4. Попередження насильницьких злочинів

Попередження насильницьких злочинів залежить від перетворень соціально-економічного і політичного характеру, котрі відбуваються в країні пов’язаних із ствердженням загаль-нолюдських цінностей, гуманізацією морального клімату, реалі-зацією принципів соціальної справедливості. Вирішення цих загальносоціальних завдань створює передумови для успішної боротьби з насильницькими злочинами.

Основними напрямами спеціально-кримінологічної профі-лактики в сфері насильницьких злочинів є:

• послідовна боротьба з пияцтвом і наркоманією;

• своєчасність реагування на правопорушення, вчинені на ґрунті побутових конфліктів і здатних перерости в злочини. Це, насамперед, крадіжки, грабежі, розбої, шахрайство, вимагання в різних їх формах;

• забезпечення ефективної охорони громадського порядку в громадських місцях;

• посилення боротьби з розпаленням расової і міжнаціональної ворожнечі;

• припинення криміногенних впливів рецидивістів і професійних злочинців на неповнолітніх і молодь;

• активізація діяльності з виявлення і роз’єднання антису-спільних молодіжних угруповань;

• своєчасність профілактичного впливу на осіб з підвищеним ступенем віктимності;

• активізація боротьби з фактами незаконного виготовлення, збуту, зберігання і носіння холодної і вогнепальної зброї;

• забезпечення справедливої відповідальності за насильницькі злочини, хуліганство на основі диференціації і індивідуалізації покарання;

• протидія пропаганді жорстокості та насилля засобами масової інформації.

В системі заходів боротьби з насильницькою злочинністю розрізняють заходи загальної, групової і індивідуальної профі-лактики. Заходи профілактичного характеру поділяються на:

• організаційні – пов’язані з організацією профілактичної діяльності;

• функціональні – за її безпосереднім здійсненням.

Організаційними заходами є:

• вивчення та аналіз інформації про рівень, структуру і дина-міку насильницької злочинності в регіоні;

• кримінологічне планування;

• профілактичні відпрацювання окремих територій та об’єктів тощо.

До функціональних відносяться заходи із здійснення про-філактичного контролю і впливу у відповідному мікросередовищі:

• систематичне обстеження місць, де найчастіше вчиняються злочини проти особи і громадського порядку;

• забезпечення дислокації міліцейських служб з урахуванням місця і часу вчинення насильницьких діянь;

• проведення спеціальних профілактичних рейдів, перевірок;

• здійснення заходів, спрямованих на виявлення і вилучення зброї;

• правове виховання громадян та ін.

При здійсненні профілактики необхідно в залежності від конкретної ситуації вибрати форму реагування:

• епізодичну;

• тривалу;

• невідкладну;

• екстренну.

Якщо для конфліктної ситуації характерні періодичні заго-стрення та покращення без стрімких коливань, застосовують епізодичне (контрольне) реагування. Воно здійснюється дільничним інспектором міліції та представниками громадськості.

Як заходи профілактичного впливу можна застосовувати: поради, бесіди, надання необхідної допомоги, нейтралізація несприятливих чинників навколишнього середовища.

Якщо конфліктна ситуація погіршується протягом тривалого часу, застосовується тривале реагування. До заходів такого впливу відносять: профілактичні бесіди у відділеннях міліції, обговорення поведінки на зборах трудового колективу, зборах за місцем проживання, виклик в орган міліції для роз’яснення правових наслідків антигромадської поведінки в побуті тощо.

Невідкладне реагування здійснюється в умовах раптово загостреної конфліктної ситуації – частих сварок, скандалів, бійок, погроз, під час антигромадської поведінки пияків та нар-команів.

У таких випадках можуть бути застосовані заходи правового примусу: позбавлення батьківських прав; примусовий обмін житла або виселення через неможливість спільного проживання; обмеження дієздатності; примусове лікування в психіатричній лікарні; притягнення до адміністративної і кримінальної від-повідальності.

Екстренне реагування необхідне у випадках бурхливої агресивної поведінки правопорушника. Воно здійснюється в момент хуліганських дій, бійок, реальних погроз фізичної розправи тощо. Воно здійснюється черговими частинами ОВС.

Реагування в таких випадках припускає: активний захист громадян, які можуть постраждати від агресивних дій; подолання опору правопорушників; вилучення зброї; затримання право-порушників та інше.

Після цього вирішується питання про притягнення цих осіб до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Розділ VII

КОРИСЛИВА ЗЛОЧИННІСТЬ

1. Кримінологічна характеристика

корисливої злочинності

Корислива злочинність – це сукупність загальнокримі-нальних корисливих злочинів, тобто таких діянь, які полягають в прямому незаконному заволодінні чужим майном, що вчиняються з корисливим мотивом і з метою збагачення за рахунок чужого майна, без використання суб’єктами свого службового становища і без порушення господарських зв’язків і стосунків у сфері економіки.

Це, перш за все крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства, вима-гання в різних формах.

Сучасна злочинність в Україні – переважно корислива. У 1993 р. її питома вага в структурі злочинності досягла 70%, не враховуючи латентних, а також інших, немайнових злочинів, що нерідко мають на меті свою користь.

Істотними ознаками загальнокримінальних корисливих злочинів є наступні:

• по-перше, це посягання на чуже майно. Загальнокримінальні корисливі злочини зазіхають в основному на речі, включаючи гроші і цінні папери та інше майно. Вимагання та шахрайство, посягання також на право на майно;

• по-друге, корислива мета – протиправне безоплатне вилучення і (чи) звертання чужого майна на користь винного; Універсальним корисливим мотивом є намагання заволодіти грошима. За словами К. Маркса: „Все, чого не можеш ти, можуть твої гроші. Вони можуть їсти, пити, можуть подорожувати, можуть придбати собі мистецтва, вченість, історичні рідкості, політичну владу – все вони можуть тобі привласнити; все це вони можуть купити; вони справжня сила”.

• по-третє, корисливе посягання використовується поза господарською діяльністю без використання винним свого становища в сфері виробництва, розподілу чи використання матеріальних цінностей.

3. Основними причинами корисливої злочинності є:

• криміногенна роль соціально-економічної нерівності;

• матеріальний нестаток;

• ослаблення державного і соціально-правового контролю за економічною діяльністю;

• відставання законодавчого забезпечення боротьби з корис-ливими злочинами;

• недоліки діяльності правоохоронних органів.