2. Поділ та кооперування праці

Поділ та кооперування праці є одним з важливіших напрямків

організації колективної праці.

Під поділом праці в економічній науці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності, розділення сукупного трудового процесу на частини, кожна з яких виконується визначеними групами працівників, об’єднаних за загальними, професійними або кваліфікаційними ознаками.

В основу поділу праці входить розчленування суспільної праці на виробничу та невиробничу сферу, а надалі - на більш вузькі галузі трудової діяльності.

Поділ праці у суспільстві прийнято розглядати у трьох його видах: загальний, приватний, одиничний.

Загальний поділ праці – це поділ трудової діяльності у масштабах усього суспільства; приватний – поглиблення процесу відокремлення праці всередині кожної сфери та галузі; одиничний – поділ праці всередині підприємства.

Класифікація поділу праці наведена на рис. 8.2.

З поділом праці нерозривно пов’язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Поділ праці

Межі

Види

Форми

Технологічна

Загальний

Функціональна

Економічна

Професійна

Приватний

Психофізі-

ологічна

Одиничний

Технологічна

Кваліфікаційна

Соціальна

Рис. 8.2 Класифікація поділу праці

Розрізняють такі форми поділу праці всередині підприємства: технологічна, функціональна, професійна, кваліфікаційна. Усі ці форми співіснують одночасно.

Функціональний – поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі. Виділяються службовці, робітники, молодший обслуговуючий персонал, учні, охорона. Категорія „службовці” за прийнятою в Україні класифікацією, підрозділяється на керівників, фахівців, інших службовців, яких називають технічними виконавцями. Робітники підрозділяються на основні та допоміжні.

Технологічний – поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він означає розстановку працівників відповідно до технології виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Виділяють чотири різновиди технологічного поділу праці: предметний, подетальний, поопераційний, за видами робіт.

Найбільш розповсюдженою формою технологічного поділу праці є поопераційний поділ, коли працівник виконує тільки одну або декілька технологічних операцій. Поопераційний поділ праці пов’язаний із появою достатньо складної суперечності між продуктивністю праці, її змістовністю.

Професійний – поділ праці між працівниками за професіями та спеціальностями. У цьому напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю.

Кваліфікаційний – поділ праці між групами працівників у залежності від складності виконуваних ними робіт. Рівень кваліфікації робітників встановлюється на підставі присвоєння їм кваліфікаційних розрядів за тарифною системою.

Коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією розраховується за формулою: ,

де Rp-k – середній кваліфікаційний розряд робітників;

Rp-т – середній кваліфікаційний розряд робіт.

Якщо середній розряд робітників вищий за розряд робіт, які вони виконують, то формула має такий вигляд: .

Форми кооперування праці порядз формами поділу праці наведені на рис. 8.3.

Поділ праці вимагає визначення його раціональних технологічних, економічних, психофізііологічних та соціальних меж.

Межі поділу – це верхня та долішня межі, нижче та вище яких поділ праці неприпустимий.

Технологічні межі зумовлені можливостями устаткування, інструментів, пристосувань, вимогами до споживчих якос­тей продукції.

Психологічні межі визначаються можливостями людського організму, вимогами збереження здоров'я та працездатності (зок­рема, облік монотонності праці). Психофізіологічними критеріями поділу праці є показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, від ступеня важкості й нервово-психічної напруженості праці, від величини сполучення фізичного навантаження з розумовим тощо.

Соціальні межі зумовлені вимогами до змісту праці, його необхідної розмаїтості. Соціальними критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, нормальні взаємовідносини між працівниками, задоволення змістовністю та умовами праці.

Економічні межі характеризують вплив поділу праці на економічні результати виробництва, зокрема, на сумарні витрати трудових і матеріальних ресурсів. Економічними критеріями поділу праці є: витрати робочого часу й матеріальні витрати на виконання робіт, ступінь використання кваліфікації працівників, тривалість виробничого виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, прибуток підприємства.

Поділ праці передбачає його кооперацію. На підприємстві проблеми кооперації праці пов'язані з організацією бригад (пов'я­заних між собою робочих місць), ланок (робітничі групи).

Стосовно режиму роботи бригади можуть бути змінними й наскрізними (добовими), залежно від кваліфікації - спеціалізова­ними й комплексними. З бригад складаються ділянки, сектори, які потім поєднуються в цехи, відділи, лабораторії, з яких, у свою чергу, формується підприємство.