63.Соціальна структура організації.

Термін “організація” – пізньолатинського походження. Семантично означає дію, завдяки якій певному предмету, явищу чи ситуації надається більш стрункий вигляд, внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодіючих частин або елементів. Термін вживається також для позначення сукупності процесів або дій, що ведуть до утворення чи вдосконалення взаємних зв’язків між частинами цілого. У соціальних науках використовується для характеристики об’єднання людей, які спільно реалізують певну мету, програму або завдання і діють на основі єдиних правил і процедур поведінки.

Поняття соціальної організації у широкому значенні означає засоби впорядкування і регуляції дій і стосунків індивідів та груп. Різноманітні механізми соціальної організації охоплюють усі рівні та сфери їх взаємовідносин, забезпечуючи їх управління. Засобами соціалізації, засвоєння норм і цінностей, характерних для даної культури, створюються необхідні передумови для позитивної (продуктивної, соціотворчої) співучасті окремих людей і людських спільнот у відтворенні як існуючих, так і виробництві нових суспільних відносин. А завдяки соціальному контролю (системи покарань та заохочень) суспільство прагне домогтися того, щоб ці дії не виходили за межі допустимо можливого.

Розвиток соціальних організацій є об’єктивною необхідністю історичного процесу, який постійно зростає в обсязі, структурній і функційній диференціації, складності соціальних систем, розбіжності інтересів, загостренні боротьби, конфліктів і опозицій, глобалізації техносфери, одержавлення всіх сторін суспільного буття. Стихійність історичного поступу з цього боку являла б собою значну реальну і потенційну загрозу. Отже, особливість соціальних організацій полягає в тому, що вони є такими спільностями людей, де має місце чітке визначення мети, засобів її досягнення, свідоме і добровільне входження і вихід індивідів з даної структури. Соціальна організація характеризується формальним розподілом функцій, встановленням і владною підтримкою ієрархії статусів, ролей і престижу, фіксованим, у більшості випадків, членством: права і обов’язки тут визначаються заздалегідь, як і розподіл керівних і виконавських функцій. Соціальна організація являє собою складну і досить взаємопов’язану систему соціальних позицій і ролей, що мають виконуватися її членами. Внаслідок того, що соціальна організація базується на чітко визначеній меті, для досягнення якої вона і створюється, то її можна позначити як інструментальну (ціледоцільну, цілеспрямовану, цілереалізуючу) людську спільність. Тому критерієм зовнішньої оцінки та внутрішньої самооцінки її діяльності є ефективність.

Звичайно, подібно до інших соціальних груп, соціальна організація створюється та існує задля задоволення певних індивідуальних та колективних потреб, але в суворо визначених межах, засобах і умовах. Інші соціальні спільності можуть також сприймати риси ієрархічної будови, проте соціальна організація завжди ієрархічна, з пірамідальним розташуванням її складових елементів.

Соціальна організація, як елемент соціальної структури, має потрійну (трійчасту, троїсту) внутрішню будову. Вона є водночас соціальним інструментом для досягнення певних цілей, людською спільністю і формальною системою. На основі цього розподілу її можна характеризувати у трьох відношеннях. Передусім, слід виявити, наскільки вона є ефективною у контексті тих культурно-ціннісних орієнтацій і цілей, котрі обрало певне суспільство і у відповідності з якими воно визначило особливу мету саме даної соціальної організації. За цим критерієм можна розрізняти позитивні соціальні організації (сприяють відтворенню існуючих суспільних відносин) і негативні (спрямовані на їх руйнування, або функційні і дисфункційні). Близьким до них у формально-правовому аспекті є розподіл соціальних організацій на легальні (визнані законом) і нелегальні. У більшості випадків це стосується політичних партій, але до цієї групи належать і власне кримінальні структури: злодійські кліки, банди, мафіозні угрупування та ін. “групи ризику”. Можна розподілити соціальні організації на ефективні – неефективні, доцільні – недоцільні, автономні – залежні (дочірні), державні – громадські, зовнішньокеровані – самоврядувальні та ін.

Формалізація соціальних організацій потребує її раціоналізації. Остання передбачає знеособлення відносин і функцій, обґрунтування (логічне чи емпіричне) мети і засобів її досягнення; однозначність дії, критеріїв оцінки, правил поведінки. У такій організації існує не лише визначена ієрархія влади і статусів, але й правил набуття і втрати певної позиції, переміщення з одної позиції на іншу. Чим вищий статус, тим формальнішим має бути його визначення і спосіб досягнення чи заміщення. Формально збудована соціальна організація особливого значення надає ефективності власних дій, що досягається грамотним розподілом і використанням наявних ресурсів. Ефективність діяльності збільшується також за рахунок обмеження різноманітності дій на основі формальної доцільності. Така організація потребує відповідних засобів передбачення, діагнозу і прогнозу розвитку ситуації. Ефективність є також функцією від координації і керування. Особливого значення набуває діяльність організації щодо поєднання різнорідних елементів власної структури: мети і засобів, особи і функції (особи в значенні рівня її компетентності, відповідної функціональним вимогам), особистих домагань та наявної ієрархії позицій, встановлених правил і контролю за їх виконанням, системи інформації та міри обізнаності виконавців з реальним станом справ, формальних і неформальних лідерів, фактичної і демонстрованої поведінки та ін.

Центральным элементом любой организации является ее социальная структура. Она относится к шаблонным, или регулируемым, аспектам взаимоотношений между участниками организации. Существуют две точки зрения на социальную структуру группы. Наиболее известна в этом отношении точка зрения К. Дэвиса, который считает, что "всегда в человеческом обществе есть то, что может быть названо двойной реальностью: с одной стороны, нормативная система, ничего не воплощающая, с другой - фактический порядок, воплощающий все, что есть" (146, с. 102). Каждый индивид окружен множеством правил, запретов и разрешений. Они необходимы для упорядочения общественной жизни, но практически жить постоянно по правилам просто невозможно: наша жизнь - это постоянное отклонение от правил, но в то же время ориентация на них.

Нормативная структура включает в себя ценности, нормы и ролевые ожидания. Ценности - это критерии привлекательности и разумного выбора целей, а также оценки окружающих социальных норм. Нормы -это управляющие поведением обобщенные правила, которые изменяются и совершенствуются, приводя индивидов к достижению коллективных целей, целей организации. Роли определяют вклад в общую деятельность в зависимости от занимаемой позиции, а также взаимное ожидание участников, взаимный контроль за их поведением. Ценности, нормы и роли организованы так, что составляют относительно связанные и стойкие системы взаимного доверия и предписаний, управляющих поведением членов организации.

Что касается фактического порядка, то его можно определить как поведенческую структуру. Она значительно отличается от нормативной структуры прежде всего тем, что в ней на первый план выступают личностные качества участников и их взаимные оценки этих качеств. В соответствии с широко известным учением Дж. Хоманса (168) поведенческая структура состоит из действий, взаимодействий и сантиментов, не регламентированных нормами и правилами. Действия и взаимодействия участников здесь во многом зависят от сантиментов, под которыми понимается первичная форма взаимной избирательности членов организации. К сантиментам прежде всего относятся симпатии и антипатии, привязанность и неприязнь. Здесь есть позитивные и негативные чувства, выбор или отторжение окружающих людей. В целом же поведенческая структура - это система отношений между людьми, находящаяся в рамках нормативной структуры, но в то же время отклоняющаяся от нормативной структуры в известных пределах, обусловленных личностными чувствами, предпочтениями, симпатиями и интересами.

Таким образом, социальная структура включает в себя совокупность взаимосвязанных ролей, а также упорядоченных взаимоотношений между членами организации, в первую очередь отношения власти подчинения. Эти отношения изменяются в результате обмена ресурсами и изменения характера их использования. Именно последний в изменений является важнейшим резервом развития организации, который включает в себя прежде всего новшества в области разделения труда, мотивации участников организационного процесса, новые формы социального контроля и обоснованное принятие управленческих решений.