Івано-Франківський національний технічний

університет нафти і газу

Кафедра теоретичних основ геології

Бригиневич Є.А.

Геоморфологія та четвертинна геологія

Лабораторний практикум

2003

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський національний технічний

університет нафти і газу

Кафедра теоретичних основ геології

Бригиневич Є.А.

геоморфологія та четвертинна геологія

Лабораторний практикум

Для студентів спеціальностей „Геологія нафти і газу” та

„Геофізичні методи пошуків і розвідки”

Івано-Франківськ

2003

МВ 02070855-1150-2003

Бригиневич Є.А. Геоморфологія та четвертинна геологія: Лабораторний практикум. – Івано-Франківськ: Факел, 2003. – 29 с.

У пропонованому лабораторному практикумі розглянуті основні лабораторні роботи, які необхідно виконати при вивченні курсу “Геоморфологія та четвертинна геологія”.

Основні теми лабораторних робіт стосуються вивчення основних ознак генетичних типів рельєфу і четвертинних відкладів на основі трьох підходів: морфологічного, морфометричного та історико-генетичного. Останній є важливішим, бо дозволяє вирішувати чисто прикладні задачі. Це дасть змогу студентам навчитися розрізняти головні ознаки рельєфу з особливостями його геологічної будови при проведенні геологорозвідувальних досліджень в польових умовах.

Лабораторний практикум рекомендується для використання при підготовці спеціалістів геологічного і геофізичного напрямків стаціонарної та заочної форм навчання.

Рецензент: канд.геол. наук, доцент кафедри геології

та розвідки нафтових і газових родовищ ІФНТУНГ Трубенко О.М.

Голова навчально-методичного об’єднання

спеціальності “Геологія нафти і газу” Б.Й. Маєвський

Завідувач кафедри теоретичних основ геології О.Р. Стельмах

Член експертно-рецензійної

комісії університету Р.М. Рудий

Нормоконтролер О. Г. Гургула

Коректор Н. Ф. Будуйкевич

Дане видання – власність ІФНТУНГ. Забороняється тиражування та розповсюдження.

МВ 02070855-1150-2003

Бригиневич Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія: Лабораторний практикум.– Івано-Франківськ: Факел, 2003. – 29 с.

У пропонованому лабораторному практикумі розглянуті основні лабораторні роботи, які необхідно виконати при вивченні курсу “Геоморфологія та четвертинна геологія”.

Основні теми лабораторних робіт стосуються вивчення основних ознак генетичних типів рельєфу і четвертинних відкладів на основі трьох підходів: морфологічного, морфометричного та історико-генетичного. Останній є важливішим, бо дозволяє вирішувати чисто прикладні задачі. Це дасть змогу студентам навчитися розрізняти головні ознаки рельєфу з особливостями його геологічної будови при проведенні геологорозвідувальних досліджень в польових умовах.

Лабораторний практикум рекомендується для використання при підготовці спеціалістів геологічного і геофізичного напрямків стаціонарної та заочної форм навчання.

Рецензент:

канд.геол. наук, доцент кафедри геології

та розвідки нафтових і газових родовищ ІФНТУНГ

Трубенко О.М.

Дане видання – власність ІФНТУНГ. Забороняється тиражування та розповсюдження.

ЗМІСТ

Стор.

Вступ………………………………………………………….4

1. Лабораторна робота № 1 на тему:

“Дешифрування форм рельєфу на основі учбової

геологічної карти”……………………………………………6

2. Лабораторна робота № 2 на тему:

"Побудова геоморфологічної карти за генетичними

типами рельєфу”……………………………………………..14

3. Лабораторна робота № З на тему:

“Побудова геолого-геоморфологічного розрізу та його

аналіз”…………………………………………………………19

4. Лабораторна робота № 4 на тему:

“Побудова комплексної геоморфологічної карти з

елементами геології четвертинних відкладів”………………23

5. Лабораторна робота № 5 на тему:

“Геоморфологічне районування Українських Карпат"……..28

ВСТУП

Геоморфологія - наука про рельєф Землі, його морфологію і морфометрію, генезис, вік та історію формування. Вона дає наукову базу для господарської діяльності людини в напрямку перетворення рельєфу без порушення екології навколишнього середовища.

Основний об’єкт геоморфології - сучасний рельєф земної поверхні та історія його розвитку. Важливою особливістю рельєфу є підпорядкованість в ньому форм різних порядків - від Землі, як геоїда, від основних нерівностей - материків і океанів, до гірських країн і рівнин, підвищень і западин, пагорбів та яруг.

Геоморфологія має справу, з одного боку, з формами поверхні, які виникають у відповідних географічних умовах, з другого боку - з геологічними тілами, які складають ці форми, або утворюють їх субстрат. В зв’язку з вищевказаним, засоби геоморфологічних досліджень мусять бути комплексними.

В основі досліджень лежать географічні та геологічні методи, а також дані цілого ряду інших наук.

Головні задачі геоморфології вирішуються на основі трьох підходів до вивчення рельєфу. Морфологічний підхід виявляє зовнішні (морфографічні) ознаки форм рельєфу, їх планову конфігурацію. Морфометричний підхід встановлює кількісні характеристики рельєфу - абсолютні та відносні висоти, розміри в плані, схили поверхні. Історико-генетичний підхід - це дослідження утворення рельєфу, історії розвитку, його закономірностей. Цей підхід є найважливішим і несе найбільш цінну інформацію, яка дозволяє вирішувати чисто прикладні задачі:

1  Типізацію форм морфологічних комплексів форм рельєфу, зв’язки між ними, з геологічною будовою, з континентальними відкладами.

2  Встановлення генезису рельєфу та його класифікація і встановлення основних факторів рельєфоутворення.

3  Виявлення історії розвитку рельєфу, на основі чого дається оцінка практичного значення рельєфу, прогноз подальшого його розвитку, отримання додаткової інформації про геологічну будову. А в кінцевому результаті - прогноз наявності корисних копалин, які вміщують в собі четвертинні відклади.

Основним завданням цього лабораторного практикуму, є ознайомлення студентів з основними ознаками генетичних типів рельєфу і четвертинних відкладів таким чином, щоб вони могли розпізнати їх в природному середовищі при проведенні геологорозвідувальних та інших досліджень в польових умовах.

Лабораторна робота №1 Дешифрування форм рельєфу на основі учбової геологічної карти

Мета: засвоєння класифікацій основних типів і форм рельєфу та засобів їх дешифрування.

Завдання: дешифрувати топооснову учбової геологічної карти у відповідності до варіанту.

Основні теоретичні положення

Рельєф - сукупність форм земної поверхні різних за розмірами, походженням, віком і історією розвитку, що формуються в результаті впливу на земну поверхню постійно взаємодіючих ендогенних та екзогенних геологічних процесів. Тому рельєф знаходиться в стані постійного перетворення. Ендогенні процеси - тектонічні рухи земної кори та вулканізм - відіграють при цьому ведучу роль. Вони створюють головні нерівності земної поверхні. Останні, в свою чергу, денудуються під дією зовнішніх сил - води, вітру, льоду, які, в свою чергу, підкоряючись законам гравітації, діють у напрямі нівелювання створених піднять, заповнюють западини продуктами денудації. Дія вказаних екзогенних процесів веде до загального вирівнювання земної поверхні. Але внаслідок постійного відновлення ендогенних процесів нерівності в рельєфі Землі виникають знову і знову. Необхідно відмітити, що екзогенні процеси відбуваються в двох напрямках: спочатку розчленовують рельєф та лише потім ведуть до його нівелювання.

Розвиток екзогенних релъєфоутворюючих процесів має велике значення не тільки в денудації земної поверхні, але і у формуванні континентальних осадочних утворень. Останні, відкладаючись, на поверхні, утворюють форми її рельєфу. Це обумовлює тісний зв’язок між розвитком рельєфу та утворенням осадочного чохла.

Форми рельєфу являють собою морфологічно відокремлені частини поверхні Землі, які утворилися внаслідок відповідних фізико-геологічних процесів, а в деяких випадках - під впливом геологічної структури. Це є тіла, складені породами, або порожнини, які створені в них.

Розрізняють прості (моногенні) форми - це “промоїни”, бархани, - і складні форми. Останні ускладнені простими формами, іноді зовсім різного генезису. До складних форм відносяться всі ендогенні форми рельєфу, а також більшість екзогенних. Простi і складні форми можуть об’єднуватися в комплекси форм - парагенетично пов’язані на відповідному просторі форми рельєфу. Останні утворюють геоморфологічні ландшафти. Потім виділяють морфогенетичні типи рельєфу, що об’єднують форми, які подібні морфологічно та за генезисом.

Форми рельєфу поділяють на позитивні та від’ємні (випуклі та ввігнуті) плоскі, замкнуті і незамкнуті.

Позитивні форми рельєфу

Курган - ізольована округла височина, яка розташована на рівнині і має різко виражену лінію підошви. Кургани мають штучне (насипані людиною) походження. Відносна висота курганів не перевищує 50 м.

Пагорб - ізольована конічна, частіше куполоподібна височина з різко вираженою лінією підошви. Схили пагор6ів мають крутизну до 25⁰, вершини звичайно плоскі або слабо випуклі. Відносна висота пагорбів не перевищує 100 м. Дрібні пагорби висотою 1,0 - 1,5 м, що частіше зустрічаються в тундрах, а також на болотах, називаються купинами.

Горб - ізольована частина, а частіше куполоподібна височина з похилими схилами і слабо вираженою лінією підошви, вершини горбів гострі, округлі і плоскі, а їх відносна висота не перевищує 200 м.

Увал - видовжена височина значної довжини з пологими схилами, рівними або випуклими, і з погано вираженою лінією підошви. Вершинні поверхні увалів значно плоскі або злегка випуклі. Їх відносні висоти не перевищують 200 м. Ували - це замкнуті форми рельєфу, частіше всього складні.

Пасмо - вузька видовжена височина з крутизною схилів 20⁰ і більше. Пасмо має плоскі або округлі вершинні поверхні і різко виражені лінії підошви. Відносні висоти рідко сягають 200 м.

Плато - підвищена рівнина, обмежена добре вираженими схилами часто обривистими або складної форми: вона являє собою складну замкнуту форму рельєфу. Поверхня плато буває рівною або слабо хвилястою, але часто розчленованою позитивними і від’ємними формами рельєфу. Плато характерні для гірських районів.

Гора - ізольована височина з відносною висотою більше 200 м, часто з крутими схилами різної форми і різко вираженою лінією підошви. Гори та їx вершини мають різну форму. Вершини бувають плоскі, конічні, кyполоподібні, пірамідальні, а також гострокінцеві, які одержали назву піка.

Гірський хребет - видовжена, значна за довжиною височина більше 200 м, з крутими часто скелястими схилами і різко вираженою вододільною лінією. Вершинна поверхня (лінія) хребта називається гребенем. Гірські гребені за характером поверхні можуть бути гостроверхими, кyполоподібними і плосковерхими.

Плоскогір’я - дуже складна форма рельєфу: являє собою гipську рівнину, велику за площею і обмежовану добре вираженими схилами. Поверхня плоскогір’я, на відміну від плато, завжди має значні за площею низини і підвищення з плоскими вершинними поверхнями. Відносні висоти цих другорядних форм рельєфу звичайно дуже значні.

Нагір’я - дуже складна форма рельєфу, що являє собою височину, на якій розташовані такі форми рельєфу як гори, хребти та інші.

Конус виносу - невисока височина, що розташована біля кінця русла водотоків і має вигляд зрізаного напівконусу із слабо випуклими пологими схилами.