Розвиток вітчизняної етичної думки

Якщо спробувати простежити лінію розвитку вітчизняної етичної думки, то з'ясується, що моральна проблематика набула значного розвитку уже в ранніх творах Стародавньої Русі. Це знайшло відображення в численних сказаннях, повістях, літописах, житейських повчаннях X—XIII ст., у яких проблеми моралі переважали над власне філософськими. Особлива увага в літературі цього періоду приділялася питанням добра і зла, обов'язку, норми поведінки, таким поняттям, як сенс життя, щастя людини.

У своєму розвитку російська етична думка наслідувала давньогрецьку етичну традицію, в рамках якої вперше були поставлені проблеми моралі в теоретичній формі. Треба зауважити, що виниклі в Стародавній Греції теорії моралі пройшли потому через усю історію етичної думки. Стародавня Русь, прийнявши християнство з Візантії, протягом віків орієнтувалася на грецьку культурну традицію. Вже на той час етична думка Русі характеризувалася високим рівнем розвитку, рядом оригінальних у пізнавальному відношенні моральних ідей.

Для процесу формування в нашій країні філософсько-етичної думки характерна її значна залежність від релігійного світогляду, що виступає ще одним свідченням культурної спадкоємності, яка має місце в рамках європейських культурно-історичних процесів. Етичні ідеї й теорії, що розвивалися в надрах феодальної формації, відчували на собі сильний вплив християнської релігії, візантійського богослов'я. Так, ідеї античної філософії, проникаючи в Стародавню Русь, незмінно набували релігійно-ідеалістичного облямування. Дальший розвиток і збагачення етичної думки були ускладнені і найпродуктивніші процеси в її розвитку в цей період пов'язані з єретичними релігійно-філософськими течіями (єресь стригольників, новгородсько-московська єресь, єресь Матвія Башкіна,.

Тільки в XVII ст. починається процес змирщення російської культури, в тому числі філософії й етичної думки. Саме в цей період був створений ряд теоретичних концепцій, що базувалися не на релігійних, а на філософських підвалинах в обгрунтуванні різної, зокрема й етичної, проблематики.

Питанням етики російські ідеалісти приділяли надзвичайну увагу. Вони висунули ряд проблем загальнотеоретичного значення. Вагоме місце посіли логічна інтерпретація етичного знання, розробка категоріального апарату, діалектичні переходи у сфері моральних понять, питання психології моральності, проблеми моралі та права, гуманізму й т. ін. Етичні вчення ряду мислителів-ідеалістів (Толстого, Достоєвського, Бердяева, Соловйова) здобули широке визнання в західній філософії, справили значний вплив на буржуазну етичну думку.

Представники революційно-демократичної думки так само пильно розглядали проблему особистості, однак вони вдалися до принципово іншого підходу в її розв'язанні. Для них передусім було властиве розуміння нерозривного зв'язку особистості з суспільством, прагнення відстояти «земні», «суспільні», матеріальні інтереси особистості. Як передумову її всебічного розвитку вони розглядали активну участь у боротьбі за соціальне перетворення суспільства. В центрі етичної проблематики, що виражає й захищає інтереси особистості, стоїть реальна людина з усіма притаманними їй запитами.

У своїх філософсько-етичних поглядах російські рево-люціонери-демократи пішли значно далі за французьких матеріалістів, безпосередньо пов'язавши всебічний розвиток особистості з докорінною перебудовою суспільства. На цьому грунті утвердилася згодом і марксистська етична традиція, якій належить особлива роль в історії вітчизняної етичної думки (Плеханов, Аксельрод, Коллонтай, Ленін, Крупська та ін.).

Основні проблеми етики

Осмислення етичних проблем не передбачає якоїсь     догматичної одностайності. Як світоглядне знання етика (та й будь – яка інша гуманітарна наука) є плюралістичною, множинною, тобто містить відмінні, а часом і протилежні уявлення про смисл та способи розв’язання тих чи тих питань. Це вияв того, що етичні проблеми, по суті, є проблемами людського самовизначення, людської свободи. А свобода завжди передбачає наявність альтернатив.

Провідний російський вчений у царині етики А. Гусейнов виділяє такі альтернативи тлумачення її проблем:

1.    Альтернатива теоретичної і практичної філософії. Етика розглядається або як щось цілком залежне у своєму змісті від загагьно – філософських ідей, або ж, навпаки, як знання, що становить смислову основу філософії та визначає всю її спрямованість.

2.    Альтернатива щастя і доброчесності. Наголос робиться або на ідеї щастя, або на ідеї вірності уявленню про обов’язок. Прихильники першого підходу вважають першорядною метою моральності людини щастя. 

3.    Альтернатива розуму і почуттів у моральній спонукальності. За першого підходу визначальними у моральному житті визнаються логіка, пізнання, розум. Наголошується, що бути справді моральною людина може лише тоді, коли розумово обмірковує всі свої наміри та вчинки, суто логічно виявляючи смисл добра і зла.

4.    Альтернатива самоцінності моралі і її позаморальної зумовленості. За першого підходу зміст моральних принципів визнається абсолютним і самоцінним, незалежним від чогось позаморального. Справжня вірність цим принципам може ґрунтуватися лише на усвідомленні цієї самоцінності. За другого підходу, навпаки, моральні цінності ставляться в залежність від позаморальних чинників (природної чи соціальної доцільності)

5.    Альтернатива індивідуальної і соціальної етики. Мораль розглядається передусім або як спосіб самовдосконалення особи, збагачення її духовного світу, або як засіб впорядкування суспільного життя. 6. Альтернатива етико-соціального ідеалу чи ідеалу понадморального. За першого підходу ідеали моральності, перемоги добра над злом сприймаються як межа особистісних і суспільних прагнень. За другого – передбачається існування ідеалів і цінностей, вищих за моральні, таких, що перебувають, так би мовити, по той бік добра і зла, й досягнення яких становить заповітний смисл людського життя 

Проблеми можуть превалювати тяжіння методології до одного чи іншого полюсу кожної з окреслених альтернатив. Альтернативність змісту етичного знання дає підстави здійснювати класифікацію конкретних вчень за їх методологічною спрямованістю. Це:

Етика задоволення («насолода») вбачає основну мету моральних стосунків, морального життя в задоволенні. яке людина має діставати від свого перебування у світі та спілкування з іншими людьми.

Етика щастя («щастя», «блаженство») критерієм моральності стосунків визнає щастя їх учасників. Доброчесність, що приносить лише об’єктивний морально позитивний результат, але не розраджує й не робить щасливим її носія, розглядається як неповноцінна.

Етика опрощення (кінізм) передбачає наближення до природи, нехтування надмірними суспільними благами та умовностями, проголошення розбудови матеріальної інфраструктури соціуму джерелом зла в ньому. Етика любові культивує настанови, спрямовані на плекання глибинно емоційного доброзичливого ставлення до всього сущого, апріорної душевної приязні як основи стосунків.

Етика розумного егоїзму основою моральності визнає любов особи до самої себе, що за наявності здорового глузду спонукає до шанобливого ставлення до оточення, від якого залежить її життєвий успіх. Етика ненасильства проголошує морально неприпустимим будь-яке насильницьке з’ясування стосунків між людьми, протестуючи навіть проти відповіді насильством на насильство.

Етика благоговіння перед життям орієнтує на святобливе ставлення до всього живого, культивування почуття глибинної спорідненості з усією біосферою Всесвіту як внутрішньо одухотвореною реальністю.

розвитку етичної проблематики в епоху Нового часу постає свого роду автономізація сфери етики, тобто функціонування її в якості самостійної та самоцінної сфери. етична проблематика Г.Гегеля вважав, що мораль постає одним із невід´ємних аспектів в розвитку єдиної основи та субстанції світу – Абсолютної ідеї. Л.Фейєрбах перевів міркування своїх попередників в русло розгляду питань, більш наближених до реальних та всебічних проявів людини. Так, він почав наполягати на тому, що сутність людини включає в себе принаймні три провідні складові: розумність, чуття та волю. Отже, оглянувши провідні тлумачення моралі та моральності в Новий час, можна стверджувати, що на відміну від традиційних суспільств сфера етики в цю епоху постала відносно самостійною. Вона набула тут досить інтенсивних філософських опрацювань і в цілому постала більш реалістичною, ніж в попередніх традиційних суспільствах. В той же час можна відзначити неоднорідність тлумачень етики та моральності, їх поступову еволюцію в напрямі плюралізації, а також деталізації, в тому числі – в сфері вироблення нових етичних понять та засад моральності.