Глава 4

Теорія злочинності

схеми, що відзначили самі автори, не вважаємо за потрібне її де­тально аналізувати. Зазначимо лише, на наш погляд, її суттєву ме­тодологічну хибу, яка полягає у тому, що кримінологічну дифе­ренціацію злочинів, які є проявом кримінальної активності кон­кретних осіб, пропонується починати з підстав, пов'язаних не з їх особистісними та іншими індивідуальними ознаками, властивос­тями, мотивами, злочинними намірами, формами вини тощо, а з характеристиками макросередовища (сфери життєдіяльності суспільства), в якому вчиняються злочини. Вважаємо, що кримінологічна структуризація злочинів має відбуватися з точністю до навпаки, якщо не ставити за мету довести винятково соціально-суспільну обумовленість злочинів.

Із літератури відоме більш-менш вдале визначення криміноген­ної ситуації в Україні з попереднім розчленуванням останньої та її чинників за окремими сферами (економіки, соціальних відносин, суспільної свідомості тощо), але при цьому сфери не були повністю і точно визначені, а головне — не ставилося завдання структуризувати у такий спосіб злочинність¹.

Наведені погляди щодо визначення кримінологічної структури злочинності дають підстави для деяких висновків та методо­логічних положень стосовно її побудови.

1. Слід визнати, що на цей час досконале уявлення щодо кримі­нологічної структури злочинності, її співвідношення з типологією та класифікацією злочинів, а також стосовно методології та ме­тодики побудови такої структури, в Україні відсутнє. Теоретичне обґрунтування та прикладне опрацювання цієї структури має бу­ти віднесено до актуальних проблем української кримінології. Під час опрацювання кримінологічної структури злочинності ма­ють бути використані сучасні наукові розробки щодо неї, які відповідають потребам кримінології.

2. За відсутності опрацьованої згідно з сучасним розумінням і методологією кримінологічної структури злочинності в Україні недоцільно в якості неї пропонувати у підручниках та інших на­вчальних виданнях статистичну структуру злочинності, не пояс­нюючи різницю між ними.

¹ Кулик О. Г. Криміногенна ситуація в Україні та деякі чинники її розвитку // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 1999. — № 2. — С 13-63.

166

3. Видається, що в основу опрацювання уявлення щодо кримі­ нологічної структури злочинності можуть бути покладені такі методологічні положення:

• основною метою та критерієм кримінологічної структури-зації злочинності є диференціація злочинів на види залежно від типового комплексу їх обумовлення, який визначається певними кримінологічно значущими чинниками. Це є своєрідна класифікація злочинності лише за названою кримінологічною підставою, якою вона відрізняється від інших її класифікацій за будь-якою озна­кою;

• наявна на цей час в Україні статистична інформація про зло­чинність через відсутність постійно діючої автоматизованої систе­ми кримінологічної інформації не містить показників згаданих обумовлюючих комплексів та кримінологічних чинників; далеко не повною є й емпірично-дослідницька інформація щодо них;

— за згаданих умов щодо обумовлюючих комплексів та кримінологічно значущих чинників можна отримати лише віднос­ не опосередковане уявлення про кримінологічну структуру злочин­ ності на підставі аналізу індивідуально-психологічних елементів процесу обумовлення злочинів, через які під час вчинення останніх у кінцевому рахунку трансформується детермінація злочинності та окремих злочинних проявів;

— серед загальних індивідуально-психологічних елементів обу­ мовлення злочинів більш виразними для зовнішнього спостере­ ження та придатними для аналізу і оцінки є мотиви злочинних діянь, які більшою мірою встановлюються за кримінальними спра­ вами, за змістом яких прямо або опосередковано визначається належність злочину до того чи іншого виду злочинності, що представлені у формі державної статистики; тобто практично за належністю злочину до певного виду злочинності здебільшого можна зробити висновок щодо його визначального мотиву.

4. Поклавши мотив злочину в основу можливої на цей час кримінологічної структуризації злочинності, слід виходити з таких методологічних положень:

— на вищому суспільному рівні обумовлення антисоціальної, у тому числі кримінальної активності, соціально-психологічну основу мотивації останньої становить суспільно неприйнятне

167