8. Порівняльне вивчення й аналіз злочинності

Російський кримінолог В.В. Лунєєв визначає порівняльну кримінологію як галузь кримінологічної науки, яка вивчає в зіставленні загальні світові, регіональні і специфічні національні тенденції й інші характерні риси злочинності, її причинну базу і заходи протидії, а також основні теорії про походження злочин-ності, її обумовленості і шляхах попередження.

Предметом порівняльної кримінології є:

• порівняльна злочинність;

• порівняльні теорії причин злочинності;

• міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю.

Перше порівняльне дослідження злочинності було проведено в 1901 р. в Італії, Франції, Іспанії, Австрії, Німеччині, Англії, Шотландії й Ірландії, а в 1911 р. запропонована єдина си-стема показників для міжнародних порівняльних досліджень, котрі згодом удосконалювалися з погляду підвищення порівнянності аналізованих даних.

Після розробки методик було проведено кілька порівняльних аналізів, а також налагоджено співробітництво між Міжнародним статистичним інститутом і Міжнародною кримінально-правовою й пенітенціарною комісією. У 30-х роках минулого століття вони створили Змішану комісію для порівняльного вивчення кримі-нальної статистики в різних країнах, і в 1937 р. ця комісія розіслала урядам різних країн програму міжнародних кримінально-статистичних досліджень. Друга світова війна на час зупинила ці дослідження.

Після закінчення війни реалізацією даного завдання стала займатися ООН. У 1950 р. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію про необхідність скликання кожні п’ять років між-народних конгресів ООН по попередженню злочинності й пово-дженню з правопорушниками. СРСР став брати участь у конгресах ООН з 1960 р.

Генеральна Асамблея ООН 18 грудня 1972 р. прийняла резолюцію № 3021, у якій державам-членам ООН пропонувалося інформувати Генерального секретаря про існуючий у їхніх країнах стан у галузі попередження злочинності й боротьби з нею.

У 1976 р. ООН розіслала державам-учасникам анкету, у якій було запропоновано відобразити загальну кількість зареєстрованих злочинів за 1970–1975 рр. і розподілити їх за десятьма видами діянь (умисне убивство, посягання на здоров’я чи гідність особистості, статеві злочини, викрадення людей, грабіж (розбій), крадіжка, шахрайство, незаконна торгівля наркотиками та ін.). Відповіді надійшли від урядів 64-х держав. Результати аналізу відповідей одержали назву Першого огляду злочинності і були викладені в доповіді Генерального секретаря на 32-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Далі ООН провела роботу, спрямовану на одержання інфор-мації про тенденції злочинності за період 1975–1980 рр. Уряди 70-ти країн відобразили у відповідях стан злочинності у своїх державах. Результати аналізу були викладені в Другому огляді злочинності на Сьомому конгресі ООН (1985 р., Мілан). Конгрес у своїй резолюції „Розвиток інформаційних і статистичних си-стем у галузі злочинності і кримінального правосуддя” реко-мендував провести самостійне вивчення результатів оглядів злочинності, виявити наявні труднощі і запропонувати методи їхнього вирішення.

Для підготовки наступного огляду були отримані відповіді з 95-ти країн. Уперше дані надав СРСР. Аналіз охоплював період 1980–1986 рр. Його результати були викладені в Третьому огляді, регіональних узагальненнях, проведених асоційованими з ООН інститутами, і представлені Восьмому конгресу (1990 р., Гавана). Конгрес у своїй резолюції „Розвиток статистичних оглядів ООН у галузі кримінального правосуддя” запропонував активізувати розвиток оглядів і удосконалити їхню методичну базу.

Для отримання зведень про зареєстровану злочинність, осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, засуджених і ув’язнених, був розроблений новий запитальник, який складається з чотирьох розділів: поліція, прокуратура, суд, в’язниці. Злочинність відслідковувалася за умисними й необережними вбивствами, нападами, зґвалтуваннями, грабежами, крадіжками, незаконним проникненням у житло, шахрайством, хабарництвом й іншими видами за період 1986–1990 рр.

Відповіді надійшли зі ста країн. З території колишнього СРСР їх надіслали Вірменія, Білорусія, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Таджикистан, Естонія. Результати Четвертого огляду були викладені на Дев’ятому конгресі ООН (1995 р., Каїр).

У процесі проведення оглядів росла кількість відповідей, розширювалася й удосконалювалася база оглядів, методи її об’єктивації й апроксимації, глибше усвідомлювалася необхідність порівняльних аналізів, ініційованих як ООН, так і окремими державами.

В ООН з’явилася можливість періодично відслідковувати тенденції злочинності у світі, а в окремих держав – база для аналізу своїх кримінологічних реалій у порівнянні з даними інших країн і світу в цілому, а також використання досвіду інших держав для більш ефективного попередження вітчизняної злочинності.