4. Виховання у древній греції

Древня Греція – країна, яка об’єднувала велику кількість рабовласницьких міст-держав – полісів. В історії Греції особливе значення мали два поліса – Афіни і Спарта. В кожному із них склалися особливі системи виховання, своєрідність яких обумовлювалася, з одного боку, закономірностями рабовласницького устрою у цілому, з іншого – особливостями розвитку відповідної країни.

Виховання дітей у спраті.

Спартанська держава була однією із самих ранніх в Давній Греції. Вона виникла на початку ІХ ст.. до н.е. унаслідок вторгнення на територію Лаконії племінних угрупувань дворян, що заволоділи землею і підкорили собі корінне населення.

Населення Спарти поділялося на спартіатів – панівний клас (завойовники), періеків – громадян заможних, особисто вільних, але позбавлених політичних прав та ілотів – поневолених людей, позбавлених жодних прав, але залишених завойовниками на їхній колишній землі, що стала власністю усієї держави.

Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням виступала підготовка мужнього, фізично розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна – захисника земельної аристократії.

Виховання було державним і чітко нею контрольованим. Контроль держави над виховання починався з перших днів життя дитини: новонароджених оглядали старійшини у спеціальному місці, що називалося лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам., хворих і слабких знищували (за переказами їх кидали у Тайгетську прірву).

До 7 років здійснювалося сімейне виховання. Малюків, як правило, виховували матері за допомогою годувальниць-рабинь. Годувальниці піклувалися про життя і здоров’я дітей, загартовували їх: дітей не сповивали, ростили невибагливими до їжі, привчали не боятися темноти, легко переносити голод, спрагу, незручності і труднощі.

З 7 і до 18 років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу – агелах. Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу – педоном – спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найбільш спритні і розумні юнаки віком 15-17 років. Їх називали iренами. Найбільша увага під час виховання приділялася військово-фізичній підготовці дітей, їх навчали бігати,стрибати, боротися, метати диск і спис, привчали беззаперечно підкорятися старшим, презирливо ставитися до рабів і до їхньої основної діяльності – фізичної праці, бути нещадними до рабів. Освіта в агелах обмежувалася навчанням письму і рахунку. Особлива увага приділялася розвитку у дітей уміння чітко і коротко відповідати на питання («лаконічна мова»).

Виховання було справою усієї спартанської общини; часто воєначальники, державні діячі відвідували агели, проводили з дітьми бесіди на моральні і політичні теми, були присутні на змаганнях,наставляла і карали провинних.

Важливим засобом виховання майбутнього воїна і рабовласника була участь підлітків 14 – 15 років в криптіях – нічних облавах і знищенні найбільш непокірних рабів.

З 18 до 20 років юнаки проходили спеціальну військову підготовку в ефебії. Тут вони несли гарнізонну військову службу. Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти. Громадянське повноліття наступало у 30 років.

Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків. Дівчата виховувалися вдома, але і в їхньому вихованні на перше місце висувався фізичний розвиток, військова підготовка, навчання їх управляти рабами. Коли чоловіки йшли на війну, жінки самостійно охороняли місто і держали рабів у покорі. Дівчата брали участь у громадських святах та спортивних змаганнях.

АФІНСЬКА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота та фізична досконалість.

Саме в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особистості як мети виховання. В афінських містах тривалий час існувала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімнасіарха - керівника школи для дітей вільних громадян.

На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, філософські науки. Особливості економічного становища і політичного життя населення знайшли своє відбиття у системі виховання дітей і молоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також відстоювали інтереси рабовласників, але була більш різноманітною.

До семи років діти обох статей виховувалися вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку - гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне - займатися рукоділлям. Після шлюбу становище дівчат практично не змінювалось: вони переходили з однієї гінекеї в іншу.

Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи культуру тіла. Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «дидаско» - навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався буквоскладальний метод навчання грамоти. Діти заучували напам'ять літери за їх назвами (альфа, бета, гамма та ін.), потім складали їх у склади, слова писали на навощених дощечках паличкою (стилем). Лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфаристів (музики) учням, крім елементарної грамоти, надавали літературну освіту й естетичне виховання.

Навчання в школах граматистів і кіфаристів здійснювалось одночасно або послідовно: спочатку в школі граматистів, а потім - кіфаристів. Ці школи були приватними і платними.

В 13-14 років хлопчики переходили до палестри (школи боротьби), де займалися фізичними вправами, навчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска і списа), а також плаванню. З ними проводили бесіди з політичних і моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палестрі займалися найбільш відомі громадяни держави.

Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (пізніше - гімназіях), де вивчали філософію, політику, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керуванні державою.

Юнаки 18-20 років, як і у Спарті, готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання. Вони вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави, брали участь у громадських святах і театральних виставах.

Найздібніші юнаки продовжували своє навчання ще майже 10 років в академії (започаткована Сократом для підготовки філософів і визначних політиків).

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи, і їх виховання відбувалось у праці нарівні з дорослими.