4. Нагляд прокурора за додержанням прав потерпілого.

З метою забезпечення у кримінальному судочинстві конституційних і процесуальних прав потерпілих та у зв’язку з виникненням питань у суддів Пленум Верховного Суду України (далі — Пленум) на основі проведеного цим судом узагальнення судової практики прийняв 2 липня 2004 р. постанову № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» 1 (далі — постанова Пленуму від 2 липня 2004 р. № 13).

Виконання органами досудового слідства вимог законодавства щодо захисту прав потерпілих

Особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, відповідно до ст. 49 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) визнається потерпілим.

З моменту винесення органом дізнання або слідчим постанови про визнання особи потерпілим остання набуває статусу цього учасника процесу. Чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачені строки визнання особи потерпілим, тому в слідчій практиці немає єдиного підходу до вирішення цього питання. Вивчення кримінальних справ та матеріалів узагальнень судової практики, проведених апеляційними судами, показало, що в переважній більшості випадків особа визнається потерпілим після порушення кримінальної справи, а саме з моменту встановлення органами досудового слідства факту заподіяння їй певної шкоди. Пленум у п. 5 постанови від 2 липня 2004 р. № 13 звернув увагу судів на те, що відповідно до ч. 2 ст. 232 КПК вони зобов’язані реагувати окремими ухвалами (постановами) на виявлені факти необгрунтованого зволікання з визнанням особи потерпілим (при очевидності заподіяння злочином шкоди), допущені органами дізнання чи досудового слідства.

У слідчій практиці траплялися випадки, коли у справах про злочини, внаслідок яких особи були позбавлені життя, їх близьких родичів усупереч вимогам ч. 5 ст. 49 КПК не визнавали потерпілими. Відповідно до ст. 49 КПК потерпілий наділений рядом повноважень, що має забезпечити захист його законних інтересів під час досудового слідства. Проте слідчі часто при роз’ясненні прав потерпілому допускають формалізм, оскільки не розкривають у доступній формі (з урахуванням його загальноосвітнього й культурного рівнів, віку) значення таких термінів, як цивільний позов, клопотання, відвід, докази та ін. Нерідко ця дія зводиться до одержання підпису особи на постанові про визнання її потерпілим. Такі постанови і протоколи допиту потерпілого, як правило, оформляються на бланках. При цьому в окремих регіонах (містах Севастополі, Рівному, Херсоні та ін.) використовували бланки застарілої форми, в яких права й обов’язки потерпілого і свідка не розмежовувалися, що є неприпустимим, оскільки зазначені учасники процесу мають різний процесуальний статус. Деякі слідчі Рівненського міського відділу УМВС України в Рівненській області при роз’ясненні потерпілим прав та обов’язків помилково попереджали їх про кримінальну відповідальність за відмову давати показання, хоча відповідно до ст. 385 КК потерпілі, на відміну від свідків, не несуть за це кримінальної відповідальності.

Фактично реалізація передбачених законом прав потерпілих у ході досудового слідства полягає тільки в даванні показань, ознайомленні з матеріалами справи після закінчення досудового слідства, заявленні цивільного позову. Потерпілі рідко подають докази та заявляють клопотання, що свідчить про незнання або недостатнє розуміння ними своїх можливостей як учасників процесу.

Найбільш гострою та соціально значущою залишається проблема відшкодування потерпілим майнової, моральної та фізичної шкоди, якої вони зазнали внаслідок вчинення злочину. Потерпілі розраховують на ефективні дії держави щодо забезпечення їхніх прав. Але органи досудового слідства часом формально ставляться до виконання такої процесуальної дії, як визнання потерпілого цивільним позивачем відповідно до ст. 28 КПК. Хоча відповідно до ст. 29 КПК на слідчого і покладено обов’язок забезпечувати відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому злочином, у цій нормі закону не встановлено строків виконання необхідних процесуальних дій. У переважній більшості справ слідчі обмежуються формальним винесенням постанови про накладення арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого та приєднанням до справи протоколу про відсутність майна у таких осіб, належних же заходів щодо забезпечення цивільного позову потерпілого не вживають. Згідно зі ст. 217 КПК потерпілі мають право ознайомитися з матеріалами справи, але майже не користуються ним. Виявлено випадки, коли органи досудового слідства в один і той же день направляли справу до суду й повідомляли потерпілого про можливість ознайомитися з її матеріалами у слідчого або коли дата можливого ознайомлення з ними збігалася з датою направлення потерпілому відповідного повідомлення.

Нерідко слідчі ігнорують право потерпілих заявляти клопотання з приводу неповноти розслідування справи.

Всі ці питання контролює прокурор на підставі ст. 247 кпк України та за наявності порушент надає слідчом вказівки, виносить постанови, заявляє позови тощо.