9. Світові тенденції злочинності й боротьби з нею

У кожній країні злочинність розрізняється за рівнем, структурою, динамікою й іншими кримінологічними характе-ристиками. Однак, поряд з існуючими розходженнями є і загальні кримінологічні характеристики різних країн і світу в цілому:

• злочинність існує у всіх державах;

• її домінуюча мотивація усюди є схожою;

• її рівень у світі й в абсолютній більшості країн неухильно збільшується;

• темпи її приросту в кілька разів перевищують темпи приросту населення;

• у її структурі переважають посягання на власність;

• основний суб’єкт злочину – людина;

• економічний розвиток країн не супроводжується зниженням злочинності;

• кримінально-правова боротьба зі злочинністю переживає глибоку кризу;

• в’язниці практично не перевиховують;

• страта не стримує ріст злочинності тощо.

При всіх значних розбіжностях у рівні злочинності різних країн важливою тенденцією у світі є її абсолютний і відносний ріст у порівнянні з ростом населення, економічним і культурним розвитком тощо.

Тенденція абсолютного й відносного росту злочинності була виявлена більше ста років тому А. Кетле, К. Марксом, Ф. Лістом і іншими дослідниками.

Абсолютний і відносний ріст злочинності підтверджу- ється даними, зібраними ООН у процесі підготовки оглядів тенденцій протиправної поведінки. На їх підставі можна зробити висновок, що за останні 20–25 р. злочинність у світі в розра-хунку на чисельність населення зросла в три-чотири рази. Коефіцієнт злочинності на 100 тис. жителів у 1995 р. у розвину-тих країнах перевищував 8000, а в країнах, які розвиваються – 1500. Таке співвідношення визначається правовими, ста-тистичними, організаційними, соціально-економічними й іншими причинами.

Отже, економічний, соціальний і демократичний розвиток країн не веде відповідно до зниження злочинності, а супро-воджується протилежними процесами. Відносно ж низька зло-чинність у країнах із твердим соціальним контролем: партійним, поліцейським, релігійним, клановим, общинним, виробничим чи сімейним.

Другою основною тенденцією в галузі злочинності є поступове відставання соціального контролю за злочинністю. Причини цього процесу мають як негативні сторони (ослаблення боротьби зі злочинністю), так і позитивні (гуманізація, демократизація і легітимація цієї боротьби).

Злочинність носить первинний характер. Боротьба з нею є відповіддю суспільства і держави, іноді несвоєчасною, неаде-кватною, нецілеспрямованою і неефективною.

Злочинність активна й ініціативна. Вона миттєво заповнює доступні їй неконтрольовані чи мало контрольовані суспільством ніші, безупинно винаходить нові способи вчинення злочинів і не скована ніякими правилами.

Правоохоронна діяльність виробляється колективно, у рамках демократичних і гуманістичних інститутів і принципів, оформляється в нормативно-правових, управлінських, опе-ративних і процесуальних рішеннях і тільки тоді застосовується на практиці.

Контроль суспільства над злочинністю відстає від темпів і масштабів її росту. Це виражається:

• у відставанні і неадекватності кримінального й іншого законодавства, на основі якого ведеться боротьба зі злочинністю;

• у недостатній здатності правоохоронних органів впоратися з інтенсивно зростаючою злочинністю, у тому числі й у зв’язку з недостатністю кадрового, фінансового, матеріально-технічного й іншого забезпечення;

• у слабкості кримінологічних стратегій попередження злочинності;

• у їхньому відриві від стратегій кримінальної політики.