2. Міфологічні та ритуальні витоки комічного.

3. Абстракціонізм: історія та теорія художнього напряму.

Абстракціонізм (від лат. Abstractio – вітдалення, усунення) – безпредметне, не фігуративне мистецтво – форма винахідної діяльності, що не ставила за мету імітацію чи відображення реальності, що візуально сприймається. Абстрактний живопис, графіка, скульптура виключають асоціації з предметами, що можна впізнати. Витоки абстрактного живопису і час створення першої абстрактної картини не встановлені. З впевненістю можна говорити тільки про те, що між 1910 і 1915 роками багато європейських художників випробовували себе у безпредметних, нефінуративних композиціях (у живописі, скульптурі). Серед них: Делоне, Ларіонов, Пікабіа, Купка, Клєє, Марк, Явленський, Бочіоні, Марінетті і тд. Найвідоміші та найоригінальніші – Кандинський, Мондріан, Малевич. «Винахідником» абстракції, зазвичай, називають Кандинського, маючи на увазі його акварелі 1910-1912 та його теоретичні роботи ,котрі об’єктивно свідчать про самодостатність мистецтва, вказуючи на його здатність своїми власними засобами створювати певну нову реальність. І на практиці, і в теорії Кандинський був найбільш послідовним серед тих, хто у цей час підійшов до межі, що відділяла фігуративність від абстракції. Нез’ясоване питання про те, хто першим перейшов цю межу, не має принципового значення, адже у перші роки 20ст. новітні течії європейського мистецтва наблизилися до цієї межі, при чому все вказувало на те, що вона буде перетнута. Абстракція всупереч існуючим уявленням не є стилістичною категорією. Ця специфічна форма образотворчої творчості розпадається на декілька течій. Геометрична абстракція, лірична абстракція, жестикуляційна абстракція, аналітична абстракція і більш замкнені течії, як супрематизм, аранформель, нюажизм і т.д. Стилі абстрактного мистецтва складаються з тих самих стилеутворюючих елементів, що і стилі фігуративного. Про це свідчить той факт, що монохромний живопис – полотно, замальоване одним тоном, - знаходиться у тому нейтральному відношенні до стилю, як абсолютно натуралістичне фігуративне зображення. Абстратний живопис – це особливий вид образотворчого мистецтва, функції якого порівнюють з функціями музики у аудіо просторі.

БІЛЕТ 4

1. Естетичний ідеал.

2. Теорія сміху та комічного в Стародавній Греції.

3. Загальні тенденції естетики постмодернізму.

Говорячи про теорії постмодернізму, то її можна охарактеризувати за такими пунктами: 1. Масовість та гіпермасова культура (Х.Ортега-і-Гассет «Дегуманізація мистецтва»); 2. Отримання нових цінностей, коли людина починає шукати нові ідеали й прагне перейти від структури до живого. Деконструкція; 3. Розвинення різоми (Дельоз та Гваттарі), проявлення «білих плям» історії; 4. Поняття візуальності; 5. Гіпертекстуальність та інтертекстуальність.

БІЛЕТ 5

1.Понятійний апарат естетики: мімезис.

Мімезис (від д-гр. μίμησις – подібність, відображення) – один із основних принципів естетики, у загальному сенсі – відображення мистецтва дійсності.

Античність: Владислав Татаркевич виділяв чотири основних значення для грецького слова у класичний період:

Первинне(обрядове);

Наслідування способу дії природи (Демокрит);

Творче відображення(Аристотель).

Обряд – первинне значення як виразного уявлення. Демокріт – скоріше технічний, ніж естетичний термін: кравці наслідують павука, у будівництві – ластівці, у співі – лебедю ті соловейку. Платон – зустрічається і старе, і обрядове значення терміну, але під впливом Сократа він починає застосовувати стосовно скульптури, живопису та поезії. При цьому мімезис становить для Платона акт пасивного копіювання зовнішньої сторони (видимості) речей. За його логікою – це не той шлях, що веде до істини. Аристотель - трансформував платонівську теорію, стверджуючи, що наслідуючи речі, мистецтво може представити їх більш красивими чи потворними, аніж вони є, що воно може (і навіть повинно) обмежувати їх загальними, типовими, необхідними властивостями. Він розрізнів три вида наслідування, котрі прийшли в епоху європейського мистецтва. Аристотель говорив, що поет, як і художник має відтворювати речі такими, які вони є або такими, як про них говорять чи думають, або такими, якими вони мають бути.