1.3. Поняття ефективності менеджменту

Практично всі без винятку дослідники менеджменту підкреслюють, що він є системою ефективного управління. Але що ж таке ефективне управління? Дехто вважає ефективним чітке та оперативне управління, без бюрократичних перекручень, інші – що управління, яке не потребує надмірних витрат на утримання управлінського апарату, треті визначають ефективним управління, що широко застосовує ЕОМ чи математичні методи. В усіх цих підходах є доля істини, але саме доля. Істина полягає у тому, що не слід оцінювати управління з позиції та критеріїв самого управління. Адже ж управління створюється не за ради самого себе, а щоб ефективно вирішувати проблеми організації. Саме це й треба покласти в основу оцінки управління.

Одна з найсуттєвих характеристик менеджменту - його спрямованість на успіх. Але що слід вважати успіхом управління? Вимірюється він якимось єдиним показником чи їх групою? Згадаємо, що (у своєму першому тлумаченні) менеджмент - це система управління господарчою організацією, яка функціонує в умовах ринкової економіки. Оскільки головна мета господарчої організації - комерційний успіх (одержання прибутку), остільки дехто вважає критерієм успішності менеджменту його наявність і розмір. Але ж далеко не кожна навіть господарча організація ставить своєю метою максимізацію прибутку (принаймні у певні періоди свого функціонування). Один з авторитетів менеджменту К.Кіллен (Великобританія), наприклад, вважає, що головне для організації є її існування: ”Важливіше будь-яких благ, що компанія може надати своїм робітникам, важливіше її прибутку є виживання організації. Якщо організація припиняє своє існування, від цього ніхто не виграє і жодних надій не може бути пов`язано з цим фактом. Головна мета і обов`язок компаній по відношенню до своїх робітників, клієнтів та акціонерів – вижити [5, с.24]. Цю думку поділяють і автори класичного підручника ”Основи менеджменту” М.Мескон, М.Альберт, Р.Хедоурі [7, с.48]. Тому першим критерієм успішного управління слід вважати здатність системи управління забезпечити виживання організації. Якщо організація існує протягом довгого часу, управління слід визнати успішним.

Але щоб вижити, організація повинна бути економічно ефективною та результативною. В теорії менеджменту чітко розрізняють ці поняття. За висловом П.Друкера, результативність є наслідком того, що робляться потрібні, правильні речі, а ефективність – наслідком того, що самі ці речі роблять правильно.

Результативною, отже, вважається організація, що працює на задоволення будь-якої потреби, що виникла в суспільстві. Результативність відбиває так звану зовнішню ефективність, яка вимірює досягнення цілей організації. Вона певною мірою невловима, особливо якщо організація внутрішньо неефективна. Остання розуміється як економічність, тобто як найкращій спосіб використання ресурсів організації, що, власне, й позначається терміном ефективність. На відміну від результативності ефективність має кількісний вимір та вираз. Відносна ефективність організації називається продуктивністю і має кількісні показники. Це є відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході організації. Чим вища продуктивність, тим ефективніша організація. Важливою складовою продуктивності (ключовою складовою!) є якість. Тобто, результативною і ефективною буде така організація, яка здатна виконувати свою роботу належним чином, тобто продукувати товари чи послуги, які б повністю задовольняли потребам і вимогам споживача, витрачаючи при цьому якомога менше ресурсів.

Вибір же продукції, що вироблятиме організація, визначення економічних і інших показників її діяльності, застосування тих чи інших технологічних процесів та їх оптимізація і багато чого іншого – це прерогатива менеджера. Отже, ефективність організації і ефективність управління безпосередньо пов`язані, перша цілком залежить від ефективності управлінських рішень.

Останні ж – це лише ідеї, думки. А мета управління – це виконання реальної роботи реальними людьми. Тобто ефективним буде таке управління, коли виробляється рішення, що придатне до реалізації, перетворення в дії.

Теорія і практика управління напрацювала багато підходів, відносно того, як зробити організацію успішною. Головних з них – три: узагальнення, ситуаційний підхід та інтегрований підхід.

Перший полягає в тому, що всі організації – від великих і складних до малих і відносно просто організованих – мають загальні, притаманні всім їм характеристики. Виявлення цих характеристик дозволяє спростити управління, зменшити труднощі управління складною організацією. На їх підставі можна розробити моделі та діаграми чинників, що впливають на успіх організації. Узагальнити і звести до мінімуму можна і всі функції, що виконують менеджери, тобто весь процес управління (саме про це і йдеться мова у даному посібнику).

Але узагальнення, будучи безумовно корисними, все ж не відмітають розходження між організаціями, на які в процесі управління слід зважати. Безумовно, є різниця в управлінні військовим підрозділом з 30 осіб і виробничою бригадою такої ж чисельності. Ці відмінності між організаціями в науці менеджменту називають ситуаційними змінними і поділяють на дві групи – внутрішні та зовнішні. Внутрішні – це розмір організації, її цілі, ресурси, розподіл праці тощо. Вони є результатом управлінських рішень, певною мірою контролюються і рішення керівництва щодо них визначають ефективність даної організації у порівнянні з іншими. Зовнішні змінні – це чинники зовнішнього середовища, які ми вказали раніше. Керівництво організації хоча і не може їх контролювати, але повинно враховувати їх зміни, щоб досягти успіху організації. Отже, ситуаційний підхід вимагає ретельно враховувати зовнішні та внутрішні змінні, щоб зробити організацію ефективною.

Інтегрований підхід витікає з того, що компоненти ситуації і функції управління тісно пов`язані між собою і їх не можна розглядати нарізно.

Все наведене говорить про те, що менеджер повинен мати комплексний погляд на всі обставини, що визначають успіх організації. Оптимальний вибір чинників – це такий, що найбільшою мірою відповідає ситуації даного моменту. Але жоден керівник не може стверджувати, що певний метод, навіть якщо він спрацьовує добре, є апріорно вірним, не дає небажаних наслідків, що нема методу кращого. Більшість управлінських рішень мають як позитивні, так і негативні наслідки. Ефективне управління – це завжди балансування між першими і другими, але перші завжди повинні переважувати. Хоча бувають ситуації, коли, заради успіху в майбутньому, треба йти на певні жертви сьогодні.

Всі без винятку теоретики менеджменту підкреслюють, що результати праці менеджера не можливо виміряти безпосередньо, що вони відбиваються в показниках організації чи її підрозділу, яким він керує. Але дехто з них вважає, що, незважаючи на цю обставину, ефективність управління піддається кількісному обчислюванню.

Логіка їх міркувань така. Чим вища кваліфікація менеджерів, тим раціональніше побудована організація, праця робітників, враховуються зовнішні та внутрішні змінні, тим більший результат на виході. Певна річ, управління потребує певних витрат (оплата праці робітників апарату управління, витрати на управлінську техніку і т. ін.). Тому відношення кінцевого результату організації (у грошовій формі) до витрат на управління буде показником його ефективності. Пропонується така формула:

Е_у = Р_оВ_у,

де Е_у – ефективність управління,

Р_о – кінцевий результат діяльності організації (сумарна вартість товарів чи послуг);

В_у – витрати на управління.

З певним припущенням такий підхід, на наш погляд, має право на існування. Його цінність полягає в тому, що показник ефективності пов`язано з витратами на управління. Висновок беззаперечний - щоб підвищити ефективність (економічність) управління треба всіляко зменшувати витрати на нього.

В цілому ж з позицій сьогодення можна сказати, що ефективним буде таке управління, яке здатне вчасно реагувати на швидкі зміни в динамічному розвитку суспільного життя, кардинально прискорити темпи зростання продуктивності праці.