9.6. Управління групою. Лідерство та керівництво

Управління групою — це свідомий і цілеспрямований процес впливу лідера або керівника на свідомість і поведінку членів гру­пи з метою підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяльності. На управління групою впливають три головні чинники:

S особистість лідера (керівника): його організаційний талант, компетентність, відповідальність, активність тощо;

S характер групи: чисельність, згуртованість, цілі, наміри тощо;

•S зовнішні обставини: умови, у яких відбувається лідерство (керівництво) тощо.

Управління групою здійснює лідер або керівник. Лідер (від англ. leader — ведучий, керівник) — це член групи, за яким вона визнає право приймати рішення у значимих для групи ситуаціях, який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі. Наприклад, студент, який організовує вечірку; науковець, який гуртує однодумців для виконання дослідження. Керівник — це особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації її діяльності. Наприклад, старо­ста академгрупи, начальник навчальної частини тощо. Зазначимо характерні ознаки лідера та керівника (див. табл. 1).

Лідер і керівник виконують у групі різні функції. Іноді лідер од­ночасно є і керівником групи; якщо лідер і керівник — це різні осо­би, ефективність діяльності групи залежить від того, які взаємовідносини склались між ним і керівником групи.

Існують три основні теоретичні підходи до розуміння поход­ження лідерства: теорія рис, синтетична і ситуаційна. Прихильни­ки теорії рис лідера (Е. Богардус та ін., 40-ві роки XX ст.) зосеред­жують увагу на вроджених якостях лідера. Стверджується, що лідери мають бути наділені певними рисами характеру та індивідуальними особливостями. Найчастіше називають наступні якості: відповідальність, ініціативність, комунікабельність,

168

ентузіазм, впевненість, дружелюбність, уважність, почуття гумору. Лідери є соціально адаптовані, наполегливі, їхній інтелект вище середнього, вони вміють приймати рішення у складній ситуації і зрозуміло висловлювати свої думки, вміють планувати майбутнє, відчувають напрямок змін. Однак, подальші дослідження довели, що не завжди лідерами стають люди, наділені такими особливими ознаками.

Таблиця 1

Характерні ознаки лідера та керівника

Лідер	Керівник
1. Неофіційна особа	1. Офіційна особа
2. Виникає стихійно	2. Виникає контрольовано (призначається або обирається групою)
3. Несе за групу моральну відповідальність	3. Несе за групу юридичну відповідальність
4. Регулює насамперед міжособистісні відносини між членами групи	4. Регулює насамперед офіційні відносини групи як соціальної організації
5. Положення у групі менш стабільне	5. Положення у групі більш стабільне
6. Користується визнанням і авторитетом	6. Не завжди користується визнанням і авторитетом
7. Немає визначеної системи санкцій впливу на членів групи	7. Має визначену систему санкцій впливу на членів групи

Синтетична теорія (Г. Хомманс та ін., 50-ті роки XX ст.) лідер­ство розглядає як процес організації міжособистісних відносин у групі, а лідера як суб'єкта управління цим процесом. Ним стає особа, яка найбільшою мірою відповідає соціальним очікуванням групи і найбільш послідовно дотримується її норм і цінностей.

Ситуаційна теорія лідерства (Р. Бейлс, Т. Ньюком, А. Хейр, 60-ті роки XX ст.) ґрунтується на тому, що одні й ті ж люди у різних групах можуть займати різне положення і виконувати різні соціальні ролі. Залежно від конкретної ситуації виокремлюються окремі члени групи, які перевершують інших за необхідною у певній ситуації якістю. Людина, яка має цю якість, стає лідером. Отже, лідер краще за інших може актуалізувати у конкретній ситуації притаманні йому якості.

Види лідерів вирізняють залежно від характеру їхньої діяль­ності, спрямованості діяльності, її змісту і стилю.

169

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

За характером діяльності може бути:

■S універсальний лідер займає позицію лідера під час вико­нання різноманітних видів діяльності, наприклад, і під час на­вчальної діяльності, і в час дозвілля, і у разі надзвичайної ситуації;

S ситуаційний лідер є лідером лише у конкретній ситуації, на­приклад, у разі надзвичайної ситуації.

Залежно від стрямованості діяльності лідер може бути:

■S емоційний — забезпечує регуляцію міжособистісних взає­мин, наприклад, під час конфлікту;

■/ інструментальний — є ініціатором у видах діяльності, які ви­магають спеціальних практичних умінь, наприклад, під час ремонту;

S інтелектуальний — є провідним у ситуаціях, які стосуються розумової діяльності, наприклад, під час підготовки до іспиту.

За змістом діяльності лідерів поділяють на:

S лідера-натхненника — це така особа, яка лише подає ідеї, «запалює» групу, наприклад, надихає групу на те, щоб організува­ти допомогу дітям-інвалідам;

■S лідера-виконавця — особа, під неофіційним керівництвом якої робота виконується, наприклад, реально організовує допомо­гу дітям-інвалідам.

Залежно від стилю, тобто сукупності засобів психологічного впливу, якими користується лідер для здійснення впливу на інших членів групи, лідер може бути¹:

S авторитарний — відбувається виразний поділ на лідера і решти членів групи. Такий лідер сам визначає мету і обсяг роботи групи та спосіб її досягнення і лише незначною мірою дає змогу групі долучатися до прийняття рішення. Монополізує більшість одержуваної інформації та право на ініціативу, не виявляє гнуч­кості. Розпорядження ділові і короткі, заборони з погрозою, емоції до уваги не беруться. Тон спілкування — непривітний. Відбу­вається систематичний контроль дій членів групи. Для нього іде­альний член групи — це дисциплінований виконавець. Наслідком такого стилю стає зменшення числа ініціатив і послаблення міжо-собових контактів у групі. Такий стиль обмежує самостійність людей і негативно впливає на розв'язок творчих завдань;

¹ Ті ж самі стилі характерні і для керівництва групою.

170

S демократичний — відсутній радикальний поділ на лідера і керованих. Приймаючи рішення, лідер обов'язково радиться з гру­пою. Інструкції видаються у формі пропозицій. Тон спілкування — приятельський. Похвала і критика, розпорядження і заборони відбуваються у формі дискусій. Для таких лідерів характерна більша впевненість у собі, оптимізм, емоційна врівноваженість. Увага приділяється не лише діловим, але й особистим взаємовідно­синам у групі. Демократичний лідер особливо цінує самостійних й ініціативних членів групи, які творчо підходять до роботи;

■S ліберальний — для цього стилю характерне недостатнє втручан­ня в ті справи, які відбуваються в групі. Функції прийняття рішення, по суті, перекладено на групу. Тон спілкування — конвенційний, тоб­то ґрунтується на угоді між ним і членами групи. Розпоряджень не дає. Співпраця між ним і членами групи слабка, позиція лідера — не­помітна. Такий лідер поводить себе так, ніби він є рядовим членом групи. Це може породжувати конфлікти, апатію, невдоволення з при­воду відсутності конкретного плану дій, а головне — низької пра­цездатності групи. Ліберальний лідер фактично не впливає на життя групи, і справи групи йдуть самі собою. В результаті напрям роботи зумовлюється окремими інтересами членів групи;

S непослідовний — характеризується тим, що лідер діє під впли­вом своїх емоцій. Це дезорганізовує спілкування з членами групи.

Оптимальний стиль управління групою має змінюватися за­лежно від конкретних обставин. При звичних умовах роботи найс­приятливіша атмосфера для творчості виникає при демократично­му стилі. Саме такий стиль сприяє постановці і розв'язку найс­кладніших завдань для групи. Крім того, він найкраще сприй­мається в групі. Водночас не можна стверджувати, що демократич­ний стиль є найкращим у всіх випадках життя. Іноді перевагу слід надавати авторитарному (наприклад, при надзвичайній ситуації, яка вимагає високої організованості і дисципліни) або ліберально­му стилю (наприклад, коли невеличка група з п'яти — семи висо-комотивованих і цілеспрямованих осіб займаються творчою діяльністю). На практиці найкраще є комбінувати різні стилі лідерства.

У переломні періоди історії з'являється ще один вид лідера — харизматичний. Як правило, це є лідери великих груп. Харизма-

171

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

тичний лідер (від гр. harisma — божествений дар, благодать) — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої місії. Його вважають пророком, гігантською історичною фігурою, напівбогом. Передбачається повна самовіддача харизматичному лідеру, сліпа віра в нього, бездумне слідування за ним.

9.7. Ефективність групової діяльності

Ефективність групової діяльності залежить від рівня групового розвитку, зокрема від групової ідентифікації, згуртованості та об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності. Крім то­го, суттєвими чинниками успішної діяльності групи є її розмір, композиція, стиль лідерства (керівництва), особистісні взає­мовідносини і психологічний клімат.

Розмір групи має як позитивний, так і негативний вплив на гру­пову діяльність. Позитивний вплив виявляється у тому, що зі збільшенням розміру групи у ній зростає кількість яскравих індивідуальностей. Це створює кращі умови для всебічного обгово­рення різноманітних питань сумісної діяльності і прийняття опти­мальних рішень. Чим більша група, тим легше знайти людину, яка найкраще виконала б ту чи іншу роботу. Така група встигає опра­цювати більшу кількість інформації за заданий час. Однак, зрос­тання чисельності групи має і негативний бік. За таких умов може зменшитися її згуртованість, зрости розбіжність у думках і загост­ритися взаємостосунки. Зростає ймовірність її розпаду на підгру­пи, що утруднює досягнення єдності у групових рішеннях. Групою великого розміру важче управляти, організовувати взаємодію її членів, зокрема міжособистісні. Зі зростанням чисельності групи середній внесок кожного з її членів у спільну діяльність змен­шується, знижується також групова згуртованість і привабливість. Американські дослідники довели, що зі зростанням кількості індивідів, які були свідками страждань людини, зменшується ймовірність того, що вони нададуть постраждалому допомогу.

Доведено, що групам із непарною кількістю членів притаман­ний менший антогонізм порівняно з групами, що мають парну кількість членів. Якщо до двох осіб приєднується третя, це має суттєвіші наслідки, ніж коли до трьох приєднується четвертий або

172

до чотирьох — п'ятий і т. п. Групи, які складаються з 20-30 осіб, де­монструють більшу сумісність, ніж групи з 8-11 осіб. Найбільш стійкою є група з 6-7 осіб.

У кінцевому результаті оптимальний розмір малої групи визна­чається конкретним видом її діяльності і особистим складом її членів. Для групи, яка вирішує творчі чи наукові завдання, чи­сельність не має перевищувати 5-7 осіб. Зростання кількості членів у такому разі може призвести до того, що судження колег не завжди починають сприймати адекватно.

Композиція, тобто індивідуальний склад групи, на ефек­тивність її діяльності впливає через систему взаємовідносин між членами групи. При однаковому складі група може бути сумісною і несумісною, згуртованою і незгуртованою тощо. Високорозви-нуті групи з неоднорідною композицією, тобто зі значними соціально-психологічними відмінностям між її членами, ефек­тивніші, ніж однорідні, бо вони краще справляються зі складними проблемами і задачами, більш різноманітно підходять до розв'язку проблем. У слаборозвинутій неоднорідній за композицією групі ускладнюється взаєморозуміння і вироблення групової позиції. Такий склад групи призводить до суперечностей і конфліктів. Такі групи доцільно поділити на підгрупи, які б об'єднували сумісних людей. Однорідні за композицією групи зазвичай більше задово­лені взаємним спілкуванням і краще розв'язують прості задачі, бо розуміють один одного з півслова.

Ефективність групової діяльності залежить також від того, наскільки стиль лідерства відповідає даній ситуації. У високороз-винених групах більшу ефективність має колегіальний стиль лідер­ства (керівництва): демократичний, а в деяких ситуаціях — лібе­ральний. У середньорозвинутих групах найкращий результат дає поєднання авторитарного, демократичного і ліберального стилів. Як тимчасовий стиль під час розв'язання складних завдань в умовах дефіциту часу у таких групах можна використовувати авторитар­ний стиль. Надто часте і необгрунтоване застосування цього стилю у середньорозвинутих групах знижує настрій людей і погіршує ефективність її діяльності. У слаборозвинутих групах, не готових до самоорганізації і у яких часто виникають конфлікти, найефек­тивнішим є авторитарний стиль з елементами демократичного.

173

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

Суттєву роль у груповій діяльності посідають особиєтісні взаємовідносини, які склалися між членами групи. Під час розв'язання групою відносно простих задач, які для членів групи є звичними і не вимагають сумісних зусиль і емоційного напружен­ня, особистісні взаємовідносини не впливають суттєво на резуль­тати групової діяльності. Якщо ж від членів групи вимагають скоординованих зусиль, які породжують емоційне напруження, то кращий результат буде досягнуто при більш розвинутих соціаль­но-психологічних взаєминах.

Ефективність групової діяльності залежить також від психо­логічного клімату, який панує у групі, тобто від групового наст­рою. Іншими словами, це психологічна атмосфера в групі. Психо­логічний клімат створюють міжособистісні взаємовідносини, які утворились у групі.

Таким чином, ефективність групової діяльності є результатом взаємодії цілої низки чинників, які в сукупності визначають життєздатність групи.

# * # # *

Група — це соціальна спільнота осіб, об'єднаних за певною озна­кою, які взаємодіють між собою і усвідомлюють свою прина­лежність до неї. Членів групи характеризують групові норми, санкції, позиції, статус, соціальна роль.

Групові норми — це загальні правила поведінки, дотриму-

ються члени групи. Групові санкції — це механізми, за допомогою яких група примушує своїх членів виконувати групові норми. По­зиція — це офіційне положення людини у тій чи іншій підсистемі взаємин. Статус — це реальне соціально-психологічне становище, яке посідає індивід серед інших людей. Соціальна роль — це норма­тивно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію. Внутрішньогрупову диференціацію вивчають за допомогою соціометрії та референте-метри.

Соціальні групи розрізняють залежно від форми існування (ре­альні та умовні), способу створення (формальні та неформальні), рівня згуртованості (дифузні, асоціації, корпорації та колектив), цінності групових норм (групи членства та референтні групи) і розміру (малі та великі).

174

Мала група проходить три етапи розвитку групової структу­ри: група з неорганізованою структурою, група з централізованою неофіційною структурою, група з централізованою структурою і підгрупами. Параметрами групового розвитку є групова іден­тифікація, згуртованість і об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності. Одним із аспектів групової згуртованості є сумісність людей — оптимальне поєднання якостей окремих людей у процесі їхньої взаємодії, що сприяє успішному виконанню сумісної діяльності і викликає внутрішнє задоволення. Сумісність може бу­ти функціональною, фізичною, психофізіологічною, психологічною, соціально-психологічною. Фазами входження особистості в групу є адаптація, індивідуалізація та інтеграція.

Феноменами соціальної психології групи є соціальна фа-силітація, соціальна інгібіція, феномен Рингельмана, соціальних лінощів, зсуву ризику, групової поляризації, духу групи, групового тиску (конформізму). Конформізм полягає у зміні особою своїх по­глядів чи поведінки під реальним чи уявним тиском групи. Осіб, які готові протидіяти тиску групи, називають нонконформістами.

Основними засобами впливу під час спілкування у великих групах є зараження, навіювання, переконання і наслідування. Зараження ви­являється у передачі свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які несвідомо їх переймають. Зараження ефективно діє у на­товпі — тимчасовому скупченні великої кількості людей, між якими можливий безпосерердній контакт. Особливою ситуацією, у якій вплив зараження дуже сильний, є паніка — емоційний стан, який ви­никає у масі людей і є наслідком дефіциту або надлишку інформації про якусь небезпечну або незрозумілу ситуацію. Навіювання, або сугестія, — це цілеспрямований, неаргументований емоційно-вольо­вий вплив однієї людини на іншу або на групу людей з метою зміни її стану або ставлення до чогось. Переконання є досягненням згоди лю­дини на основі логічного обґрунтування своїх позицій. Наслідування — це повторення прикладу, який подає інша людина.

Управління групою — це свідомий і цілеспрямований процес впливу лідера або керівника на свідомість і поведінку членів групи з метою підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяль­ності. Управління групою здійснює лідер або керівник. Лідер — це член групи, за яким вона визнає право приймати рішення у значимих для

175

Розділ III

групи ситуаціях, і який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі. Керівник — це особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації. її діяльності. Існують три основні теоретичні підходи до розуміння походження лідерства: теорія рис, синтетична і ситуаційна.

Види лідерів вирізняють залежно від характеру їхньої діяль­ності (універсальний та ситуаційний), спрямованості діяльності (емоційний, інструментальний та інтелектуальний), її змісту (лідер-натхненник та лідер-виконавець) і стилю (авторитарний, демократичний, ліберальний та непослідовний). Харизматичний лідер — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої місії.

Ефективність групової діяльності залежить від групової іден­тифікації, згуртованості, об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності, її розміру, композиції, стилю лідерства (керів­ництва), особистіших взаємовідносин і психологічного клімату

Список літератури

і. Донцов А. И. Психология коллектива. — М., 1984. — 2008.

2. Коваленко О. Г. Значення ролей і соціальних очікувань у педа-

гогічному процесі // Педагогіка і психологія. — 2002. — № 1-2. — С. 104-109.

3. Кричевсшй Р. Л., Дубровская Е. М. Психология малой группы. — М.,

1991. - С. 5-35, 46-60.

4. Лебон Г. Психология народов и масс // Психология толпы: соци-

альные и политические механизмы воздействия на массы. — М.: Изд-во Эксмо, 2003.

5. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. —

С. 268-397.

6. Ольшанский Д. В. Психология масс. — СПб.: Питер, 2001.

7. Шрен М. І. Конфлікт і управлінські ролі: соціо-психологічний

аналіз.-К., 2000.-213 с.

8. Савчин М. В. Педагогічна соціальна психологія: Навчальний

посібник. — Дрогобич: Відродження, 1998. — С. 33-117.

176

Розділ IV Пізнавальні процеси особистості