3. Підготовка до перевірки

При підготовці до перевірки на зазначеному напрямі прокурору необхідно вивчити низку законодавчих актів (перелік додається).

Також, необхідно витребувати у відповідному територіальному (обласному) управлінні Національного банку України (далі НБУ) статистику щодо кількості банківських установ на піднаглядовій території, які з них мають право здійснювати операції з кредитування суб'єктів підприємницької діяльності, яка сума простроченої заборгованості за неповернутими в строк кредитами та перелік позичальників, які мають таку заборгованість.

За наявності відомостей про порушення в діяльності комерційного банку прокурор може звернутися в передбаченому законом порядку до установи НБУ щодо проведення перевірки.

У разі проведення перевірки в діяльності комерційного банку безпосередньо силами прокуратури, відповідно до п. З ч. 1 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурором можуть залучатися для участі в ній спеціалісти як НБУ так і інших контролюючих органів (податкова, контрольно-ревізійна служби та фінвідділ).

В той же час необхідно враховувати те, що перевірки банківських установ здійснюються службами банківського нагляду і валютного контролю в межах повноважень НБУ. Проведення перевірок та ревізій фінансово-господарської діяльності банківських установ не належить до компетенції НБУ.

4. Проведення перевірки

При перевірці додержання банківського законодавства в першу чергу прокурор повинен ознайомитись в банківській установі з такими документами та матеріалами:

- статистичними звітами (про фінансові результати, дебіторську та кредиторську заборгованість, кредитні операції банку, вимоги за наданими кредитами тощо);

- фінансовими звітами (про фінансові результати, рух грошових коштів);

- установчим договором;

- статутом банку;

- положенням про філію або відділення банку;

- ліцензіями на здійснення окремих видів діяльності;

- положенням про кредитний комітет;

- кредитними справами;

- угодами на розрахунково-касове обслуговування;

- матеріалами перевірок банківської установи НБУ, іншими органами державного контролю, аудиторськими організаціями;

- скаргами клієнтів банку;

- листуванням з правоохоронними та судовими органами.

Перевірці підлягають такі основні питання:

1. Законність створення комерційного банку та його статутна правоспроможність:

- чи дотриманий порядок державної реєстрації банку (ст. 17 Закону);

- чи має банк відповідні ліцензії НБУ на здійснення банківської діяльності (ст. 19 Закону);

- чи дотриманий порядок відкриття філій і представництв банку на території України (ст. 23 Закону);

- чи не порушений порядок формування статутного капіталу банку (ст. 32 Закону);

- чи дотримуються встановлені обмеження щодо діяльності банків (ст. 48 Закону);

- чи не обмежують банки право клієнта на отримання інформації (ст. 56 Закону).

2. Дотримання порядку відкриття та закриття рахунків у комерційному банку.

«Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затверджена постановою НБУ від 12.11.2003 № 492 (далі Інструкція) регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.

Пунктом 1.3. Інструкції передбачено, що суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Прокурору слід звернути увагу, що при відкритті усіх видів рахунків банк вже не зобов'язаний повідомляти про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка у триденний строк, як це було передбачено раніше. Обов'язок повідомляти податкові органи покладено на власника рахунку (пункт 1.13 Інструкції).

Відповідно до розділу 2 Інструкції банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, встановленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.

Закриття рахунків у банках.

Поточні рахунки клієнтів банків закриваються:

- на підставі заяви клієнта;

- на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

- у разі смерті власника рахунку — фізичної особи (за зверненням до банку спадкоємців);

- на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби.

3. Додержання порядку кредитування юридичних та фізичних осіб.

Банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Відповідно до ст. 49 Закону банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, дотримуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.

Пунктом 1.11. постанови Правління Національного банку України від 6 липня 2000р. N 279 «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» регламентовано, що банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку).

Ці документи повинні подаватися на вимогу уповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання вказаних документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

Виходячи з вищезазначеної норми банківські установи самостійно встановлюють перелік документів, необхідних для оформлення кредитних операцій та їх зміст.

В той же час, статтею 346 Господарського кодексу України передбачена низка документів необхідних для одержання банківського кредиту:

- клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

- техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

- інші необхідні документи.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Усі відомості про позичальника та інформація, одержання якої необхідно при укладанні та виконанні договору, формуються у його кредитній справі.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Положенням ст.49 Закону забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника, на формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та господарських товариств.

Особливу увагу прокурор повинен приділяти питанням надання кредиту за рахунок бюджетних коштів.

Насамперед слід з'ясувати у відділенні Державного казначейства, які банки уповноважені обслуговувати бюджетні кошти, відкриваючи бюджетні рахунки; чи не було випадків, коли такі рахунки відкривалися у комерційних банках, які не мають відповідного дозволу.

Прокурор повинен також з'ясувати:

- законність розподілу кредитних ресурсів (якими нормативними актами передбачено виділення бюджетного пільгового кредиту і на які цілі; кому, якій організації, посадовій особі був доручений розподіл цільових кредитів; кому, на які цілі і на яких умовах виділялися кошти; чи вивчалася можливість претендента виконати роботи, обумовлені кредитною угодою та її цілями, тощо; чи мало місце використання коштів бюджетного кредиту на цілі, безпосередньо не пов'язані з цілями кредитування; чи не були привласнені кредитні ресурси посадовими особами, які їх розподіляли; які наслідки таких протиправних дій, розмір збитків);

- законність одержання та використання пільгових кредитів виконавцями відповідних програм (хто, на які цілі, у якому розмірі та на яких умовах одержав бюджетні кошти).

В першу чергу необхідно звернути увагу на кредити, які своєчасно не повернуті позичальниками. На злочинний характер фінансової діяльності можуть вказувати такі ознаки:

- великі суми кредитного зобов'язання;

- фіктивні адреси одержувачів кредиту;

- підроблені документи, надані в обґрунтування кредитного договору про гарантії повернення кредиту або про використання кредитних коштів;

- однакові адреси для різних одержувачів кредиту;

- наявність позик або банківських рахунків за межами сфер діяльності господарського суб'єкта;

- видача позик за дорученням;

- участь банку у позиці, виданій іншим банком;

-невідповідність витрат одержувача кредиту його прибуткам.

Порушення порядку кредитування юридичних осіб і громадян завдає істотної шкоди не тільки комерційному банку, а й інтересам держави, оскільки значна частина кредитних ресурсів надається комерційним банкам України НБУ.

Слід мати на увазі, що незаконне одержання кредитів може здійснюватися таким шляхом:

- створення фіктивних фірм, найчастіше на підставних осіб, виключно з метою одержання кредиту та його привласнення;

- виготовлення підроблених документів, які удають видимість фінансової спроможності (недостовірні бізнес-плани та техніко-економічні обґрунтування очікуваних інвестицій за рахунок кредитних коштів);

- виготовлення підроблених документів в обґрунтування кредитного запиту, договорів про нібито укладені угоди;

- надання підроблених документів на право одержання кредиту на пільгових умовах, за заниженою процентною ставкою;

- надання для забезпечення повернення кредиту підроблених або отриманих неправомірним шляхом гарантійних листів від імені солідних державних або комерційних структур;

- надання у заставу майна, яке не може забезпечити виконання кредитної угоди внаслідок завищення його ціни, перебування під заставою за іншою угодою, або такого, що не належить одержувачу кредиту;

- підкупу банківських працівників з метою схилення до видачі кредитів з порушенням економічних нормативів, вимог забезпечення повернення кредиту.

Найбільш поширеними порушеннями при кредитуванні, на які слід звернути увагу, можуть бути такі:

- при видачі кредиту не вивчається належним чином кредитоспроможність позичальників (відсутні необхідні для отримання кредиту документи позичальника чи поручителя).

- зловживання службовими особами банку при укладанні кредитних договорів з метою заволодіння майном банківської установи або позичальників.

- кредити надаються за змовою посадових осіб банку з представниками комерційних структур спеціально для привласнення одержаних коштів без наміру повернення, для чого можливе створення фіктивних підприємств.

- надання кредитів у перевищення лімітів, встановлених для відділень банків.

- кредитування збитків підприємств та погашення раніше виданих кредитів.

- документи, які надаються для отримання кредиту, є фіктивними.

- кредитні кошти витрачаються позичальником не за цільовим призначенням.

- службовими особами банківських установ не встановлюється наявність переданого в заставу майна.

- службовими особами банків неналежним чином перевіряється схоронність заставленого майна, внаслідок чого втрачається можливість повернення коштів.

- позичальник без офіційного дозволу банку-заставодержателя в порушення Закону України "Про заставу" реалізує заставлене майно, належну його заміну не проводить.

- позичальник з метою отримання кредиту передає в заставу банку майно, яке не є його власністю.

- під заставу надається завідомо неліквідне майно;

- банками не здійснюється контроль за своєчасним поверненням кредитів (через недбалість чи за змовою з позичальником), внаслідок чого останні використовують одержані кошти в обігу, одержуючи при цьому прибуток, який не контролюється податковими органами;

- всупереч Закону України "Про заставу" майно, яке залишається у володінні заставодавця, не страхується останнім на користь заставодержателя;

- поручителями виступають неплатоспроможні суб'єкти;

- документи кредитної справи підписуються не уповноваженою на те особою згідно з установчим договором та статутом підприємства-позичальника;

- під виглядом позики фізичній особі кредитується юридична особа з метою поповнення тіньових обігових коштів і отримання неконтрольованих податками прибутків.

Додержання законодавства в діяльності територіального управління Національного банку України.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, як це передбачено ст.66 Закону.

Закон України «Про Національний банк України» визначає, що банківський нагляд це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку;

Тому виконання цієї функції є основним предметом прокурорської перевірки в територіальних управліннях НБУ.

Відповідно до вимог ст.67 Закону наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання його нормативно-правових актів для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:

для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;

для перевірки права на здійснення банківської діяльності.

Під час перевірки в управліннях НБУ прокурору необхідно ознайомитися з наступними документами:

- статистичними звітами (про кількість виявлених порушень валютного законодавства, допущених банками і фінансовими установами, та вжиті до порушників заходи; про застосування НБУ до банків заходів впливу; про виявлені системою банківського нагляду НБУ порушення банківського законодавства, у тому числі ті, що можуть свідчити про злочинну діяльність, та вжиті щодо них заходи тощо);

- статистикою сумнівної та безнадійної заборгованості в розрізі банківських установ, а також інформацією щодо кількості банківських установ;

- положенням про управління;

- планами роботи;

- актами (матеріалами) інспекційних перевірок банківських установ;

- матеріалами відомчих перевірок НБУ;

- зверненнями юридичних та фізичних осіб;

- листуванням із правоохоронними органами.

Перевірці підлягають такі питання:

- здійснення постійного нагляду за додержанням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків банківського законодавства;

- застосування повноважень щодо банківського нагляду;

- виконання планів інспекційних перевірок;

- повнота та своєчасність застосування заходів впливу за результатами виявлених порушень у діяльності банків та інших осіб.

Згідно до ст.71 Закону кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами управлінь НБУ чи призначеними ним аудиторами. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про її проведення управління НБУ зобов'язане повідомити банк не пізніше ніж за 10 днів до її початку.

За результатами інспекційних перевірок, у разі виявлення порушень, територіальні управління НБУ:

- застосовують фінансові санкції та інші заходи впливу до уповноважених банків, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

- подають пропозиції НБУ щодо обмеження, зупинення, припинення здійснення банком окремих операцій, відкликання ліцензії на здійснення окремих операцій, у тому числі з валютними цінностями, продовження обмеження чи зупинення здійснення банком окремих операцій або відновлення здійснення банком окремих операцій, якщо прийняття рішення належить до компетенції НБУ;

- у разі порушення банками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, адекватно допущеним порушенням застосовують заходи впливу відповідно до повноважень, установлених нормативно-правовими актами НБУ, а також надають пропозиції щодо застосування заходів впливу Генеральному департаменту банківського нагляду;

- порушують перед засновниками банків питання про скликання зборів учасників банків у разі виникнення загрози їх банкрутства та в інших випадках, пов'язаних із захистом інтересів вкладників і банків-кореспондентів;

- приймають рішення про обмеження або зупинення здійснення банком окремих операцій, продовження обмеження або зупинення здійснення банком окремих операцій в межах своєї компетенції.