10.3.3. Пропріоцептивні відчуття

Якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах, такі відчуття назива­ють пропріоцептивними (від лат. proprius — власний). Вони інфор­мують про положення тіла та опорно-рухового апарату у просторі і забезпечують регуляцію наших рухів. їх також називають гли­бинною чутливістю. До них відносять статичні і кінестетичні відчуття.

Статичні відчуття ще називають вестибулярними (від лат. vestibulum — вхід). Це відчуття рівноваги, тобто зміни положення тіла у просторі, що дає нам можливість орієнтуватися у просторі. Вони тісно пов'язані з зоровими відчуттями. Тому часте миготіння зорових подразників (наприклад, під час їзди на машині уздовж густого лісу) може порушити відчуття рівноваги і спричинювати нудоту. Аналогічні відчуття можуть виникнути і у процесі польоту при швидких змінах положення тіла у просторі.

Кінестетичні відчуття — це відчуття положення та руху частин тіла. Вони дають змогу підтримувати тонус м'язів, коорди­нують рухи, беруть участь в утворенні рухових навичок і пізнанні різних предметів зовнішнього світу. Дані клінічних спостережень доводять, що внаслідок розладу кінестетичної чутливості хворі втрачають відчуття опори і не спроможні зробити жодного кроку з закритими очима. Без кінестетичної чутливості неможливі занят­тя фізичною культурою і спортом, музикою, неможливе усне мов­лення, яке потребує постійного контролю рухів голосового апара­ту. Те саме стосується і письмової мови, складовим моментом якої є кінестетичний контроль за рухами руки.

10.4. Загальні властивості відчуттів

Усі відчуття мають спільні загальні властивості. Це — їхня якість, локалізованість, тривалість та інтенсивність.

182

Якість, або модальність, є основною властивістю всіх відчуттів. Саме вона покладена в основу виділення різних його видів. За якістю розрізняють зорові, слухові, нюхові та інші види.

Локалізованість відчуттів дає змогу відтворити місцезнаход­ження подразника в просторі. Завдяки їй ми можемо локалізувати у просторі джерело світла чи звуку, визначити, де саме ми відчу­ваємо біль тощо.

Тривалість відчуттів визначають часом дії подразника на рецеп­тори. У разі подразнення рецептора відчуття виникають не відра­зу, а лише через певний відрізок часу, який називається латентним (скритим) періодом відчуттів. Для різних видів відчуттів він різний: для больових — 370 мс, зорових — від 100 до 250 мс, так­тильних — 130 мс, смакових — 50 мс. Подібно тому, як відчуття не виникають одночасно з початком дії подразника, вони і не зника­ють одночасно з припиненням їхньої дії. Ця інерція відчуттів ви­являється у так званій післядії відчуттів. Для зорових відчуттів це демонструється послідовним образом.

Інтенсивність відчуттів — це їхня кількісна характеристика. Вона визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Саме завдяки цій властивості у середині XIX ст. почали вивчати закономірності відчуттів.

10.5. Закономірності відчуттів

Уперше закономірності відчуттів були вивчені у психофізиці — галузі психології, яка вивчає кількісні залежності між фізичними характеристиками об'єктів зовнішнього світу та властивостями психічних образів. До закономірностей відчуттів належать абсо­лютна та диференційна чутливість, основний психофізичний закон, адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація, контраст відчуттів і синестезія.

На людину постійно впливають подразники різної модальності, сили, тривалості, які до того ж мають різні просторові характерис­тики. Але не всі ці подразники людина відчуває. Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолютною чутливістю. Знизу він обмежений нижньою, а зверху — верхньою абсолютною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники, а верхня абсолютна

183

Розділ IV

чутливість — наша здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні.

Відповідно величина подразника (мінімальна чи максимальна), яка має критичний характер, називається абсолютним порогом. Мінімальна величина подразника, яка, діючи на аналізатор, вик­ликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним по­рогом чутливості. Він характеризує гостроту чутливості аналіза­тора. Між чутливістю і величиною нижнього порога існує оберне­не відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки:

Пізнавальні процеси особистості

вимірюється за допомогою порогу диференційної чутливості. Диференційний поріг, або поріг розрізнення, це та мінімальна різниця між двома подразниками однієї модальності, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів.

Для різних модальностей диференційний поріг різний. Для зорових відчуттів він становить 0,01, для слухових — 0,1, для тактильних — 0,07 від вихідної інтенсивності стимула. Встановле­но, що для одного й того самого органу чуття відношення між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини (АІ), і цією початковою величиною (І) є константою. Це відношення називається дробом (законом, константою) Вебера.

Е — абсолютна чутливість

Р — величина нижнього порога чутливості

Максимальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, вик­ликає адекватне відчуття, називається верхнім абсолютним поро­гом чутливості. Нижній абсолютний поріг виступає як початкова (нульова) точка сенсорного процесу, а верхній — як завершальна. Якщо подразник менший за нижній абсолютний поріг чутливості, ми його відчути не можемо через його надто малу інтенсивність; якщо подразник сильніший за верхній абсолютний поріг чутли­вості, він стає небезпечним для людини, про що сигналізують больові відчуття.

Для різних модальностей абсолютні пороги чутливості вимірю­ються в різних одиницях: для зорової — в люксах, для слухової — в децибелах, для дотикової — в барах тощо. Наші аналізатори є ду­же чутливими органами. Вони збуджуються дуже малою силою енергії адекватних їм подразників.

Визначення абсолютної чутливості, як нижньої, так і верхньої, має велике практичне значення. Воно дає змогу виявити людей з пониженою чутливістю того чи іншого аналізатора, а симптом зниження чутливості може бути використаний для діагностики уражень.

Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками називають диференційною чутливістю. Вона

184

ДІ — приріст, який викликає відчуття ледве помітної різниці між двома подразниками, тобто диференційний поріг; І — початкова величина подразника

Ця закономірність була встановлена ще в 60-х роках XVIII ст. французьким ученим, засновником фотометрії П. Бугером на при­кладі зорових відчуттів. У 40-50-х роках XIX ст. вона була підтверджена німецьким психофізиком Е. Вебером під час дослі­дження шкірної, кінестетичної та зорової чутливості.

Основний психофізичний закон описує залежність між вели­чиною відчуттів і подразника. Він породив нову проблему в психо­логії, а саме, що відбувається зі стимульним рядом, коли він відо­бражається у відчуттях: стискування (ряд стає компактнішим) або розтягування (ряд стає більшим).

Для описання закономірностей, які пов'язують між собою фізичний та сенсорний ряди, було запропоновано два варіанти основного психофізичного закону: логарифмічний закон Г. Фехне-ра і степеневий закон С. Стівенса.

Першою з'явилась логарифмічна форма, яку у 60-х роках XIX ст. запропонував німецький вчений Г. Фехнер: сила відчуттів пропорційна логарифму силі подразника (див. рис. 3).

185

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Е = с log I

Е — сила відчуттів І — сила подразника с — константа

Рис. 3. Логарифмічна форма основного психофізичного закону (Г. Фехнер, 60-ті роки XIX cm.)

Цей закон показує, що в той час, коли сила подразника зростає в геометричній прогресії, інтенсивність відчуттів зростає в ариф­метичній прогресії.

Тривалий час логарифмічній формі основного психофізичного закону Г. Фехнера не було альтернативи. І лише в 30-40-х роках XX ст,, тобто майже через півстоліття після відкриття закону Г. Фехнера, він був уточнений американським ученим С Стівен-сом, який дійшов висновку, що залежність між силою відчуттів та величиною подразника виражається не логарифмічною, а степене­вою функцією.

Е — сила відчуттів

І — сила подразника

к — константа

п — показник ступеня, залежний від модальності відчуттів

186

Так була виведена степенева форма основного психофізичного закону С Стівенса: сила відчуттів пропорційна степені сили под­разника (див. рис. 4).

Цей закон показує, що в той час, коли сила подразника зростає в арифметичній прогресії, інтенсивність відчуттів зростає в геоме­тричній прогресії.

Як логарифмічна, так і степенева форми основного психофізич­ного закону мають низку недоліків. Основний із них полягає у то­му, що дріб Вебера, на якому вони ґрунтуються, справедлива лише в діапазоні середніх подразників, і втрачає свою силу в міру набли­ження до верхнього та нижнього порогів чутливості.

Рис. 4. Степенева форма основного психофізичного закону (С. Стівенс, 30-40-віроки XX cm.)

Відчуття людини мінливі і виражаються як у кількісних, так і в якісних закономірних змінах чутливості. Здебільшого, вони зале­жать від умов середовища і стану організму людини. Основними формами кількісної зміни чутливості є адаптація, взаємодія відчуттів і сенсибілізація.

Адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — це пристосуван­ня організму до умов середовища. Розрізняють два види адап­тації: негативну і позитивну. Негативна адаптація виявляється по-різному: як повне зникнення відчуттів у результаті тривалої дії подразника (наприклад, повністю може зникнути тактильне,

187

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

нюхове чи смакове відчуття за умови, якщо подразник не дуже сильний); як зниження чутливості під впливом дії сильного под­разника (наприклад, при зануренні руки в холодну воду або при переході з темної кімнати в яскраво освітлену). При позитивній адаптації чутливість підвищується під впливом дії слабкого подразника. Наприклад, у результаті темнової адаптації зорова чутливість зростає.

Адаптація відіграє значну роль у пристосуванні організму до навколишнього середовища, бо, з одного боку, допомагає органам чуття «вловлювати» слабкі подразники, а з іншого, оберігає їх від надмірно сильних подразників.

Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізато­рів під впливом інших. Тут, так само як і при адаптації, чутливість може і зростати, і знижуватися. Загальна закономірність взаємодії відчуттів полягає у тому, що під час взаємодії зі слабким подразни­ком чутливість підвищується, а зі сильним — знижується. Напри­клад, слабкий звук підвищує чутливість до кольору. Навпаки, під впливом інтенсивних зорових подразнень знижується слухова чутливість, а у випадку сильних запахів — знижується зорова.

Сенсибілізація (від лат. sensibilis — чутливий) — це підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану ор­ганізму чи під впливом вправ.

Розрізняють два види сенсибілізації: тимчасову і тривалу. Тим­часова сенсибілізація, насамперед, пов'язана із взаємодією відчуттів. Так, відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної та нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників. Крім того, вона спричинена тимчасовими змінами стану організму під впливом найрізноманітніших чинників: фар­макологічних речовин, наприклад, адреналіну, кофеїну; інтересів чи установок особистості тощо.

Тривала сенсибілізація носить постійний характер і залежить як від стійких змін в організмі, так і від постійних вправ. Так, з віком (від народження до 20-30 років) чутливість аналізаторів поступо­во зростає, а після цього віку починає поступово знижуватися. Люди, які мають слабку нервову систему — більш чутливі. Під час вагітності, коли змінюється ендокринний баланс організму, нюхо­ва чутливість різко зростає. Чутливість зростає й у випадку деяких

188

ендокринних розладів, наприклад, при гіперфункції ендокринної залози. Гальмування кори в результаті втоми також спочатку вик­ликає загострення чутливості.

Відомо, що і постійні вправи, наприклад, тренування музи­кантів, дегустаторів, парфумерів тощо веде до зростання відповід­них видів чутливості.

Кількісно-якісні зміни чутливості спостерігаються під час кон­трасту відчуттів. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. За одночасної дії двох подразників виникає одночас­ний контраст. Так, одна й та сама фігура на чорному фоні здається світлішою, а на білому — темнішою. У разі послідовної дії двох подразників виникає послідовний контраст. Наприклад, після холодної води тепла здається гарячою.

Якісні зміни чутливості виявляються у синестезії. Синестезія (від гр. synes — разом; aesthesis — відчуття) — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, харак­терних для іншого аналізатора. Органи чуття, працюючи сумісно, породжують якісно нове відчуття. У дослідах німецького психолога Хорнбостела досліджуваним пред'являли різні запахи і пропонували зіставити їх з відтінками світла. Результати вияви­лись закономірними. Запахи тих речовин, молекули яких включа­ли більшу кількість атомів вуглецю, співвідносились з темнішими відтінками, а запахи речовин, молекули яких включали мало атомів вуглецю — зі світлішими.

Найбільше поширені зорово-слухові синестезії, коли під впли­вом звукових подразників у людини виникають зорові образи. На­приклад, кольоровий слух, який був притаманний М. Чурльонісу, М. Римському-Корсакову, А. Скрябіну та ін. Широко відомо, що високі звуки ми оцінюємо як «світлі», а низькі як «темні». Синестезія поширена також у побуті, коли у людини виникає відчуття «крикливого кольору», «солодкого звуку», «гострого за­паху» тощо.

У різних людей синестезія виявляється по-різному. Особливо яскраво вона спостерігається при підвищеній збудливості підкірки, при істерії, в період вагітності, під впливом низки фарма­кологічних речовин.

189

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Описані вище закономірності відчуттів: взаємодія, сенсибілі­зація, контраст, синестезія — це свідчення постійного взаємозв'яз­ку аналізаторних систем людини. Більш складні та інтегральні форми такого взаємозв'язку породжують якісно нову форму відо­браження — сприймання.

Пізнання навколишнього світу та самого себе починається з відчуттів. Відчуття — це найпростіший пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму, яке виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Відчуття поділяють на екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні. Якщо подразники йдуть із зовнішнього світу, і ре­цептори також знаходяться поза організмом, то такі відчуття називають екстероцептивними; якщо з внутрішнього середовища організму, і рецептори також знаходяться у внутрішніх органах — інтероцептивним; якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах — пропріоцептивними.

Усі відчуття мають спільні загальні властивості: якість, локалізованість, тривалість, інтенсивність. До закономірностей відчуттів відносять абсолютну та диференційну чутливість, ос­новний психофізичний закон, адаптацію, взаємодію відчуттів, сен­сибілізацію, контраст відчуттів і синестезію.

Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолют­ною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники (вимі­рюється за допомогою нижнього абсолютного порогу чутивості), а верхня абсолютна чутливість — наша здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні (вимірюється за допомогою верхнь­ого абсолютного порогу чутливості). Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки. Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками називають диференційною чутливістю (вимірюється за допомогою диференційного порогу чутливості). Для одного й того самого органу чуття відношення

190

між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини, і цією початковою величиною є констан­тою. Це відношення називається дробом (законом, константою) Вебера. Основний психофізичний закон описує залежність між ве­личиною відчуттів і подразника. Він має дві основні форми: лога­рифмічну (сила відчуттів пропорційна логарифму силі подразни­ка); і степеневу (сила відчуттів пропорційна степені сили подраз­ника).

Відчуття людини мінливі. Це виражається в кількісній мінли­вості: адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація; кількісно-якісній мінливості: контраст відчуттів; якісній мінливості: сине­стезія. Адаптація — це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника. Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших. Сенсибілізація — це підви­щення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. Синестезія — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншо­го аналізатора.

Складні та інтегральні форми взаємозв'язку між різними відчуттями породжують якісно нову форму відображення — сприймання.

Список літератури

1. Базыма Б. А. Цвет и психика. — Харьков, 2001.

2. Бардин К. В., Забродин Ю. М. Проблемы сенсорной психофизики //

Познавательные процессы: ощущения, восприятие / Под ред. А. В. Запорожца и др. — М.: Педагогика, 1982. — С. 89-118.

3. Дика О. І. Генеза чутливості: філософсько-філогенетичне дослі-

дження. — Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. — 29 с.

4. Забродин Ю. М., Лебедев А. Н. Психофизиология и психофизика. —

М.: Наука, 1977. - С. 3-167.

5. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. — М:

Мир, 1974. - С. 159-275.

6. Шиффман X. Ощущение и восприятие. Изд-е 5-е. — М.-СПб.:

Питер, 2003. - С. 24-38, 56-231, 492-560, 622-771.

191

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості