3. Готичний період розвитку західноєвропейської середньовічної культури.

Найменування «готичне мистецтво» (від итал. gotico — «готський», по назві германського племені готів) виникло в епоху Відродження, як принизлива назва всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським». Згодом тер-мін «готичне мистецтво» був віднесений до європейського мистецтва пізнього Середньовіччя (між серединою XII і XV–XVI ст.). З початку XIX ст., коли для мистецтва XІ–XII ст. був прийнятий термін «романський стиль», були обме-жені хронологічні рамки готики, в ній виділили ранню, зрілу (високу) і пізню («полум’яніючу») готику.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним з тематики: воно було співвіднесене з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи культових буді-вель. Особливе місце в мистецтві готики займав собор – вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (пе-реважно вітражі). На розвиток мистецтва готики зробили вплив і кардинальні зміни в структурі середньовічного су-спільства: початок формування централізованих держав, зростання і зміцнення міст, висунення світських сил – міських, торгових і ремісничих, а також придворних ­рицарських кругів.

У міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки розширювалися можливості пізнання і естетичного осмис-лення реального світу, складалися нові архітектурні типи. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітек-тура. Міські архітектурні ансамблі включали культові і світські будівлі, укріплення, мости. Головна міська площа часто забудовувалася будинками з аркадами, торговими і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходи-лися головні вулиці; вузькі фасади двох­-, рідше триповерхових будинків з високими фронтонами розташовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з пишними проїзними баштами. Замки королів і феодалів поступово перетворювалися на складні комплекси кріпосних, палацових і культових споруд. Зазвичай в цент-рі міста, пануючи над його забудовою, знаходився замок або собор, що ставав осередком міського життя. У ньому Ра-зом з богослужінням влаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, проходили збори городян.

Готичні собори істотно відрізнялися від монастирських церков романського періоду: романська церква важка і при-земиста, готичний собор легкий і спрямований увись. Це пов’язано з тим, що в готичному соборі стали використовува-ти нову конструкцію склепінь. Якщо в романській церкві масивні склепіння опираються на товсті стіни, то в готичному соборі склепіння спирається на арки, так звані нервюри. Основу готичної конструкції складало хрестове, так зване нер-вюрне склепіння.

Взагалі кажучи, застосування арок для підтримки зведень було відоме задовго до готичної пори. У готиці змінилася система кладки ребристого зведення. Ребра тепер не завершували зведення зведення, а передували йому. Чотири опори спочатку сполучали щічними арками, потім перекидали дві діагональні арки — оживы. Ця конструкція складала скелет майбутнього зведення. Зведення арки твірних отримали назву нервюр. Вони були покликані нести і скріпляти ті, що розпалубили, які викладалися з полегшених плит каменя. Тепер, з використанням нервюрного зведення, точки додатку сил тяжіння і розпору ставали гранично ясними для будівельників.

Важливим нововведенням готичної архітектури стало послідовне використання стрілчастих арок. Вони мали мен-ший розпор, основний тиск був направлений вниз, на опору. Опорні стовпи, а не стіна, стали робочою частиною готич-ної архітектури. Для того, щоб зняти виникаючі навантаження, бічний розпір склепінь гасили за рахунок самостійного елементу конструкції, винесеного за межі зовнішніх стін підпірного стовпа – контрфорсу. У будівлях базилікального типу, де середній неф був вищий від бічних, використовувалися спеціальні сполучні арки – аркбутани, які перекидали-ся від склепіння головного нефу на контрфорс зовнішньої стіни. Така конструкція дала можливість зменшити товщину стін і збільшити внутрішній простір храму. Стіни перестали служити опорою склепіння, що дозволило зробити в них багато вікон, арок, галерей. У готичному соборі зникла рівна поверхня стіни, тому стінний розпис поступився місцем вітражу – зображенню, складеному із скріплених між собою кольорових стекол, яке поміщали у віконний отвір. У ро-манському храмі окремі його частини чітко розмежовувалися, в готичному – межі між ними стерлися. Простір собору – з численними архітектурними і скульптурними прикрасами, світлом, що ллється крізь стекла вітражів, – створювало образ небесного світу, втілюючи мрію про диво.

Основним видом образотворчого мистецтва була скульптура – всередині і зовні собор прикрашався великою кіль-кістю статуй і рельєфів. Застиглість і замкнутість романських статуй змінилися рухливістю фігур, їх зверненістю один до одного і до глядача. Виник інтерес до реальних природних форм, до фізичної краси і відчуттів людини, нове тракту-вання отримали теми материнства, етичного страждання, мучеництва і жертовної стійкості людини. Змінився образ Христа – на перший план висувалася тема мучеництва. У готиці склався культ Богоматері – практично одночасно з по-клонінням прекрасній дамі, характерному для рицарського середньовіччя. Нерідко обидва культи перепліталися, і Бо-гоматір поставала в зовнішності прекрасної жінки. В той же час зберігалася віра в чудеса, фантастичних тварин, казко-вих чудовиськ – їх зображення зустрічаються в готичному мистецтві, як і в романському (у вигляді химер чи гаргулей).

У готиці органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний гротеск і фольклорність, гострі життєві спостереження. У епоху готики розцвіла книжкова мініатюра, разом з церков-ними книгами, багато ілюстрованими зображеннями святих і сценами зі Священної історії, набули поширення часосло-ви (збірки молитов і текстів, розподілені за календарем), романи, історичні хроніки. З’явився також вівтарний живопис, високого піднесення досягло декоративне мистецтво, пов’язане з високим рівнем розвитку цехового ремесла.

Готика зародилась у Північній Франції (Іль-де-Франс) в середині XII ст. и досягла свого розквіту в першій половині XIII ст. Кам’яні готичні собори отримали у Франції свою класичну форму. Як правило, це 3–5-ти нефні базиліки з попе-речним нефом-трансептом и напівкруговим обходом хору, до якого примикали радіальні капелли ( «вінець капелл»).

У них високий і просторий інтер’єр. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих стрілчастих арок, прискореному ритмом аркад верхньої галереї. Завдяки контрасту високого головного і бічних нефів виникає мальовниче багатство напівтемних аспектів, відчуття безмежності простору. Двохбаштові західні фасади французьких соборів з трьома «перспективними» порталами і узорним круглим вікном («розою») в центрі поєднують устремління вгору з ясною врівноваженістю членувань. На фасадах варіюються стрілчас-ті арки і багаті архітектурно-пластичні і декоративні деталі. Статуї, рельєфи порталів, а також на капітелях колон утво-рюють цільну символічну сюжетну систему, в яку входять персонажі й епізоди Священного писання, алегоричні обра-зи. Кращі твори готичної пластики – декоративні статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Ам’єні – пройняті одухотво-реної красою, щирістю і шляхетністю почуттів. Інші частини храмів теж прикрашалися рельєфами, статуями, рослин-ним орнаментом, зображеннями фантастичних тварин. Характерна наявність у декорі і численних світських мотивів: сцени праці ремісників і селян, гротескні і сатиричні зображення. Різноманітна і тематика вітражів, у гамі яких перева-жали червоні, сині і жовті тони.

До ранньої готики відноситься собор Нотр-Дам у Парижі (1163 – середина XIV ст.). Перехід до зрілої фази розвитку готики на рубежі XII–XIII ст. був відмічений будівництвом соборів в Бурже і Шартрі (1194–1225). Багатством ритму, досконалістю архітектурної композиції і скульптурного декору відрізняються грандіозні собори зрілої готики в Реймсі (1211–1481) і Амьєні (XIII – XV ст.). Стиль зрілої готики у Франції іноді іменують «променистим» по специфічному і широко поширеному в цей період малюнку вікна­-рози з пелюстками, що радіально розходяться. Мистецтво придбало в «променистому» стилі риси царственої величавості, рухомої натхненності і вишуканої витонченості. Об’ємно­-пластич-ні композиції відступають на задній план, стіни перетворюються на безтілесний ажурний орнамент. Перехід особливо помітний, наприклад, в південному рукаві трансепту собору Нотр-Дам в Парижі (після 1257). Вершиною розвитку «променистої» готики стала каплиця Сен-Шапель в Парижі (1243–1248). З XIV ст. велике значення придбали міські і монастирські зальні церкви, замкові і палацові капели.

Для пізньої («пломеніючої») готики характерний примхливий, такий, що нагадує язики полум’я узор віконних отво-рів (церква Сен-Маклу в Руані). У світській міській архітектурі використовувалися композиційні і декоративні прийоми готики. На головній площі міст будувалися ратуші з рясним декором, нерідко з баштою. Замки перетворювалися на ве-личні палаци з багатим внутрішнім убранням (комплекс папського палацу в Авіньоні), будувалися особняки («готелі») багатих городян.

У французькій готичній скульптурі набули поширення скульптурні вівтарі в інтер’єрах, що об’єднували дерев’яну розфарбовану і позолочену скульптуру і живопис на дерев’яних дошках. Склався новий емоційний лад образів, що від-різнявся драматичною (нерідко екзальтованою) експресією, особливо в сценах страждань Христа і святих, переданих з великою правдивістю. З’явилися розписи на світські сюжети (у папському палаці в Авіньйоні, XIV–XV ст.). У мініатю-рах (головним чином, часословах) намітилося прагнення до натхненної людяності образів, до передачі простору і об’є-му. До кращих зразків французького готичного декоративного мистецтва належать дрібна скульптура із слонової кіст-ки, срібні релікварии, ліможські емалі і різьблені меблі.

В Німеччині, як і в інших країнах, основу готичного мистецтва складала архітектура. Її перехід до нової художньої системи не був легким. Вплив готичних елементів носив спорадичний і нерівномірний характер. Німецькі будівничі сприймали в першу чергу декоративну, а не конструктивну сторону французької готики: круглі вікна-рози, стрілчасті арки і т. п. Розквіт німецької готики відноситься до середини XIII ст. (собор в Наумбурзі та ін.). На південному заході Німеччини склався тип однобаштового собору (у Фрайбурзі­, в Ульмі); на півночі будувалися цегляні церкви (Марієн-кірхе в Любеку), в яких простота планів, об’ємів і конструкцій поєднувалася з візерунковою кладкою, застосуванням глазурованої і візерункової цегли. Найбільш близькими французьким прототипам виявилися східний хор Кьольнського собору (початий в 1248 р.) і собор в Страсбурзі. Багатопланові за типами, композицією і декором світські споруди (міські ворота, ратуші, цехові і складські будівлі і т. п.).

Скульптуру німецьких готичних соборів (у Бамберзі, Магдебурзі, Наумбурзі) відрізняють життєва конкретність і монументальність, глибока виразність образів, проте в порівнянні з французькою, твори німецької готичної скульптури виконані менш витончено і тонко. До ранньої готики відноситься скульптурне убрання собору в Бамберзі, тут знахо-дяться численні рельєфи. Видатним твором німецької скульптури є статуї засновників собору в Наумбурзі (маркграф Эккерхард і маркграфиня Ута, друга половина XIII ст.).

Пізня німецька готика (кінець XIV – початок XVI ст.) дала блискучі зразки церков (Анненкірхе в Аннаберг-­Бух-хольці, 1499–1525) і палацових залів (Альбрехтсбург в Майсені) зі складними узорами склепінь. Досягли розквіту вів-тарна скульптура і живопис.

Славу нідерландській готиці принесли башти соборів в Антверпені, але особливо – багато декоровані цивільні спо-руди: суконні ряди (в Брюгге, 1248–1364) ратуші (в Брюгге, 1376–1421, в Брюсселі, 1401–1455; в Генті, 1518–1535).

Готика проникла в Англию в останній чверті XII ст. і набула яскраво выраженої національної своєрідності. Голов-ним зосередженням соборного будівництва залишались крупні аббатства. Характерні особенности английскої готики позначились рано. Романські традиції виявились в Англії стійкими. Старі собори були місткими й не вимагали доко-рінної перебудови, на старе ядро одягали лише новий готиччний «одяг» (східна частина собору в Глостері, собор у Вінчестері). Зусилля англійських зодчих зосереджувались не стільки на конструктивній, скілько на декоративній сто-роні нового мистецтва. Собори зберегли значну протяжність. Сувора геометрична простота об’ємів компенсується ба-гатством і складністю узорів на фасаді и склепіннях. Готика зберігала в Англії свое значення аж до середини XVI ст. Прийнято виділяти ранню, або «ланцетовидну» (за формою віккна) готику (XIII ст.), зрілу, або «прикрашену» (кінець XIII–XIV ст.) і пізню, або «перпендикулярну» готику (XV ст.). Самобутність готичної архітектури Англії найбільш виразно виявилась в соборах Солсбері, Лінкольна, Уелса, Йорка, Вестмінстерського абатства в Лондоні.

Готичні розписи і скульптура в Англії практично не збереглися – багато що було знищено в період Реформації. З готикою пов'язаний розквіт англійської книжкової мініатюри, різьблення по дереву, вишивки.

В Іспанії готичні форми захопили в основному культове зодчество, цивільна архитектура виявилась більш тісно по-в’язаною с мавританською будівельною практикою. Найбільш близькими до французьких прототипів виявились собо-ри Кастілії. Найбільшими іспанськими соборами XIII ст. стали храми в Бургосі (початий в 1221 р.), Толедо (початий в 1226 р.) і Леоні (початий біля 1255 р.). На готичну архітектуру Каталонії і Південної Іспанії справило вплив мавритан-ське мистецтво.

Як і всюди в Європі, у XIV ст. в Іспанії переживала піднесення меморіальна пластика. Ретабло (меморіальні обра-зии0000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000кеморіальн'ази велики00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000()сення переживала підйомї зроб000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000), в яких з’єднувалася скульптура і живопис, досягали значних розмірів. Живопис Іспанії, енергійний, схильний до докладної оповіді, став помітним явищем в європейському мистецтві. Ті ж якості відрізняють й іспанську мініатюру XIII–XV ст.

В Италії XIII–XIV ст. елементи готики включались в романську по духу архітектуру храмів. Собор в Орвьето (по-чатий в 1290 р.) – краще творення італійської культової архітектури XIV в. Обширна будівля продовжувала традиції ранньохристиянських базилік в плануванні. Готичні елементи найбільшою мірою наповнили фасад, над яким в 1310–1330 рр. працював сієнець Лоренцо Майтані. У церкві Санта­-Кроче у Флоренції (почата в 1295 р.) лише стрілчастий контур арок говорить про вплив готики. Венеція сприйняла святкову живописність готики; ажурність готичних конст-рукцій у поєднанні з яскравою багатоколірністю додала венеціанським будівлям поетично­-пейзажний характер. Заслу-женою славою користується Палац дожів (південне крило побудоване в 1309–1340 рр.). У Сієні відома готична споруда Палаццо Публіко (1298–1349). На північ Італії готика проникла пізніше. Собор в Мілані (початий в 1386 р.) вражає ве-ликою кількістю мармурових прикрас і приземленістю, не дивлячись на безліч вертикальних розчленовувань і башт.

Живопис і скульптура Італії XIII–XIV ст. рішучіше, не дивлячись на всі готичні риси, прокладали шлях мистецтву Відродження.

У пізньоготичну епоху накопичення емпіричних знань, зростання інтересу до реальності, до спостереження і ви-вчення натури, збільшена роль творчої індивідуальності підготували грунт для ренесансної системи світосприймання. Цей процес виявився в XIV – на початку XVI ст. у французькій мініатюрі, в скульптурі і живописі, в декоративній пластиці, у вівтарній скульптурі і живописі. У XV–XVI ст. він був прискорений впливом італійського і нідерландського Відродження. Впродовж XVI ст. готика майже повсюдно змінилася ренесансною культурою.