політичним та економічним розвитком.

За напрямами суспільно-економічного розвитку регіон неоднорідний. Після Другої світової війни країни його розкололися на 2 групи: В'єтнам, Лаос, Камбоджа орієнтувалися на радянську командно-адміністративну модель розвитку (згодом до них приєдналася і М'янма), а країни АСЕАН (Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней) — ринкову. Всі країни Південно-Східної Азії стартували з однакового рівня, але країни АСЕАН домоглися у другій половині XX ст. відчутних економічних результатів, що позитивно позначилося й на соціальних параметрах життя їх населення. З другої половини 80-х років колишні соціалістичні держави Південно-Східної Азії почали перехід до ринку, і сьогодні деякі з країн демонструють високі темпи розвитку економіки, особливо Вʼєтнам. Малайзія і Таїланд належать до групи нових індустріальних країн (НІК) «другої хвилі», а Індонезія і Філіппіни — до НІК «третьої хвилі» (із середнім рівнем доходів на душу населення від 500 до 3000 дол.). Сінгапур і Бруней — країни з високим рівнем цього показника (понад 30000 дол.).

Таких результатів економічного розвитку вони досягли за рахунок різних факторів. Наприклад, Бруней є провідним нафтоекспортером, отримуючи понад 84 % прибутків від експорту нафти. Сінгапур (НІК «першої хвилі») є потужним регіональним і міжнародним центром торгівлі, маркетингу, послуг і розробок новітніх технологій, найважливішим транспортним і комунікаційним вузлом Південно-Східної Азії. Сінгапур — один із фінансових центрів світу За кількістю відомих банків (121, у тому числі 114 іноземних) Сінгапур посідає 3-тє місце у світі після Лондона і Нью-Йорка, і за прогнозами ця його роль зростатиме.

Регіон є одним з лідерів у світі за надходженням інвестицій. Найпривабливішими для іноземного капіталу є галузі обробної промисловості та інфраструктури. Найбільш активні тут японські та американські компанії, які розміщують підприємства в районах дешевої робочої сили, куди ввозять напівфабрикати й здійснюють остаточну доробку своєї продукції. Значними є інвестиції у харчовій, фармацевтичній, металообробній промисловості, виробництві нескладної електроніки й іграшок, хімічних волокон, фанери.

За темпами економічного розвитку Південна-Східна Азія належить до найдинамічніших регіонів у світі. Після світової економічної кризи 2008 року показники розвитку економіки країн просто вражають: найвищий у Сінгапурі – 14,6%, понад 7% - у Таїланді, Малайзії, Лаосі, 6-6,5% - у Індонезії та Філіппінах, найменший показник у Брунеї – 1%. Із такими темпами уряд Сінгапуру поставив стратегічне завдання перетворити країну до 2030 року у розвинене індустріальне суспільство, а уряд Малайзії видав офіційну національну стратегію до 2020 року створити у державі розвинену економіку.

Показники ВВП на душу населення в регіоні дуже строкаті: найвищий показник у Сінгапурі – 62 200$, Брунеї – 50 300$, Малайзії – 14 700$, Таїланді – 8 700$. У решти країн цей показник становить 2-3,5 тис. $, а найменший у Бірмі – 1 100$. Рівень безробіття в регіоні досить таки малий – 4%, за винятком Бірми, де безробіття становить аж 57%! Частка населення, що проживає за межею бідності зовсім відсутнє у Брунеї та Сінгапурі, однак становить майже 30% у Камбоджі, Лаосі, Бірмі, Філіппінах.

Структура господарства держав Південно-Східної Азії дуже різниться: сільське господарство зовсім відсутнє у Сінгапурі, у Брунеї не дотягує і до 1%, однак у Вʼєтнамі, Камбоджі, Лаосі, Бірмі цей показник рухається від 20 до 45%. Саме тому частка населення, що займається с/г у цих країнах складає 60-65%. Промисловість головним чином переважає у Брунеї – 74%, майже 50% складає у структурі економіки Індонезії, Малайзії та Таїланду. Сфера послуг найбільш розвинена у Сінгапурі – 73% та Філіппінах – 55%, у інших країнах – 35-45%.

ПРОМИСЛОВІСТЬ. Промисловість загалом у регіоні забезпечує 32 % сукупного ВНП, посідаючи 2-ге місце після сфери послуг.

Гірничодобувна промисловість. Велика частина її продукції перед вивезенням проходить первинну обробку. Важливе експортне значення має видобуток олова й вольфраму: Малайзія, Таїланд та Індонезія дають 70 % світового виробництва олова, Таїланд — другий у світі виробник вольфраму. В М'янмі й Таїланді видобувають і оброблюють дорогоцінне каміння (рубіни, сапфіри).

Паливно-енергетична промисловість. Регіон відносно добре забезпечений електроенергією, загальне виробництво якої досягло 228,5 млрд кВт • год. Основний обсяг електроенергії виробляють на теплових і гідроелектростанціях. У 1994 р. було введено в дію найбільшу в регіоні ГЕС «Хоабінь» (В'єтнам). В Індонезії функціонує єдина в регіоні геотермальна електростанція, обговорюється питання про будівництво першої в регіоні атомної електростанції. На базі нафтопереробних заводів у багатьох країнах зростає розвиток нафтохімії. У М'янмі та Індонезії вони працюють на власній сировині, філіппінські, малайські та сінгапурські заводи — на індонезійській і близькосхідній нафті. Сінгапур — 3-й за розміром центр нафтопереробки у світі після Х'юстона й Роттердама (пропускає понад 20 млн т сирої нафти щорічно).

Кольорова металургія. В її розвитку головну увагу приділяють будівництву нових і модернізації діючих заводів, особливо в Таїланді, Малайзії, Індонезії, В'єтнамі. Алюмінієві заводи Малайзії, Філіппін і Сінгапуру переробляють боксити з Малайзії, Таїланду, Індонезії.

На базі місцевої сировини працюють одні з найкрупніших у світі оловоплавильні заводи в Малайзії (забезпечує 28 % світового експорту цього металу), Індонезії (16 % світового експорту) і Таїланді (15 %). Мідеплавильний комбінат діє на Філіппінах.

Електронна й електротехнічна промисловість. Спеціалізується на складанні побутової техніки, виробництві плат, мікросхем. Малайзія є одним з найбільших у світі виробників напівпровідників, інтегральних схем, кондиціонерів, радіо- і телевізійної апаратури. Електротехнічні та радіоелектронні підприємства працюють у Таїланді, Індонезії, Сінгапурі. В Сінгапурі активно розвиваються наукомісткі галузі високих технологій, у тому числі виробництво комп'ютерів і компонентів для них, електронного телекомунікаційного устаткування, біотехнологій, лазерної оптики, виробляють високочутливі комп'ютерні диски, побудовано завод, який виготовляє апаратуру для космічних апаратів. За рівнем комп'ютеризації та впровадженням роботів Сінгапур посідає 2-ге місце в Азії після Японії (зокрема, 84 % сінгапурських фірм оснащені сучасною комп'ютерною технікою). Електронна промисловість у країнах АСЕАН перебуває під контролем американських та японських компаній («Х'юлет Паккард», «Нешнл», «Фудзіцу» та ін.), які домагаються зниження витрат виробництва за рахунок використання місцевої дешевої робочої сили.

Автомобільна промисловість. Автоскладанням займаються філії японських фірм у Малайзії (180 тис. легкових автомобілів щорічно) і Таїланді. Власні програми з розвитку авіаційної промисловості мають Індонезія, Малайзія та Сінгапур, які дедалі більше закуповують ноу-хау, що дає їм змогу не тільки самим обслуговувати літаки, а й виробляти окремі їх деталів.

У країнах регіону налагоджене виробництво сучасної зброї. Сінгапур будує торпедні кораблі та швидкохідні патрульні морські катери, складає за американськими ліцензіями транспортні літаки, розвиває електронну промисловість оборонного призначення. Найбільшою компанією сінгапурського ВПК є «Сінгапур Технолоджіз». В Індонезії, Малайзії, на Філіппінах працюють підприємства з випуску військових літаків і гелікоптерів.

Судноремонт й суднобудування. Ця галузь належить до міжнародної спеціалізації в Сінгапурі, на верфях якого будують танкери тоннажем до 500 тис. т. Сінгапур посідає 2-ге після США місце у світі за виробництвом пересувних бурових приладів для розробки родовищ нафти на морському шельфі.

Хімічна промисловість. Значний розвиток одержала на Філіппінах, в Індонезії, Таїланді, Малайзії. За активної участі японських корпорацій в Сінгапурі функціонують найкрупніші в Азії заводи з випуску етилену, пропілену та пластмас. Дедалі більше значення на світовому ринку мають Індонезія як виробник кислот і компонентів мінеральних добрив, Малайзія як виробник побутової хімічної продукції та отруйних хімікатів, лаків і фарб.

На півночі Бангкока знаходиться один з найпотужніших в Азії комплексів з виробництва каустичної соди.

Швейна, текстильна й взуттєва галузі промисловості. Це традиційні галузі для регіону, найбільше розвинуті в Малайзії і Таїланді, де на 50-80 % контролюються японськими й американськими ТНК.

Заготівля деревини. Останніми роками різко збільшилася і нині становить 142,3 млн м³ щорічно. Деревина багатьох порід має виняткові міцність і колір, тому її застосовують в оздобленні інтер'єрів, у меблевій промисловості, суднобудуванні.

Кустарне, виробництво і народні ремесла. В М'янмі поширене ремісниче виробництво взуття (бірманських сандалів), парасольок, дамських сумок, карбування по сріблу, в Індонезії — виготовлення карбованих виробів із срібла, керамічного посуду, плетених циновок, художнє різьбярство по кістці.

Якщо до 80-х років XX ст. визначальними в економічному розвитку регіону були видобуток і експорт корисних копалин, то сучасний промисловий потенціал країн зростає передусім за рахунок розвитку обробної промисловості.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. Сільське господарство регіону недостатньо забезпечене земельними ресурсами за високої густоти населення. У ньому переважають землеробство над тваринництвом, великими є витрати ручної праці на одиницю земельної площі й низька товарність господарств. Техніка і технологія здебільшого дуже примітивні.

Рослинництво. Субтропічне і тропічне землеробство становить основу господарства всіх країн. Південно-Східна Азія — найбільший у світі регіон з вирощування рису — головної сільськогосподарської культури. Врожаї його збирають по 2-3 рази на рік, загальний обсяг становить 126,5 млн т (1/4 світового виробництва). В Індонезії, Таїланді, М'янмі, В'єтнамі рисові поля займають 4/5 посівної площі придолинних і дельтових земель річок Іраваді та Менема.

Головними сільськогосподарськими культурами в регіоні також є:

— кокосова пальма — дає горіхи і копру (кокосова серцевина, з якої отримують олію). На регіон припадає 70 % їх світового виробництва, на Малайзію — до 49 %;

— гевея — до 90 % світового виробництва натурального каучуку припадає на країни регіону (Малайзія — 20 % світового виробництва, Індонезія, В'єтнам);

— цукрова тростина (особливо Філіппіни й Таїланд);

— чай (Індонезія, В'єтнам);

— прянощі (повсюдно);

— орхідеї (Сінгапур — світовий лідер з їх вирощування);

— бавовна, тютюн (у сухий сезон вирощують країни, розташовані на півночі регіону);

— кава (Лаос);

— опіумний мак (вирощують у районі «Золотого трикутника» — важкодоступного регіону на межі територій М'янми, Таїланду, Лаосу. М'янма є найбільшим у світі виробником опіуму-сирцю — понад 2,5 тис. т щорічно).

Помітними виробниками та експортерами ананасів є Таїланд, Малайзія, Філіппіни і В'єтнам. В Індонезії та Малайзії вирощують перець. Також у країнах регіону культивують саго, маніок, какао, арахіс, овочі й фрукти, джут тощо.

Тваринництво. Розвинуте дуже слабко через дефіцит пасовищ, поширення тропічних хвороб тварин. Худоба використовується переважно як тяглова сила. Загальне поголів'я становить 45 млн свиней, 42 млн голів великої рогатої худоби, 26 млн кіз і овець і майже 15 млн буйволів. Свиней не розводять мусульманські народи.

Повсюдно поширене морське і річкове рибальство. Щорічно країни виловлюють до 13,7 млн т риби. Риба з прісних водоймищ повністю використовується на внутрішньому ринку, а значна кількість морської риби вивозиться. Таїланд експортує також різноманітні види тропічних рибок, призначених для акваріумів.

Основою сільськогосподарського виробництва в регіоні є плантаційне господарство, в якому зайнята більшість населення, а експорт плантаційних культур забезпечує велику частину бюджетних доходів.

ТРАНСПОРТ. Загалом транспорт регіону розвинутий нерівномірно. Нечисленні залізниці зв'язують основні товаровиробничі райони із столицями. Загальна їх протяжність — 25 339 км, а Лаос і Бруней залізниць не мають.Останнім часом швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт. Загальний парк налічує 5,8 млн пасажирських і 2,3 млн вантажних автомобілів.Головну роль в усіх країнах відіграє водний транспорт, у півострівних — річковий, острівних — морський. Дуже важливе значення в транспортному комплексі має Малаккська протока (довжина її — 937 км, найменша ширина — 15 км, найменша глибина на фарватері — 12 м). Для перевезень між островами використовують і вітрильники. Власні торгові флоти мають Сінгапур (11,4 млн бр.-реєстр, т), Таїланд (2,5 млн бр.-реєстр. т), Індонезія (2,3 млн бр.-реєстр, т.). Сінгапурський порт є одним з найбільших у світі за сумарним вантажообігом (280 млн т) і третім після Роттердама і Сянгана за обробкою морських контейнерів (14 млн умовних 20-футових одиниць). Великими портами є Бандар-Сері-Бегаван (Бруней), Хошімін, Хайфон, Дананг (В'єтнам), Джакарта, Сурабая (Індонезія), Куантан, Клан, Кота-Кінабалу (Малайзія), Бангкок (Таїланд) тощо.

Відчутно прогресує в регіоні авіатранспорт. Функціонують 165 аеропортів з постійними рейсами. Протягом останніх років лідирує у світі за якістю обслуговування та ефективністю роботи аеропорт Чангі (Сінгапур). Щорічна пропускна спроможність його досягла 24 млн авіапасажирів, найближчим часом вона має зрости до 60 млн пасажирів. Основні рейси між внутрішніми аеропортами здійснюють національні авіакомпанії «ЮБА» (М'янма), «Гаруда» (Індонезія), «Ройял Бруней Ейруейз» (Бруней), «Сінгапур Ейрлайнз» (Сінгапур). Головні залізничні та шосейні шляхи з'єднують порти країн з їх внутрішніми районами та обслуговують переважно зовнішньоеконмічні зв'язки.