
- •Підручник
- •1. Психологія як наука
- •1.4. Галузі психології
- •2. Методи психології
- •2.1. Методи пояснення психіки людини
- •3. Природа та сутність психіки людини
- •3.4.1. Свідома сфера
- •3.4.2. Несвідома сфера
- •4. Психологія особистості
- •4.2.1. Психоаналітична теорія особистості
- •4.2.2. Біхевіоральна теорія особистості
- •4.2.3. Гуманістична теорія особистості
- •4.2.4. Диспозиційна теорія особистості
- •4.2.5. Діяльнісна теорія особистості
- •4.3.1. Структура особистості Зигмунда Фройда
- •4.3.2. Структура особистості Карла Юнґа
- •4.3.3. Структура особистості Сергія Рубінштейна
- •4.3.4. Структура особистості Костянтина Платонова
- •4.5.1. Соціалізація та інтерналізація
- •4.5.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості
- •5. Темперамент
- •5.2. Теорії темпераменту
- •5.2.1. Гуморальна теорія
- •5.2.2. Конституційна теорія
- •5.2.3. Фізіологічна теорія
- •5.2.4. Регуляторна теорія
- •5.3.2. Холерики
- •5.3.3. Флегматики
- •5.3.4. Меланхоліки
- •5.4. Вплив темпераменту на діяльність людини
- •6. Характер
- •6.3. Типологія характеру
- •6.3.1. Типи орієнтацій характеру
- •6.3.2. Типи акцентуацій характеру
- •7. Здібності
- •7.2. Види здібностей
- •7.2.1. Загальні здібності
- •7.2.2. Спеціальні здібності
- •7.4.1. Принципи та стратегії навчання
- •7.4.2. Концептуальні моделі навчання обдарованих
- •7.4.3. Сучасні технології навчання обдарованих
- •Розділ III Особистість у соціальному оточенні
- •8. Соціально-психологічні основи спілкування
- •8.3. Види спілкування
- •9. Соціальна психологія групи
- •9.2. Види соціальних груп
- •9.6. Управління групою. Лідерство та керівництво
- •10. Відчуття
- •10.3.1. Екстероцептивні відчуття
- •10.3.2. Інтероцептивні відчуття
- •10.3.3. Пропріоцептивні відчуття
- •11. Сприймання
- •11.3.1. Класифікація за провідним аналізатором
- •11.3.2. Класифікація за метою діяльності
- •11.3.3. Класифікація за основною формою існування матерії
- •12.3.1. Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу
- •12.3.2. Класифікація за характером психічної активності
- •12.3.3. Класифікація за ступенем розуміння матеріалу
- •12.3.4. Класифікація за характером цілей діяльності
- •12.4. Процеси пам'яті
- •12.4.1. Запам'ятовування
- •12.4.2. Збереження
- •12.4.3. Відтоврення
- •13. Мислення
- •13.3.1. Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності
- •13.3.2. Класифікація за ступенем новизни й оригінальності
- •13.3.3. Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності та впливом на емоційну сферу людини
- •13.5. Мисленневі операції
- •14. Мовлення
- •143. Види мовлення
- •І4.3.1. Зовнішнє мовлення
- •14.3.3. Внутрішнє мовлення
- •15. Уява
- •15.2. Функції уяви
- •16. Увага
- •Розділ V Емоційно-вольова сфера людини
- •17. Емоції та почуття
- •17.3.1. Класифікація за рівнем організації, знаком та характером впливу на життєдіяльність людини
- •17.3.2. Класифікація за ступенем розвитку емоцій
- •17.3.3. Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності
- •18. Вольова діяльність особистості
- •18.1.1. Структура діяльності
- •18.1.2. Засоби діяльності
- •18.1.3. Провідні види діяльності
- •18.4. Вольові дії людини
- •18.5. Етапи вольових дій
- •18.7. Розвиток сили волі
10. Відчуття
10.1. Відчуття як джерело інформації про навколишній світ і внутрішні стани людини.
Основні теоретичні підходи до вивчення відчуттів.
Види відчуттів та їхня класифікація:
Екстероцептивні відчуття;
Інтероцептивні відчуття;
Пропріоцептивні відчуття.
Загальні властивості відчуттів.
Закономірності відчуттів.
10.1. Відчуття як джерело інформації про навколишній світ і внутрішні стани
людини
Пізнання навколишнього світу та самого себе починаються з відчуттів. Вони відносяться до найпростішого та філогенетично найстаршого джерела наших знань. Без відчуттів неможливі жодні інші психічні процеси: ні пізнавальні (сприймання, пам'ять, мис-
177
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
лення, мовлення, уява, увага), ні емоційно-вольові. Більше того, якщо різко обмежити можливості людини відчувати будь-що, наприклад, раптово позбавити зору, слуху, нюху і дотику, вона впадає в стан сну. Подібний результат досягається, коли людину на деякий час помістити в світло- та звукоізольовану камеру і якщо вона зберігатиме однаковий лежачий стан. Якщо людину на тривалий час позбавити притоку інформації, в неї починаються галюцинації. З цього випливає, що відчуття — це основна умова нормального психічного життя людини.
Відчуття — це пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму, який виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент. Це — найпростіший пізнавальний психічний процес. Відчуття притаманні людям та всім видам тварин, у тому числі найпростішим. У рослин відчуттів немає (є лише подразливість).
Емпіричні дані фізіології та психології доводять активний характер відчуттів. Спостереження, які провів американський психолог Нефф ще в 30-х роках XX ст., довели наступне: якщо під мікроскопом спостерігати за ділянкою шкіри, яку подразнюють голкою, можна побачити, що момент виникнення відчуттів супроводжується рефлекторними руховими реакціями цієї ділянки шкіри. У наступних багаточисельних дослідах інших вчених було з'ясовано, що до складу кожного відчуття входять рухові компоненти: іноді у вигляді вегетативної реакції (наприклад, скорочення судин), іноді у вигляді реакції м'язів (наприклад, поворот очей, голови, рухи рук тощо). Все це доводить, що відчуття як психічний процес мають активний характер.
10.2. Основні теоретичні підходи до вивчення відчуттів
Ще давньогрецькі філософи розмірковували над тим, як людина пізнає навколишній її світ. Один із них — Арістотель (IV ст. до н. є.) важав, що ці знання здобуваються завдяки досвіду, в основі якого є відчуття. Саме він створив існуючу і нині класифікацію відчуттів на зорові, слухові, нюхові, смакові та тактильні.
178
В історії науки, насамперед у філософії і фізіології, розроблено декілька теоретичних підходів до вивчення відчуттів: теорію емпіризму, соліпсизму, специфічної енергії органів чуття та рефлекторну.
Теорія емпіризму формувалась у філософській думці XVII-XVIII ст. (Г. Гоббс, Дж. Локк) і була пов'язана з тим, що єдиним джерелом знань про навколишній світ є досвід людини, який вона здобуває завдяки зору, слуху, нюху тощо, тобто завдяки відчуттям. Цей досвід людина засвоює в результаті навчання та асоціацій, і записується він на так звану «чисту дошку» (tabula rasa), якою є людина від народження.
Теорія соліпсизму (від лат. solus — один; ipse — сам) є теорією суб'єктивного ідеалізму, і її суть зводиться до того, що світ існує лише у наших відчуттях і сприйманнях. Якщо ми не відчуваємо предмета, то його взагалі не існує. Однак, як стверджував Дж. Берклі, один із засновників цієї теорії (XVIII ст.), завжди все відчуває та сприймає Бог, тому світ є постійним, і одночасно це є доказом існування Бога.
У ХІХ-ХХ ст. на основі цієї теорії виникла оригінальна теорія специфічної енергії органів чуття (Д. Юм, Е. Мах, Г. Гельмгольц). Вважається, що органи чуття не відображають впливу зовнішнього чи внутрішнього подразника, а лише отримують від нього поштовхи, які збуджують власну «специфічну енергію» цих органів чуття. Дійсно, достатньо натиснути на око або спричинити механічне подразненя вуха, щоб виникло відчуття світла чи звуку. Отже, органи чуття не відображають навколишніх впливів, а лише збуджуються від них. Відповідно людина відображає не об'єктивний вплив зовнішнього світу, а лише власні суб'єктивні стани, які вказують на діяльність її органів чуття. Тому відображати навколишній світ людина не може; вона може лише пізнати саму себе.
Рефлекторна теорія (від reflexus — згин, вигин) відчуття розглядає як результат активного процесу взаємодії організму з навколишнім середовищем у результаті функціонування рефлексу. її у середині XIX ст. обґрунтував російський фізіолог /. Сеченов на підставі власних досліджень, а також робіт видатних фізіологів середини XIX ст. Е. Пфлюгера, К. Бернара і Е. Вебера. Основні поло-
179
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
ження рефлекторної теорії наступні: цілісним актом, який зв'язує організм з об'єктом, є рефлекс; центральну ланку рефлексу не можна відокремити від рецептора та ефектора.
103. Види відчуттів та їхня класифікація
Види відчуттів класифікують за принципом модальності. В основу такої систематичної класифікації покладено місцезнаходження подразників та рецепторів. На цій основі виділяють ексте-роцептивні, інтероцептивні та пропріоцептивні відчуття.