- •Глава 1 Поняття, предмет і система кримінології
- •§ 1. Визначення поняття кримінології як науки, її співвідношення з іншими науками
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •§ 2. Предмет і функції кримінологічної науки
- •Глава 1
- •Глава 1
- •§ 3. Система та структура кримінологічних знань
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •§ 4. Проблеми і завдання сучасної української кримінології
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Рекомендована література
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •§ 2. Стан кримінологічних досліджень в Україні у радянський період
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •§ 3. Розвиток кримінологи в Україні після здобуття державного суверенітету
- •Глава 2
- •Даних про кількість наукових розроблень на основі кримінологічних досліджень в Україні
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 Методологія і методи кримінологічної науки
- •§ 1. Методологія кримінологічної науки
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •§ 3. Методологічні проблеми сучасної української кримінології
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Глава 3
- •Рекомендована література
- •Глава 4 Теорія злочинності
- •§ 1. Природа, сутність та поняття злочинності
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •§ 2. Прояви злочинності: злочинний вчинок і злочинна діяльність
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •1 Леонтьев а. Н. Зазнач, праця. — с. 102.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Порівняння значень показників рівня та інтенсивності злочинності по групі областей у 2002 р.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •§ 4. Латентна злочинність
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 Рекомендована література
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •§ 1. Детермінація та причиність
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 2. Детермінація злочинності та злочинних проявів: структура, взаємозв'язок, відмінність
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •1 Костенко а. Н. Принцип отражения в криминологии. — к., 1986. — с. 12-17.
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Рекомендована література
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •§ 1. Поняття «людина», «індивід», «особа», «особистість»
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •§ 2. Соціальна типологізація особистості. Типологічні ознаки особистості злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •Показники фізичного здоров'я.
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •§ 4. Кримінологічна класифікація та типологія осіб, які вчиняють злочини
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 Рекомендована література
- •Глава 7 Умови та механізм злочинного прояву
- •§ 1. Поняття та структура механізму злочинного прояву
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 2. Криміногенна орієнтація
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Рекомендована література
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •§ 1. Сутність, поняття, види
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •§ 2. Конституційні та інші правові засади запобігання злочинності в Україні
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •§ 3. Суб'єкти діяльності та заходи щодо запобігання злочинності та злочинним проявам
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Сім'я, громадські релігійні організації.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •§ 1. Поняття та система управління діяльністю
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •§ 2. Види та функціональне призначення
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •§ 3. Теорія кримінологічного прогнозування. Його функція як засобу управління діяльністю
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •§ 4. Теоретичні засади кримінологічного планування
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Рекомендована література:
Глава 3
Методологія і методи кримінологічної науки
у кримінологічному дослідженні докладніше йдеться у главі 3 Книги 3 Курсу.
Порівняння є одним із найпоширеніших загальнонаукових методів. Він заснований на тому безспірному положенні, що пізнання певного предмета — це визначення його ознак, властивостей, якостей, якими він відрізняється від інших предметів. Визначення вказаних відмінностей досягається значною мірою за допомогою методу порівняння, який має багато різновидів, обумовлених потребами певної науки, вирішення наукової проблеми в різних суспільних сферах, галузях людської життєдіяльності. Одним із різновидів методу порівняння є метод контрольної групи. Він полягає у паралельному вивченні двох груп об'єктів, що розрізняються певною ознакою. Одна з груп (експериментальна) характеризується наявністю цієї ознаки, скажімо, при вивченні особи злочинця — наявністю незнятої чи непогашеної судимості, друга (контрольна) — її відсутністю. Вивчення та порівняння всіх інших ознак осіб обох груп дає уявлення про те, як вони змінюються залежно від наявності судимості.
Метод порівняння широко застосовується у кримінології, у тому числі з метою отримання адекватного уявлення щодо злочинності, її проявів, причин і умов, особи злочинця тощо, про що йдеться у відповідних главах Курсу. Організація та методика порівняльного кримінологічного аналізу окремо висвітлюється у главі 2 Книги 3 Курсу.
Широко застосовується всіма науками, зокрема кримінологією, метод історизму. Цей метод широко відомий із давніх-давен. Ще древні говорили: «Щоб пізнати нинішнє, нове, треба стати на плечі своїх попередників», тобто оволодіти їхніми знаннями. Не випадково й у цьому Курсі розгляду сучасних проблем української кримінології передує глава щодо її історії. Метод історизму стосовно пізнання певного предмета полягає у вивченні минулого наукового знання щодо нього, його порівнянні з нинішнім уявленням про нього, визначенні нез'ясованих, недостатньо аргументованих або зовсім недосліджених проблем, на підставі чого отримуються судження стосовно обсягу завдань, можливостей їхнього пізнання та розв'язання. Розвиток наукового знання в історичному вимірі відбувається за різних суспільних та соціальних умов,
102
які чинять помітний, а школи и вирішальний вплив на розвиток і можливості науки. Згадаємо лише розгром кримінології у Радянському Союзі за сталінських часів. Тому під час застосування методу історизму, особливо у суспільних науках, мають враховуватися суспільно-політичні умови історичного розвитку науки. Через це науковий метод історизму фактично є методом суспільно-історичного (історико-порівняльного) пізнання науки і проблем, які є її предметом.
Системно-структурний метод є порівняно новим, одним із найбільш продуктивних здобутків наукової методології, результатом розвитку її аналітичних методів пізнання складних, головним чином суспільних, явищ і процесів через їхнє системне бачення. Останнє ґрунтується на системному підході, який становить нині один із головних напрямів методології наукового пізнання та соціальної діяльності на основі розгляду їхніх об'єктів як системних утворень, систем. Теорія систем, розроблення якої припадає на середину XX ст. і пов'язується з іменами австрійського вченого Людвіга фон Берталанфі та російського науковця О. І. Уємова, орієнтує пізнання на розкриття цілісності об'єкта, виявлення у ньому, в його структурі різноманітних типів відносин, зв'язку, взаємозв'язку і залежності, зведення їх у цілісну картину, що характеризується системністю, тобто змістовно-органічною єдністю. Науковій методології до обґрунтування системного підходу був відомий метод структурного аналізу об'єкта, спрямований на виявлення його елементів у такій структуризації, що забезпечує цілісність об'єкта, стійкість, сталість за умов зовнішніх та внутрішніх змін. Доповнення структурного підходу системним дало змогу опрацювати системно-структурний метод як універсальний спосіб пізнання складних об'єктів, передусім суспільства, соціальних проявів, щодо яких застосування методів аналізу, абстракції, моделювання, логічного мислення тощо виявляється недостатнім для розкриття їхнього багатовимірного та різнообумовленого феномену, глибинних основ детермінації, функціонування, соціальної активності тощо.
Завдяки тому, що системно-структурний метод забезпечує більш повне і глибоке пізнання зазначених властивостей та якостей об'єкта, він отримав широке поширення у багатьох соціальних,
103