12. Соціологічні і соціопсихологічні теорії причин злочинності

Теорія множинності факторів була запропонована і розроблена бельгійським статистом А. Кеглі в другій половині XIX ст. („Людина і розвиток його здібностей, чи Досвід суспіль-ної фізики”, 1835 р.). Послідовниками цієї теорії були Е. Феррі, У. Хілі й ін.

Оновленими варіантами цієї теорії кримінологи користуються й нині. У радянський період ця теорія заперечувалася як немарк-систська, але в багатьох дослідженнях використовувалися її методи.

Представники теорії множинності факторів виходять з того, що злочинність зумовлена сукупністю фізичних, кліматичних, антропологічних, психічних, економічних і соціальних факторів. Її основна ідея полягає в тому, що кожен фактор знаходиться в тісній взаємодії з іншими і що з усіх вивчених факторів можна скласти цілісні узагальнені доктрини. Механістичний підхід не дозволяє даній теорії відзначити соціально-економічні явища, що визначають злочинність.

Теорія диференціальної асоціації розроблена американським кримінологом Е. Сатерлендом, його учнем Д. Крессі і їхніми прихильниками. Теорія вперше була викладена в 1924 р. у книзі „Принципи кримінології”. Відповідно до цієї теорії людина не народжується злочинцем. Злочинній поведінці вона „навчається” у процесі різноманітних контактів, спілкування і зв’язків (диференціальної асоціації) з найближчим оточенням, у якому переважають злочинні елементи.

Дана теорія сформувалася під впливом „теорії наслідування” французького соціолога Г. Тарда, відповідно до якої провідна роль у поведінці людей приділялася наслідуванню один одному.

Інтеракціоністський підхід до пояснення причин злочинності був запропонований Е. Сатерлендом і Ф. Таннебаумом у 30-х роках минулого століття, згодом він розроблявся Г. Беккером, Д. Китсусем, К. Ериксоном і ін. Найбільшого поширення цей напрям набув у 70-х роках минулого століття.

Його представники вважають, що причини злочинності є наслідком самої реакції суспільства на злочинну поведінку. Це означає, що якщо людина вчинила заборонене законом діяння і соціально визнана злочинцем, то суспільство ніби приклеює на неї тавро чужинця. Ця „заплямованість” панує над нею і вона не може повернутися в стан „правовірних”.

Концепція криміногенності науково-технічного прогре су як комплексної причини злочинності отримала поширення в 60–70-х роках минулого століття. На думку прихильників даної кон-цепції, науково-технічна революція, що породжує індустріалі-зацію, автомобілізацію, урбанізацію, міграцію й інші соціальні явища і процеси, порушує традиційні сімейні зв’язки, соціальний контроль, тра-диційну культуру, релігію, придушує індивідуаль-ність, приводить до краху надій або до потреби збагачення, а останні обумовлюють агресивні (насильницькі) чи майнові (корисливі) злочини.

Дана концепція знаходить підтвердження в багатьох країнах світу. Індустріалізація, урбанізація, міграція тощо загострюють соціальні причини злочинності, обумовлюючи її інтенсивне зростання.

Основні ідеї марксистської теорії причин злочинності наступні:

• буття визначає свідомість і поведінку людини;

• злочинність – результат класових протиріч у суспільстві, капіталістичної експлуатації, нестатку й зубожіння, груба форма класової боротьби;

• злочинність можна викорінити лише шляхом революційної перебудови світу, ліквідації приватної власності, експлуатації і соціальної нерівності;

• з усуненням корінних соціальних причин у комуністичному співтоваристві злочинність стане відмирати;

• у соціалістичному суспільстві як першій фазі комунізму злочинність зберігається у зв’язку з наявними пережитками минулих експлуататорських відносин;

• у комуністичному суспільстві держава як апарат насильства відімре, а разом з нею відімре і злочинність.