3. Класифікація шрифтів
3.1. Накреслення і форма
Малюнок шрифту надає тексту різні змістові відтінки. Комбінації накреслення та просторових форм гарнітури фіксують увагу на певному слові або фрагменті тексту, що дає змогу інтерпретувати текст засобами складання.
Усі шрифти в основі мають певну графічну основу: кириличну (слов'янські алфавіти), латинську (шрифти романо-германської групи), в'язь (шрифти країн арабського світу), ієрогліфічну (шрифти країн сходу). Крім того, існують шрифти, побудовані на індивідуальній національній графічній основі, наприклад, у Греції, Індії, Ізраїлі.
У класифікації шрифтів основою є загальні графічні формотворчі ознаки (рис. 4.11):
просторова будова (відношення заповненості літери до фону),
розміри,
колір,
пропорційність,
накреслення,
наявність і форма засічок,
контрастність (співвідношення основних і сполучних рисок):
вага і насиченість шрифту (від тонкого і світлого до жирного у вигляді темної плями);
Заповненість символу (від широкої і розрідженої літери до вузької і компактної).
Існує кілька класифікацій шрифтів відповідно до різних критеріїв. Найбільшу увагу при цьому приділяють співвідношенням між висотою малої літери і довжиною верхнього і нижнього иносного елементів, графіці малюнка літер.
Найвідоміша латинська класифікація чеського типографа О. Главси. Він розрізняє 4 основні групи: венеціанська, тара, перехідна та нова антиква (стародавній). Решту різновидів латинських шрифтів випадкових накреслень (за винятком готичних), Главса класифікує без зв'язку з часом виникнення під тими назвами, які склалися в друкарській практиці. Ця класифікація розроблялася хронологічно за триста років відповідно до графічних ознак.
Британський стандарт BS 2961:1967 взяв за основу класифікацію О. Главси і визначив 8 груп шрифтів:
Антиква венеціанська (гуманістична) (Humanist, Venetian) з'явилася в XV ст. в Італії як альтернатива готичному шрифту — група шрифтів із засічками, розроблених Н. Йєнсоном в 1470 р. Перше використання відзначене в 1645 році. Яскравим прикладом і «першоджерелом» цієї групи були шрифти Humanist, схожі на елегантні рукописні, із похилим натиском, що робить їх накреслення подібним до каліграфічного письма. їхня ознака — похила риска букви «e», верхня клиноподібна засічка для знаків нижнього регістра «b», заокруглені переходи на засічку в основних штрихах, постійна товщина штриха. Шрифт легко відтворюється та є простим, лаконічним і легким у читанні. За накресленням подібний до найстарішого римського капітального шрифту.
Розробкою антикви в різні часи займалися такі майстри, як Леонардо да Вінчі, Лука Пачіолі, Франческо Гріффо, Альбрехт Дюрер, Клод Гарамон. Вони залишаються популярними для складання тексту й досі. Із сучасних шрифтів до венеціанської антикви належать шрифти Centaur, Cloister Old Style, Horley Old Style, Kennerley, Veronese, Antiqua.
Антиква старого стилю, або Геральдик (старофранцузький стиль) (Garalde, Old Style), розроблена венеціанським друкарем Альдом Мануцієм в Італії наприкінці XV ст. на прикладах рукописних робіт, є майже повною подобою венеціанського типу. Дає можливість економити папір без погіршення якості, оскільки літери більш правильної форми і чіткі. Це — класичні книжкові шрифти, які стали основою традиційного прямого накреслення. Вони візуально менш каліграфічні, але мають рівні і тверді літери з незначним контрастом основних та сполучних штрихів, похилу вісь овалу, невеличке вічко рядкових знаків, літера «е» — горизонтальну риску, нижня засічка є двосторонньою. Засічки малих літер завжди розташовані під кутом, що імітує нахил пера при написанні. Завдяки такому наслідуванню рукописного шрифту всі вигнуті лінії форми літери мають перехід від товстого штриха до тонкого, контраст у товщині штриха помірно масний.
Сучасні шрифти на основі стародавніх розроблялися з 1930-х років з урахуванням національних і культурних особливостей: Bembo (1490, Італія); Garamond (1530, Франція); Ehrhardt (1680, Німеччина); Caslon (1720, Англія), Old Style (1852, Шотландія); Imprint (1912, Англія).