59. Світ інформації: інформаційна епоха, інформаційна культура. Інформаційне суспільство, середовище та віртуальні мережі.

Питання світового інформаційного контексту, в якому розвиватиметься Україна у наступному столітті, широко дискутується в колі політиків та науковців. Нова інформаційна епоха зумовлює нові виклики і нову суспільну відповідальність. Перетворення, що відбуваються в галузі комунікацій, впливають на всі сторони суспільного буття. В інформаційному суспільстві домінують не традиційні галузі промисловості, а знання та інформаційні послуги. Новітні комунікації — це потужна індустрія, яка охоплює усі сфери життя суспільства. Аналітики свідчать, що інформаційний сектор економіки росте набагато швидше, аніж економіка назагал. А це впливає на можливість швидкого та оптимального комунікування, що принагідно підсилює зростання продуктивності праці, зменшує потребу застосування великого обсягу робочої сили. Нині новітні технології кардинально розширюють права громадян на доступ до різноманітної інформації, дозволяють брати участь у прийнятті політичних рішень, активно продукувати інформацію, а не тільки її споживати. Поміж тим постає питання глобальних пріоритетів інформаційної епохи, якими вони можуть бути для України. Аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що головними напрямками вже нині є: конвергенція комунікаційних площин, створення глобальної інфраструктури, забезпечення права і технічного доступу до інформації всього населення, дотримання свободи слова, захист національної культурної спадщини та інтересів національних меншин, охорона приватної та інтелектуальної власності, боротьба з високотехнологічними злочинами та монополізмом.

Інформаційне суспільство – це суспільство, побудоване на вільному доступі до інформації усіх і кожного з членів суспільства, з правом на свободу висловлення своєї думки, в умовах швидкісної комунікації, що забезпечує якісно новий рівень взаємоінтеграції і мобільності суспільства, реакції на будь-яке явище.

Вільний доступ до інформації Тут слід мати на увазі, що доступ має бути насправді вільним. Інформацію слід зробити не тільки вільною, але й легкодоступною. Звісно одним з найлегших способів є інтернет, але тільки за умови наявності високошвидкісного каналу доступу. Швидкісна комунікація В деякому сенсі ту сама проблема породжує саму себе, але в силу того, що людство вже не зможе відмовитись від того рівня зв’язку, який був набутий століттями, то слід забезпечити його підтримку, з метою надати можливість максимально швидко реагувати на всі події.

Свобода вислову думки У ІС кожен має мати змогу висловити свою думку. Це є невід’ємною умовою його нормального функціонування. За відсутності такої можливості, сила ІС перетворюється на його слабкість і воно набуває спотвореної форму, при якій все суспільство може контролюватися невеликою групою людей, заради їхніх власних інтересів. Тут слід зазначити, що інформаційне суспільство має бути також забезпечене, механізмами щоб жодна думка не губилася у тій лавині інформації, що безперервно оточує нас. Адже така думка є втраченою, а ціна втраченої інформації часто занадто висока.

Психологічна і культурна готовність(відповідність) Готовність - це первинна, фундаментальна умова успішного виконання будь-якої діяльності. Важливою умовою формування готовності до будь-якої діяльності є наявність відповідних якостей, і в першу чергу схильностей та здібностей особистості до майбутньої діяльності. Таким чином кожен член ІС має бути готовий до існування у ньому і функціонування. Психічно – щоб він не був травмований тими умовами, у яких матиме здійснювати свою життєдіяльність, культурно – щоб його дії не порушували систему суспільства і не спричиняли психологічних розладів інших учасників ІС, адже в умовах такого тісного взаємозв’язку – найменша дія може спровокувати катастрофу.

Розвиток сучасної концепції інформаційного суспільства призвів до виникнення нових соціальних, психологічних та економічних явищ, основою яких є якісно інше розуміння значення інформаційного ресурсу як найголовнішого фактору суспільного прогресу. Одним з таких явищ є віртуальна організація взаємодії суб'єктів господарювання різних економічних систем. Віртуальна реальність розуміється як створене штучними засобами аудіовізуальне середовище, що сприймається суб'єктом як близьке до справжнього.

Деніел Белл, американський соціолог і публіцист, в своїй статті «Соціальні рамки інформаційного суспільства» ставить проблему трансформації сучасного суспільства під впливом новітніх комунікаційних технологій.  Він наголошує, що новий соціальний уклад, ґрунтований на телекомунікаціях, набуває зараз вирішального значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для трудової діяльності людини.

Також Белл зазначає ще один важливий аспект інформаційного суспільства: загроза поліцейського та політичного нагляду за індивідами з використанням інформаційної техніки, зловживання знанням. Щоб запобігти цього, вкрай потрібне законодавче врегулювання сфери інформації.

Белл зачіпає також питання елітарності; він зазначає, що елітарність зараз все більше пов’язується зі знанням, інтелектом та освітою, але еліта знання не має реальної влади – вона може ставити питання, ініціювати нові питання і можливі їх вирішення, але впилву в неї нема. Белл вважає, що «еліта знання» не може стати новою «елітою влади».

Отже, Белл стоїть на тому, що інформація та теоретичне знання є стратегічними ресурсами постіндустріального суспільства, а також вони є поворотними пунктами в сучасній історії.

Активне використання комп'ютерних технологій у всіх сферах людського життя створило нові можливості накопичення та швидкого обміну величезними масивами інформації.

Створення віртуальних корпорацій, мереж, об'єднань є новим явищем для класичної економічної теорії, що викликає необхідність теоретичного обгрунтування виникнення та функціонування подібних структур. Віртуальна організація характеризується як добровільна тимчасова форма кооперації декількох, як правило незалежних суб'єктів, яка спрямована на оптимізацію системи виробництва благ.

Основою, своєрідними підвалинами процесу формування інформаційної культури можна вважати:

- формування і розвиток індустрії інформаційних і комунікаційних послуг, у тому числі домашньої комп’ютеризації, зорієнтованої на масового споживача;

- інформатизацію всієї системи загальної і фахової освіти – від дитячого садка до закінчення вищої школи і наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців; підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму, здатності до творчості як найважливіших характеристик людського потенціалу;

- забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідає українським культурно-історичним традиціям, у тому числі організація потужного україномовного сектора в Інтернеті.

Розв’язання зазначених достатньо масштабних завдань свідчитиме, на наш погляд, про реальне перетворення інформації і знань у справжній ресурс соціально-економічного й духовного розвитку. Воно буде також означати зміцнення інститутів громадянського суспільства, реальне забезпечення права громадян на вільне одержання, поширення і використання інформації, розширення можливостей саморозвитку особистості.

Оволодіння інформаційною культурою – це шлях універсалізації чеснот людини, що сприяє реальному розумінню людиною самої себе, свого місця та ролі в суспільстві, основних сферах його життєдіяльності. Насамперед, усвідомлення своєї належності до функціональної частини людської діяльності, яку прийнято називати інформаційним спілкуванням. По-друге, причетність до інформаційної діяльності як процесу виробництва, поширення й використання інформації. По-третє, така діяльність має аксіологічний характер, якому підпорядковується й інформаційна компонента. По-четверте, інформаційну культуру можна розглядати як оптимальний спосіб здійснення інформаційної діяльності, враховуючи її конкретні умови, можливості, перспективи розвитку.

Суттєва роль у формуванні інформаційної культури належить освітній та управлінській діяльності, які формують соціально важливі якості фахівця інформаційного простору, сприяючи виробленню таких навичок та вмінь, як: а) диференціація інформації; б) виділення соціально та професійно значущої інформації; в) вироблення критеріїв її оцінки; г) переробка інформації та її використання. Інформаційна культура, маючи методологічний, світоглядний, загальноосвітній та загальнокультурний потенціал, що проявляється, насамперед, у використанні універсальних процедур пошуку, обробки та поширення інформації, може бути визначена у вузькому та широкому значеннях.

Основою інформаційної культури можуть стати знання про  інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння  орієнтуватися в інформаційних потоках. Розвиток інформаційної культури  формує в усіх країнах групи людей, що духовно об'єднані спільністю  розуміння тих проблем, в рішенні яких вони задіяні. Інформаційна  культура органічно входить до реальної тканини суспільного життя,  додаючи їй нової якості. Вона призводить до зміни багатьох соціально- економічних, політичних і духовних уявлень, вносить якісно нові риси до  складу життя людини. Отже, інф.культ-- це сукупність принципів і  реальних механізмів, що забезпечують позитивні взаємодії етнічних і  національних культур, а також сполученість у загальному досвіді людства. Информационная среда - это совокупность информационных условий существования субъекта (это наличие информационных ресурсов и их качество, развитость информационной инфраструктуры). Информационная среда представляет условия для развития субъекта информационного пространства, однако, степень ее благоприятствования определяется уже внутренними характеристиками субъекта .