4.7. Роль біологічних ресурсів в організації туризму

При організації туризму велике значення має рослинний покрив в якості біологічного ресурсу, завдячуючи іонізаційним та фітонцидним властивостям рослин він оздоровчо впливає на туристів. При характеристиці та оцінці рослинного покриву використовуються документальні матеріали лісництв та лісобудівельної галузі. Приблизно один раз на десять років всі лісові угіддя країни піддаються таксаційній оцінці, що складається з наступних елементів: номера кварталу, номера відділу; зайнятої ним площі, переліку основних деревних порід та їхнього відсоткового співвідношення; віку деревостою (роки); висоти деревостою (м); бонітету – усного показника якісної оцінки лісу та його продуктивності; підросту – молодих дерев; підліску – деревних порід «другого ярусу» та чагарників; типу угідь ; санаторно-гігієнічної оцінки та естетичної оцінки рослинного покриву ( в балах). Загальна характеристика рослинного покриву представлена в таблиці 4.9.

Особливо значна роль лісів полягає в сприянні підвищенню вмісту кисню в повітрі та його іонізації – процесу утворення іонів в повітряному середовищі, що впливає на людський оргазм, очищаючи його. Оптимальною іонізацією володіють мішані ліси та соснові бори.

Ліси збагачують повітря киснем та поглинають вуглекислий газ. Крім того, вони очищають повітря від різних видів забруднень, в тому числі шумових. Дуже важливою є наявність лісових смуг вздовж транспортних магістралей та лісонасаджень навколо туристичних об’єктів. Ліси сприятливо впливають також на радіаційний та термічний режими. В літній період вони знижують тепловідчуття людини на 1…5⁰С.

Таблиця 4.9.

Рекреаційна оцінка рослинного покриву [55].

Параметр	Ступінь сприятливості
	Сприятлива	Відносно сприятлива	Несприятлива
Типи угідь	Мішані світло хвойні та широколистяні ліси	Темнохвойні лиси в поєднанні з листяними	Темнохвойні березово-осикові сірі ліси
Бонітет	І, ІІ клас	ІІІ, IV класи	V клас
Залугованість, %	15..25	10..15, >25	Менше 10
Заболоченість, %	1…3	3..5	Більше 5
Розораність, %	Менше 20	20…30	Більше 30

Рекреаційна цінність лісів характеризується наступними факторами:

1) типом ландшафту – лісові ділянки з відповідним ступем заповнення території деревно-чагарниковою рослинністю:

а) закритий – заповнення території на 60% і більше;

б) напівзакритий - заповнення території на 50% і менше при рівномірному розміщенні дерев та чагарників, з наявністю між ними значних прогалин;

в) відкритий – мінімальна (до 10%) заповненість території;

2) різноманітністю ландшафтів ;

3) естетичною цінністю насаджень, що визначається за такими ознаками як продуктивність насаджень, степінь вологості ґрунтів, наявність та стан підліску та підросту, захламованості. Виділяють три класи цінності, з яких перший відповідає найвищій естетичній цінності;

4) санітарно-гігієнічним станом ділянок, що оцінюється як «високий», « середній» або «слабкий»;

5) стійкістю насаджень з точки зору рекреаційної придатності, що оцінюється за ознаками росту, розвитку та санітарного стану дерев, ущільнення ґрунтів, наявності покриву;

6) кількістю типів лісорослинних умов, що відмічається як кількість балів;

7) різноманітністю рельєфу – зміна рельєфу від рівнинної місцевості до гористої, що визначається за показником крутизни схилів: до 5⁰, 6…15⁰, 16…30⁰, 31⁰ і більше.

Дія комплексу різноманітних факторів, що мають неоднакове значення, може бути оцінена шляхом сумування відображених в балах оцінок цих факторів.

На території лісу присутні так звані виділи, зайняті луками, болотами, лісовими просіками, річками, струмками, та угіддя – сільськогосподарські, ягідні, грибні, мисливські. Для кожного з них вказується площа.

Луки – тип рослинного угрупування трав’янистих багаторічних рослин, пристосованих до умов середнього зволоження (мезофітів), що нормально розвиваються протягом всього вегетаційного періоду. Особливо сприятливі умови для розвитку луків на півдні лісової зони та півночі лісостепу, а також субальпійському поясі. Луки бувають заплавні (на затоплених річкових терасах) та материкові (суходільні та низовинні), розміщені на рівнинах (рівнинні) та гірських (субальпійські та альпійські) територіях. Більшість луків на рівнинах виникло на місцях вирубки лісу. Луки використовуються як сінокісні та пасовищні угіддя. Вони урізноманітнюють пейзаж. Зазвичай їх використовують під будівництво санаторіїв та спорткомплексів.

Болото – надлишково зволожена ділянка суші з специфічною рослинністю та шаром торфу не менше 0,3 м. Болота утворюються в результаті застою води або заростання водойм. За характером рослинності та режимом живлення рослин розрізняють наступні типи боліт:

• низинні, що розміщуються в пониженнях рельєфу, долинах річок, по берегах водойм. Рослинність зазвичай трав’яниста: осока, хвощ, мох, вільха; торф в таких болотах багатий мінеральними речовинами;

• верхові, що розміщуються на плоских межиріччях та живляться атмосферними опадами; рослинність – сфагнові мохи, пушиця, дрібний чагарник, болотні сосни. Утворюються такі болота в прогинах рельєфу. На сфагнових болотах ростуть ягоди та цінні лікарські рослини (росянка, касандра). Внаслідок цього болота можна використовувати з рекреаційною метою для збору ягід та лікарських рослин.

Болота розрізняють за рельєфом – долинні, схилові, вододільні, плоскі, випуклі та ін. Вони зазвичай поширені в тайзі, мішаних лісах та тундрі та несприятливі для рекреації, а тому їх часто виключають із зони, приданої для туристичного освоєння. Проте іноді болота займають невеликі ділянки (1…2 га) і розміщуються серед лісового масиву, що навіть сприяє туристичній діяльності. Такі болота не знижують мікрокліматичні характеристики місцевості, не перешкоджають пересуванню та урізноманітнюють пейзаж.

Сільськогосподарські угіддя представлені пасовищами та сінокосами. Сінокоси є необхідним елементом ландшафту і не знижують туристичного значення території. Якщо територія значно розорана, то така територія не представляє цікавості для туристичного освоєння. Чергування полів з лісовими масивами та луками надає певну своєрідність ландшафту та не погіршує його.

Ягідні, грибні угіддя, угіддя з лікарськими рослинами використовуються для створення рекреаційних парків або територій. Для організаторів відпочинку важливим є протяжність використання угідь, тобто необхідно знати протяжність ягідного, грибного сезону та час збору лікарських трав. Особливу перевагу слід віддавати окремим територіям, де протягом теплого періоду відбувається постійна зміна грибів, ягід, лікарських рослин, що дає можливість використовувати їх тривалий період. Доцільно створювати грибово-ягідні рекреаційні парки з постоялими дворами та лісовою кухнею з переробкою дарів природи.

Лісові рекреаційно-туристичні ресурси України

Україна належить до європейських країн, слабо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить усього 14,3%, тоді як у Румунії цей показник складає 26%, у Польщі 28%, у Німеччині – 30%, у Білорусі -35%, у Словаччині - 38% [86]. Лісистість у різних частинах та регіонах нашої держави різна. Значно вищий цей показник на заході та півночі, особливо у Карпатах та Кримських горах. У західних регіонах України та на півночі лісистість становить 20-40 %, в Криму – 10 %. За даними А. С. Генсірука, площа українських лісів державного значення становить 60,9 млн. га, а тих, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності – 4 млн. га.

Ліс відіграє неоціненну роль у житті суспільства. Він є потужним накопичувачем біологічної маси, основним джерелом кисню, регулятором стоку, захисником ґрунту від ерозії, важливим рекреантом. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення та підлягають державному обліку та охороні .

Усі ліси на території України є її лісовим фондом. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, що не віднесені до категорії лісів; окремі дерева та групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних та садових ділянках. Лісовими ресурсами є деревина, технічна та лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення та виробництва. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного та місцевого значення. Ліси України за екологічним та господарським значенням поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захищеності:

• водоохоронні (смуги лісів вздовж річок, навколо озер, водойм та інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

• захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових лісостепових, гірських районів, що мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження та смуги відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;

• санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів та промислових підприємств, ліси першого та другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій);

• ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, що мають наукове історичне значення, лісоплодові насадження та субальпійські деревні та чагарникові угрупування).

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування [71].

Корисними властивостями лісів є їхня здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік води, попереджувати забруднення навколишнього середовища та очищувати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню.

Гірсько-туристичні лісові ресурси України зосереджені в Українських Карпатах та Кримських горах. В межах України Карпати простягаються на 280 км від верхів’їв річки Сян (західний кордон) до витоків річки Сучава (румунське прикордоння). Середня ширина близько 100 км. Загалом Українські Карпати поділяються на Зовнішні (Скибові) Карпати (Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати); Центральні або Верховинські, внутрішні або Полонинсько-Чорногірські. Середня висота Українських Карпат становить 1000 м. Найвищими вершинами є Говерла – 2061 м, Бребенескул - - 2035 м, Піп-Іван – 2022 м, Петрос – 2020 м, Гутин-Томнатик – 2016 м, Ребра – 2001 м. Вони розташовані в Чорногірському масиві Українських Карпат, що простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км. Окрім Головного хребта, масив містить ряд бокових хребтів: Озірний, Маришевська, Хеде, Кострич та ін. Чорногірський масив є традиційним місцем проведення пішохідних, лижних, велосипедних та комбінованих походів.

Особливо цікавими з рекреаційної точки зору є Верхньодністровські Бескиди (північний масив Східних Бескидів, розташований у Львівській області) через наявність екосистем мішаних буково-ялицевих та буково-смереково-ялицевих лісів на схилах гірських хребтів. Обезліснені схили можна використовувати для організації гірськолижного відпочинку.

Загалом Карпатські гори багаті на дикорослі плоди та ягоди, лікарські рослини. Гірські долини, захищені хребтами, мають сприятливий клімат для розвитку кліматичних курортів (Яремче, Свалява, Поляна, Східниця, Розлуч, Космач, Шешори, Вижниця та ін.). Природо-ресурсна база санаторно-курортної галузі Карпатського регіону щорічно дає змогу оздоровлювати 10 млн. осіб, активно розвивається також сільський зелений туризм.

Кримські гори також використовуються для усіх видів активного гірського туризму. Незначна лісистість (10%), наявність крутих оголених схилів є привабливими для скелелазіння та альпінізму. Ці гори не поступаються Карпатам своєю екзотичністю та особливістю. Наявність значної кількості культурно-історичних ресурсів лише доповнює природно-ресурсну основу території, формуючи її значну краєзнавчо-пізнавальну та наукову цінність.

Видовий склад лісових територій формують 80 видів дерев, 280 чагарників, з яких 54% - це хвойні (здебільшого на Поліссі) види. Твердо-листяні породи становлять 40% загальних запасів деревини: дуб високостовбурний (18%), дуб низькостовбурний (4%), бук (13%), граб (2%). Дуб переважає на Поліссі та в Лісостепу, бук – на заході України та в Криму. В Україні цінні в рекреаційному відношенні насадження дуба донедавна становили 15%, бука – 20%, ясена – 10% від площі насаджень в колишньому СРСР [3]. Такі породи лісових насаджень мають особливе значення для організації санаторно-курортного лікування, туризму та відпочинку.

У зв’язку з великою заурбанізованністю міст, шумовим навантаженням важливе значення надається створенню зон рекреаційно-туристичного типу у містах та селищах міського типу, де населення має змогу відпочити без важких та далеких переїздів. За таким принципом організовані короткочасні відпочинки у приміських зонах м. Києва (210,2 тис. га), м. Харкова (190,9 тис. га), м. Львова (76,0тис. га) та інших великих міст, що зазначено у таблиці 4.10.

Таблиця 4.10

Розміщення рекреаційних зон в Україні [3]

Природна зона	Кількість зон відпочинку, шт.	Загальна площа, тис. га	Площа вкрита лісами, тис. га
Полісся	30	138	126
Лісостеп	145	646	596
Степ	62	397	85
Карпати	28	397	295
Всього	265	1330	1092

В межах України виділяють 265 придатних до рекреаційного використання зон та окремих місцевостей загальною площею понад 1,3 млн. га.

Важливе значення має вид короткочасного відпочинку та його тривалість. Розрізняють приміські ліси для масового відпочинку та міжселітебні рекреаційні ліси за межами приміських територій – прирічкові та приозерні зони відпочинку та здоров’я. У приміських лісах населення проводить свій щоденний і щотижневий короткотерміновий відпочинок без ночівлі, а міжселітебні використовуються переважно для тривалого відпочинку [13]. На території України створено 115 зон відпочинку на приміських територіях площею 488 тис. га і 150 зон на міжселітебних площею 833 тис. га. Основна кількість (80%) зон відпочинку розміщена в приміських лісах Лісостепу, на міжселітебних територіях значна питома вага їх припадає на Карпати.

За функціональними особливостями рекреаційну діяльність в лісах можна поділити на наступні види [99]:

• рекреаційно-оздоровча, що охоплює усі вікові групи населення та сприяє зниженню нервових та фізичних перевантажень організму, профілактиці захворювань, відновленню фізичного та духовного потенціалу людини. Відбувається в паркових, лісопаркових, лісових зонах, а також на приміських територіях, що використовуються для відпочинку. Рекреаційно-оздоровча діяльність тісно переплітається з іншими видами відпочинку;

• рекреаційно-спортивна, що поєднує заняття спортом, включаючи мисливство, рибальство та здійснюється в лісах (водоохоронних і експлуатаційних), вони переважно закріплені за мисливськими та рибальськими базами;

• рекреаційно-туристична діяльність пов’язана з подорожами та походами з метою активного відпочинку та пізнання природи;

• рекреаційно-утилітарна діяльність, що полягає у збиранні грибів, ягід, заняття садівництвом і городництвом на присадибних ділянках. Це наймасовіший вид відпочинку, що відбувається на стаціонарних об’єктах – ділянках колективних присадибних господарств, а неорганізований – в приміських і інших лісах в сезон збору ягід та грибів;

• рекреаційно-пізнавальна діяльність здійснюється в дендраріях, ботанічних садах, інших природних об’єктах, де людина може підвищити власний рівень пізнання природничих наук.