Література

1. Ансофф И. Стратегическое управление. – М.: Экономика, 1989. – 519с.

2. Гвишиани Д.М. Организация и упрлавление. – М.: Изд-во МГТУ им.Н.Э.Баумана. – 1988. – 332 с.

3. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч.посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2002. – 352 с.

4. Державне управління: Навч. посіб. / За ред. А.Ф.Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.

5. Лесечко М.Д. Основи системного підходу: теорія, методологія, практика: Навч. посібник: Львів: ЛІДУ НАДУ, 2002. – 300 с.

6. Організаційно-правові засади державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Іжа М.М., Пахомова Т.І., Різникова Я.О.. – Одеса, ОРІДУ НАДУ, 2008.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3

ТЕМА:

Тенденції розвитку системи

державного управління у перехідний період

Питання для обговорення.

1. Розвиток системи державного управління як умова і чинник демократизації суспільного життя.

2. Інноваційний розвиток системи державного управління.

3. Складові стратегії організаційного розвитку.

4. Вплив інновацій на ефективність функціонування системи державного управління.

Методичні вказівки

Приступаючи до вивчення теми, перш за все, необхідно з'ясувати потребу українського суспільства в демократизації, відкритості, гуманізації і подальшому розвитку системи державного управління, що виступає водночас як умова і чинник демократичного улаштування суспільного життя. Слухачі мають розуміти, що такий розвиток повною мірою стосується усіх підсистем системи державного управління, які не в повній мірі відповідають демократичним принципам і нормам, та не спроможні здійснювати необхідні трансформаційні перетворення у всіх сферах суспільного життя.

Слухачі мають знати основні положення системної концепції розвитку системи державного управління, що передбачає цілісність його розвитку; зв'язок початкових умов і результату; структурованість розвитку; залежність розвитку системи державного управління від динаміки середовища; інформаційність розвитку тощо. Крім того, потрібно пам’ятати, що система, яка розвивається, характеризується не тільки актуальними властивостями і структурою, але і безліччю альтернативних структур, які не виявляють себе в даний момент, але які потрібно обов’язково враховувати при плануванні та прийнятті управлінських рішень.

Важливим є розуміння тощо, що організаційний розвиток може бути керованим і таким, що забезпечується внутрішньорганізаційними механізмами, тобто виступати, як розвиток шляхом самоорганізації. Разом з цим, слухачам слід звернути увагу на складові стратегії організаційного розвитку державного управління як соціальної системи:

• інноваційний організаційний розвиток, як це складний, багатофакторний процес, що ініціюється змінами у зовнішньому та внутрішньому середовищі організації (системна криза, низька адаптивність до змін тощо).

• реорганізаційні перетворення в системі того чи іншого органу державного управління пов'язані зі зміною цілей його функціонування, завдань, функцій і таке ін.

Причому під інноваційним розвитком системи державного управління слід розуміти процес, що має комплексний характер, складається з введення різних змін в існуючу систему з метою створення, поширення і використання принципово нового чи модифікованого практичного засобу (нововведення), що задовольняє конкретні соціальні потреби і дає соціальний, економічний, технічний чи політичний ефект.

Слухачі мають володіти відповідним категоріальним апаратом (категорія "розвиток» що узагальнює такі поняття як "трансформація", "реформа", "модернізація", "реорганізація", "реструктуризація"; "інновація", "інноваційний процес", "інноваційний організаційний розвиток"; поняття "росту" і "розвитку" тощо).