Глава 9

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

ведінки¹. Організація та порядок практичного використання цієї методики, зокрема з метою профілактики злочинів, розглядаються в главі 4 Книги 3 Курсу.

§ 4. Теоретичні засади кримінологічного планування

діяльності щодо запобігання злочинності

та злочинним проявам

Як зазначалося у § 2 цієї глави, кримінологічне планування є способом, а план — формою управлінського рішення. Розроблення та прийняття такого рішення — важливі, якщо не вирішальні, стадії управлінського циклу в системі управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності. Через кримінологічне плану­вання реалізуються отримані на стадії діагностування управ­лінської системи та керованої нею зазначеної антикримінальної діяльності висновки, пропозиції, прогнозні оцінки, з метою їхньо­го втілення в управлінське рішення, що має перетворити узагаль­нені положення на конкретні норми, завдання, заходи визначених виконавців на визначений період. Управлінський аспект плану­вання діяльності щодо боротьби зі злочинністю, як і вся проблема управління цією діяльністю, тривалий час не розроблялися у радянській кримінології, а в науці управління правоохоронною діяльністю не розглядалися особливості планування стосовно окремих напрямів останньої, зокрема щодо запобігання та протидії злочинності.

У публікаціях кримінологів 70-80-х років питання криміноло­гічного планування розглядалися, як правило, в ракурсі відобра­ження у планах соціального розвитку потреб боротьби зі злочин­ністю (В. В. Орєхов, 1972), планування запобігання останній як складової частини соціального планування (В. В. Клочков, 1977) або цільового його різновиду щодо боротьби з правопорушеннями (О. Б. Сахаров, Г. М. Міньковський, Л. А. Волошина, В. В. Орєхов, 1979). У багатьох регіонах, у тому числі у Львові, Києві, Харкові, а у 1979 р. у Всесоюзному інституті вивчення причин і розроблення

заходів запобігання злочинності були розроблені методичні реко­мендації щодо планування профілактики правопорушень, де зав­дання останнього обмежувалися організаційним забезпеченням запобіжних заходів. На колоквіумі Міжнародного товариства соціального захисту, що проходив у Москві у жовтні 1980 p., обговорювалися проблеми планування кримінальної політики, соціальної профілактики, практики боротьби зі злочинністю. У 1983 р. Ю. В. Солопанов намагався окреслити специфіку плану­вання боротьби із злочинністю через використання у ньому кримінологічних прогнозів. В аспекті різновиду соціального планування кримінологічне планування висвітлювалося у підруч­никах з кримінології, в тому числі опублікованих в Україні. Лише у 2003 р. кримінологічне планування було розглянуто як функція (стадія) управлінського циклу організаційного забезпечення про­тидії злочинності. Але виклад обмежився фрагментарним пе­реліком його принципів, видів, умов і в основному зосередився на характеристиці відмінності програм від планів¹. Тобто і в цьому разі управлінський ракурс кримінологічного планування виявив­ся не розвинутим. Наведене обумовлює потребу розглянути його більш докладно саме в аспекті управління діяльністю щодо за­побігання та протидії злочинності. Як зазначалося, таке уп­равління є різновидом соціального управління і управління вза­галі та співвідноситься з ними діалектичним зв'язком за схемою «окреме — особливе — загальне». У подібному співвідношенні зна­ходяться і характеристики окремих елементів цих управлінських систем, зокрема їхніх управлінських рішень та планів як форми останніх. Тому план як форма реалізації кримінологічного плану­вання у своїх загальних характеристиках має відтворювати з науки управління основні властивості (сутність, вимоги, принци­пові ознаки та ін.) управлінського рішення взагалі і плану як його організаційної форми.

З науки управління відомо, що до управлінського рішення як прояву свідомої спрямовуючої діяльності суб'єкта управління, яка виконує функцію реалізації мети системи управління через визна-

' Закаток А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведе­ния. - М., 1986.

412

¹ Бандурка А. М.,ДавыдепкоЛ. М. Зазнач, праця. — С 143-150.

413