5.2. Теорії темпераменту

Учення про темперамент має довгу і складну історію. Воно знайоме людству вже понад 25 століть. Найбільшої популярності набули гуморальна, конституційна, фізіологічна і регуляторна те­орії темпераменту.

5.2.1. Гуморальна теорія

У V ст. до н. є. грецький лікар Гіппократ зробив спробу з'ясу­вати, чим зумовлені індивідуальні відмінності перебігу фізичних і душевних захворювань. Він висловив думку, що різні стани ор­ганізму, а також індивідуальні відміності у поведінці людей зале­жать від пропорцій, в яких змішані основні рідини, або «соки», ор­ганізму: кров, слиз, жовта жовч і чорна жовч. Якщо переважає кров (лат. sanguis), людина є сангвіником, слиз (гр. phlegma) — флегматиком, жовта жовч (гр. chole) — холериком, чорна жовч (гр. melaina chole) — меланхоліком. Так зародилась гуморальна (від лат.

69

Розділ II

Персонологія

humor — рідина) теорія темпераменту. Слід зазначити, що Гіппо­крат не пов'язував темперамент із психічною діяльністю людини; він говорив про темперамент окремих органів, наприклад, серця чи печінки.

Думка про те, що переважання крові, жовчі та інших рідин яки­мось чином пов'язані з психічними властивостями людини, з'яви­лась значно пізніше. її висловив давньоримський анатом і лікар Гален (II ст. до н.е), який розробив першу типологію темпера­ментів. У майбутньому запропоновані ним дев'ять типів темпера­менту античні медики звели до чотирьох.

До середини XVIII ст. анатомо-фізіологічні основи темпера­менту вбачались у будові та функціонуванні кровоносної системи. Спроба узагальнити та систематизувати знання про темперамнт належала німецькому філософу і математику J. Канту («Антро­пологія», 1789). Основою темпераменту, як і його попередники, він вважав хімічний склад крові, тобто поділяв позицію прихиль­ників гуморальної теорії. Концепція про залежність динаміки по­ведінки від «рідин» організму частково підтверджена і у сучасних дослідженнях ендокринології і психофармокології.

Теорія Гіппократа-Гал єна була провідною у науці до початку XX ст. Під впливом конституційних відмінностей між людьми, які було виявлено в антропології і психіатрії, а також їхні схильності до психічних захворювань, почали з'являтися концепції, що пов'язували темперамент із будовою тіла.

5.2.2. Конституційна теорія

Лідерами конституційної теорії темпераменту є німецький психіатр Е. Кречмер і американський учений У. Шелдон. У 1921 р. Е. Кречмер видав працю «Будова тіла та характер», у якій на ос­нові клінічних спостережень висунув припущення, що люди ма­ють чотири типи будови тіла, або чотири конституційні типи:

1. Лептосоматики (від гр. leptos — слабкий; soma — тіло). Це тендітні, високі на зріст люди, зі слабкою мускулатурою. Мають вузькі плечі, витягнуте обличчя, довгі худі ноги. Крайня вира-женість цього типу — астеніки.

2. Пікніки (від гр. pyknos — товстий, повний). Це повні люди, які мають малий або середній зріст, широкі груди, великий живіт, круглу голову і коротку шию.

70

3. Атлетики (від гр. athlon — боротьба, сутичка). Це люди з міцною будовою тіла, середні або високі на зріст. Мають сильно розвинену мускулатуру, широкі плечі, вузькі стегна.

4. Диспластики (від гр. dys — погано; plastos — сформований). Будова тіла неправильна, диспропорційна.

Кожен із цих типів має вроджену схильність до певного психічного захворювання і типу темпераменту. Отже, Е. Кречмер вирізнив три типи темпераменту: шизотиміка, циклотиміка та іксотиміка. Шизотиміки мають астенічну будову тіла, вони зану­рені в себе, замкнуті, погано пристосовані до оточення. Проявля­ють схильність до надмірних абстракцій. Шизотиміки схильні до захворювання шизофренією. Циклотиміки мають пікнічну будову тіла. Вони комунікабельні, відкриті, реалістично дивляться на світ, характеризуються різкою зміною настрою. Схильні до цикло­тимії. Іксотимікам притаманна атлетична будова тіла. Вони мало вразливі, зациклюються на дрібницях, стримані у жестикуляції. Схильні до епілепсії.

На той час, як у Західній Європі набувала популярності типо­логія Е. Кречмера, у 40-х роках XX ст. в Америці поширилась конституційна концепція У. Шелдона, на яку значною мірою вплинули соціальні стереотипи американської культури того часу. В основу покладено поняття соматотипу, який визначається за допомогою трьох параметрів:

1. Ендоморфізм ( від гр. endos — всередині; гр. morfis — вид, фор­ма). Переважає розвиток внутрішніх органів, надлишок жирової тканини у будові тіла. Зовнішній вигляд справляє враження м'якості та округлості, опорно-рухова система розвинена слабо.

2. Мезоморфізм ( від гр. mezos — середній; гр. morfis — вид, фор­ма). Опорно-рухова система розвинена добре. Сильне міцне тіло.

3. Ектоморфізм ( від гр. ektos — зовні; гр. morfis — вид, форма). Слабкі м'язи, довгі руки і ноги. Тендітна будова тіла. М'язи слабо виражені.

Встановивши відповідність між типами тілобудови і динамічними особливостями людини, У. Шелдон запропонував такі три типи темпераменту: вісцеротоніки (від лат. viscera — нут­рощі), соматотоніки (від гр. soma — тіло), церебротоніки (від лат. cerebrum — мозок).

71

Розділ II

Персонологія

Вісцеротонікам характерний ендоморфізм. Вони розслаблені у своїй поставі і рухах, мають заповільнену реакцію на зовнішні под­разники, добрий сон. Люблять комфорт і отримують задоволення від вживання їди. Зі всіма привітні, легкі і м'які у спілкуванні, люблять компанії, активно включаються у громадське життя. Емоційно рівні і терпимі до інших. Відсутня непрогнозована по­ведінка. Орієнтуються на сім'ю і дітей. У важкі хвилини відчува­ють потребу в людях. Соматотонікам характерний мезоморфізм. їх характеризує різка поведінка і жорстокість. Впевнена постава і рухи, схильні до фізичної діяльності, енергійні. Отримують задо­волення від руху. В товаристві поводять себе галасливо, доміну­ють, схильні до ризику і пригод, рішучі, хоробрі, агресивні. Неспівчутливі, легко переносять біль. Бояться замкнутого просто­ру. У важкі хвилини мають потребу діяти. Церебротонікам харак­терний ектоморфізм. Постава скута, рухи загальмовані. Підвище­на швидкість реакцій. Поганий сон, хронічна втома. Схильні до усамітнення, розмірковування. Замкнуті, некомунікабельні, емоційно загальмовані. У товаристві поводять себе тихо або непрогнозовано. Мають надмірну чутливість до болю, страх кон­тактів із людьми і відкритого простору. Орієнтуються на людей похилого віку. У важкі хвилини відчувають потребу усамітнитися.

Сучасна наука стверджує, що особливості будови тіла самі по собі не визначають динамічних особливостей поведінки людини. Отже, конституційна теорія темпераменту з експериментальної точки зору недостатньо обґрунтована. Однак від зовнішнього ви­гляду людини може залежати її поведінка. У психіатрії описано випадки хворобливого уявлення щодо фізичного дефекту — дис-морфофобія. Особливо часто воно виявляється у підлітково-юнацькому віці. Молоді люди вважають, що в них, наприклад, над­то довгий ніс або що вони надто повні. В результаті починають уникати товариства, збіднюється коло їхнього спілкування. Вони годинами простоюють перед дзеркалом, вишукуючи пози, у яких їхні «дефекти» менш помітні. В результаті можуть настати розла­ди самосвідомості і руйнування «Я-бразу».