Глава 3

Методологія і методи кримінологічної науки

цивілізаційний розвиток України можливий лише за умов демо­кратичної трансформації та формування громадянського су­спільства, де людина не декларативно, а реально постає найвищою цінністю у всіх сферах, включаючи сферу правопорядку, засоби його забезпечення, запобігання зловживанню владою державними структурами та чиновниками, а з боку громадян — своїми правами і свободами.

Сучасне методологічне забезпечення розвитку кримінологічної науки має спиратися на науково обґрунтовану модель нинішнього суспільно-політичного, економічного та іншого розвитку країни, що закріплена системою юридичних норм, вершину якої складає демократична, державницька, зорієнтована на верховенство права Конституція, а також на систему та методологічне обґрунтування спрямування і розвитку наук про державу і право та загалом суспільних наук. Наведена вихідна методологічна структура за­гальної теорії демократичної трансформації та розвитку українського суспільства має бути розміщена «зверху вниз» щодо цивілізаційного напряму трансформаційних перетворень багатьох суспільних сфер, у тому числі тих, які є предметом вивчення кримінологічної науки, а саме: правопорядок, правоохорона, за­побігання та протидія їх порушенням, насамперед найбільш суспільно небезпечним, якими є злочинні прояви.

Нинішній період в історії України, який повинен бути реально посттоталітарним, висуває на перший план завдання, у тому числі і для кримінології, приділити особливу увагу захисту інтересів, за­гальних прав та свобод людини і громадянина, протидії збережен­ню авторитарних та силових методів вирішення суспільних справ. Методологічною складовою розв'язання цього завдання є подо­лання успадкованого з тоталітарного режиму, нині нерідко маско­ваного, прагнення до вирішення кримінологічних проблем, насам­перед протидії злочинним або іншим антисуспільним проявам, силою карно-адміністративних заходів. Слід усіляко сприяти ро­зумінню необхідності переорієнтації у цьому напрямі на профілак­тично-запобіжну, у тому числі значною мірою — громадську діяльність. Такий підхід, передусім його практична реалізація, особливо у формі народного контролю, громадського осуду, глас­ності, із здобуттям Україною незалежності були з мовчазної згоди

112

та потурання влади рішуче відкинуті як атавізми компартійного режиму, з чого найбільше задоволення мали чиновники-ко-рупціонери та казнокради. Посилаючись на значне перевантажен­ня розкриттям злочинів та переслідуванням правопорушників фактично згорнули профілактичну роботу й правоохоронні орга­ни, а діяльність громадських інституцій без уваги і спрямування з боку державних структур та без їхньої матеріальної підтримки ста­ла розрізненою та безпомічною.

Методологічне значення має усвідомлення того, що виконання завдань забезпечення правоохорони, правосуддя, правозахисту за нових умов значно ускладнюється проявами олігархічного поєднання влади та капіталу, спробами підкорення правоохорон­ної діяльності та судочинства його інтересам. Найбільшу загрозу становить поширення фактів, а згодом і тенденцій вибіркового за­стосування або безпідставного незастосування кримінально-пра­вових та процесуальних засобів, справжніми мотивами якого є партійно-політична або кланова належність.

Серед настановчих засад кримінологічних досліджень мають знайти відображення сучасні методологічні ідеї та положення що­до взаємодії матеріального та духовного, економічних, соціально-політичних і морально-психологічних цінностей, соціальних та індивідуально-особистісних чинників поведінки і діяльності, включаючи злочинну. При цьому мають вивчатися та враховува­тися надбання та досвід світової кримінології, різних вітчизняних та зарубіжних шкіл і течій. Кримінологія та юридична наука зага­лом повинні значно сприяти тому, щоб серед головних критеріїв цивілізованості та демократичності трансформаційних процесів в Україні чільне місце посіли правові цінності та задоволення людини станом правопорядку і правоохорони, законністю засобів і методів їхнього забезпечення, захищеністю громадян від протиправних по­сягань, перевищення владних повноважень і свавілля з боку держав­них структур.

Слід зробити наголос саме на пріоритетності правових ціннос­тей та їх повну реалізацію, що є постійно діючою домінантою пра­вової держави, а не політичних орієнтацій та інтересів, які мають властивість змінюватися і навіть переорієнтовуватися залежно від внутрішньої або зовнішньої кон'юнктури.

113