2. Кримінологічна характеристика особи економічного злочинця

У структурі осіб, що вчинили господарські корисливі злочини, слід відзначити приблизно рівне співвідношення за статтю (50,6% – жінки і 49,4% – чоловіки), що відповідає загальному співвідношенню за статтю населення країни. Рівновага статевого співвідношення в економічній зло­чинності обумовлена тим, що жінки традиційно частіше займають посади, пов’язані з вико-нанням обліково-бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері побутового обслуговування. За даними судової статистики динаміка жіночої злочинності за окремими видами злочинів неухильно зростає. Так, у 1993 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, у 1994 р. питома вага жінок склала 6,7%, у 1995 р. – 12,9%, у 1996 р. – 16,2%. За порушення правил про валютні операції у 1993–1994 рр. не було засуджено жодної жінки, а у 1995 р. питома вага жінок склала 26,3%, у 1996 р. – 33,0%. Стосовно господарських злочинів у цілому питома вага жінок у 1993–1998 рр. складала майже половину засуджених.

Щодо вікової характеристики засуджених за економічні злочини, тут переважають особи старших вікових категорій порівняно із загальною злочинністю. Основну вікову групу складають особи старші 30-ти років (75%).

За рівнем освіти кожні двоє з трьох засуджених мали середню, середню спеціальну або вищу освіту. Цей показник набагато вищий за показник у загальній злочинності. Мабуть, це обумовлено тією обставиною, що для господарської діяльності потрібна відповідна спеціальність і кваліфікація.

За соціальним становищем переважають робітники (62,8%), службовці склали 11,2%, інші категорії – 26%. При цьому слід зазначити, що ці показники значно відрізняються залежно від виду злочину. Так, серед засуджених за контрабанду найбільший відсоток склали особи, які не працювали (54,1%). Серед засу-джених за порушення правил про валютні опе­рації непрацюючих було 49,5%.

Для господарських злочинів не характерна рецидивна злочинність. Лише 5–7% осіб, за результатами вибіркового дослідження, раніше були судимі; 82,9% засуджених були притягнуті до кримінальної відповідальності лише за один зло-чинний епізод; 97,8% мали позитивні характеристики за місцем роботи і мешкання.

3. Причини та умови економічної злочинності

Економічна злочинність безпосередньо обумовлюється суперечностями економічної політики держави. Ця політика в Україні характеризується низкою негативних обставин, а саме:

• ринкові перетворення здійснювалися непослідовно, сти-хійно, супроводжувалися прийняттям необдуманих і поспішних рішень;

• в умовах докорінного зламу старої соціально-економічної структури не було забезпечено чіткого контролю за розвитком економічної ситуації з боку державних розпорядчо-управлінських структур;

• основна маса населення не була підготовлена до докорінних реформ у галузі економіки.

Більше цього, як свідчить світова практика, ринкові еко-номічні відносини на першому етапі об’єктивно запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, одержання прибутку будь-якою ціною і у можливо більших розмірах, недобросовісну кон-куренцію.

Все це породжує гострі соціальні протиріччя, які слід розгля-дати як чинники, що детермінують економічну зло­чинність. До них належать:

• соціально-економічні;

• організаційно-управлінські;

• соціально-психологічні;

• правові;

• чинники, пов’язані з ефективністю діяльності право-охоронних органів.

Соціально-економічні чинники є найголовнішими, бо вони забезпечують необхідні умови для життєдіяльності усього су-спільства загалом і кожної особи зокрема.

Загальна економічна криза, що охопила Україну, характе-ризувалася спадом виробництва, розбалансованістю економіки, падінням життєвого рівня населення, інфляцією і гіперінфляцією, зниженням продуктивності праці тощо. Вона загострила криміно-генну ситуацію в країні, створивши ідеальні умови для „розквіту” економічної злочинності.

Так, у 1991 р. порівняно з попереднім ВВП скоротився на 8,7%, у 1992 р. – на 9,9%, у 1993 р. – на 14,2%, у 1994 р. – на 22,9%, у 1995 р. – на 12,2%, у 1996 р. – на 10%. Порівняно з іншими державами СНД відбулося найбільше зниження цього показника. Спостерігалися також найбільші темпи спаду обсягів виробництва промислової продукції і товарів народного вжитку.

Серед соціально-економічних чинників слід відзначити:

• недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин, котрі призвели до масового вивезення валюти та сировини за кордон, крадіжок валютних коштів;

• спроби створити конкурентоспроможну альтернативну еконо-міку, зосереджену, насамперед, у торговельній і посередницькій діяльності. У цій сфері зараз діють понад 80% зареєстрованих підприємницьких структур. Підприємницький сектор, орієнто-ваний на торговельно-посередницьку діяльність, перетворився на могутню надбудову над виробничою економікою, державним сектором, швидко і з успіхом „ліквідував” виробничу промислову економіку, наживши при цьому величезні капітали;

• порушення системи грошового обігу в країні, фіскальна кредитна, податкова системи і система ціноутворення, спрямовані на залатування дірок економіки, що розвалилась, не тільки не врятували становище, а й ще більше погіршили його, створивши оптимальні умови для криміналізації усіх сфер суспільних відносин. Як наслідок – бурхливо зростали всі види корисливих злочинних посягань і особливо злочини у сфері економічної діяльності, які не були характерними для командно-адмі-ністративної системи: контрабанда, вивіз неліцензованої сировини, рідкоземельних металів, маніпуляції з ціноутворенням, шахрай-ство з фінансовими ресурсами, поява заборонених видів про-мислів, фіктивних підприємств, кредитні операції за фальшивими авізо;

• високі банківські кредитні ставки і ставки оподаткування довершили картину економічного краху виробництва, а відсутність стабільного грошового обігу і твердої грошової одиниці зробили цей крах незворотним;

• руйнування системи контролю за економічною діяльністю, яка діяла раніше. Часткове зниження ефективності роботи спеці-алізованого ревізійного апарату, а потім і його повна ліквідація створили безмежне поле для різноманітних фінансових махінацій. Жодна з економічних програм уряду навіть не згадувала про конт-рольно-ревізійний апарат;

• вакуум суспільного контролю і байдужість населення до розкрадання національного багатства, позбавили державу одного з найважливіших важелів управління процесами економічних перетворень, а нової системи не було створено;

До організаційно-управлінських чинників відносяться всі ті протиріччя, що склалися на сучасному етапі в управлінні еконо-мікою з боку державних структур, а саме:

• виконавча влада держави для вирішення економічних про-блем провела лише косметичну перебудову структури управління економікою з використанням звичних методів адміністративно-командного регулювання, без рішучого переходу до ринкових важелів. Зволікання в цьому напрямі дало однозначний результат: жодна з проблем економіки не була вирішена, економічні болячки радянського періоду загнані ще глибше, і ситуація в економіці стала катастрофічною;

• будівництво ринкової економіки, керівництво країни дору-чило її створення тій же адміністративно-командній системі, яка швидко пристосувала її до своїх потреб;

• повна втрата контролю над динамікою соціально-економічних процесів в Україні і повна відірваність від існуючих реалій в еконо-мічному житті, економіка була практично некерованою;

• безконтрольна діяльність керівників і посадових осіб управ-лінських і господарських структур, в розпорядженні яких державне майно, сировина, трудові, матеріальні й фінансові ресурси, готова продукція, яка вільно реалізується ними через різноманітні комерційні структури;

• феодально-бюрократичний статус керівника державного сектора економіки призводить до створення корумпованих кланів, де корпоративні інтереси переважають над інтересами держави.

Все це підірвало віру населення в законність, довіру до діяль-ності органів влади, управління як в центрі, так і на місцях, породжує стійкий правовий нігілізм, який є основним криміно-генним чинником сьогодні.

Соціально-психологічні чинники:

• негативний вплив на психологічний стан суспільства і, тим самим, на криміногенну ситуацію, економічної кризи, політичної нестабільності, різного роду конфліктів у суспільстві;

• значний розрив у матеріальному забезпеченні різних верств населення;

• вплив деяких засобів масової інформації, які висвітлюють в основному нега­тивні сторони соціально-економічних протиріч суспільства.

Правові чинники:

• недоліки законодавчого регулювання політичних та еко-номічних реформ в Україні створили парадоксальну ситуацію, при якій законодавча база замість того, щоб створювати надійне правове поле і забезпечити дотримання режиму законності в сфері економічних відносин, стала одним з чинників, дестабілізуючих цей процес;

• закони, підзаконні нормативні акти, які приймалися в перші роки незалежності і були спрямовані на регулювання нових економічних відносин, мали декларативний, абстрактний характер і не ставили надійних перепон на шляху зростання економічних злочинів;

• суперечливість, внутрішня неузгодженість, безсистемність законів, невідпрацьованість механізму їх реалізації – найхарак-терніші риси законодавства перехідного періоду.

Усі ці негативні чинники сприяли зростанню правового нігілізму суб’єктів підприємницької діяльності і окремих гро-мадян; майже 2/3 громадян вважають ці обста­вини однією з причин правопорушень і злочинів у галузі економічної діяльності.

Чинники, пов’язані з правоохоронною діяльністю. Важ-ливою ланкою в системі контролю за генезисом економічної злочинності є діяльність правоохоронних органів.

Статистичні дані, дані вибіркових кримінологічних досліджень свідчать про суттєві недоліки в організації системи протидії еко-номічній злочинності а саме:

• при загальній тенденції до зростання кількості злочинів економічної спрямованості кількість засуджених за контра- банду, обман покупців, крадіжки державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати, зловживання служ- бовим становищем, порушення правил торгівлі рік у рік змен-шується;

• із 34-х складів злочинів, які були передбачені Кримінальним кодексом 1960 р. про господарські злочини, за даними досліджень правоохоронні органи не приділяли уваги 20-м із них.

• значна кількість порушених органами внутрішніх справ кримінальних справ не доходила до судового розгляду, близько 50% припинялися на стадії попереднього слідства;

• лібералізація судової, репресії при визначенні покарання за економічні злочини. Найбільш розповсюдженим видом покарань був штраф (51,4%), 50% осіб покарання призначалося нижче від нижчої межі. Значно рідше, ніж у минулі роки, застосовуються додаткові покарання у вигляді конфіскації майна і позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю;

• послаблення прокурорського нагляду за станом законності в галузі підприємницької діяльності і діяльності правоохоронних органів з виявлення, припинення і розслідування кримінальних справ про економічні злочини;

• правоохоронні органи ні в кадровому, ні в організаційному, ні в технічно­му забезпеченні не були готові до такого зростання еконо­мічної злочинності.