Глава 8

Теорія запобігання злочинності

• при аналізі судової практики та узагальненні інформації про причини і умови, що зумовлювали вчинення злочинів;

• через виконання виховної профілактичної функції.

Запобіганню злочинам може сприяти також здійснення цивіль­ного та адміністративного судочинства у конкретних справах через реагування на порушення відповідного законодавства, що відіграють роль умов, які сприяють вчиненню злочинів.

3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільово­го спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запо­біжні процеси.

1. Органи державного контролю. їх діяльність здійснюється у процесі виконання своїх функцій службами Головного кон­трольно-ревізійного управління, Державною рибоохороною, Дер­жавною лісовою охороною, а також Антимонопольним Коміте­том, Фондом державного майна. Вони здійснюють правозасто-совчі та охоронні функції, які одночасно є заходами запобігання злочинам у відповідних сферах діяльності цих контрольних органів.

2. Органи юстиції. Слід відзначити передусім запобіжну роль загалом щодо правопорушень, у тому числі стосовно злочинних проявів, яку має відігравати Міністерство юстиції України та його органи на місцях у формуванні та реалізації державної правової політики, у законопроектній діяльності, державній реєстрації та систематизації законодавства і роботі щодо забезпечення адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також у захисті прав і свобод людини і громадянина тощо.

Запобіжний ефект має також діяльність:

• нотаріату — стосовно охорони прав та інтересів громадян, юридичних осіб щодо фактів, відповідно до яких існує нотаріаль­на форма реєстрації та закріплення;

• адвокатури — у сприянні виконанню статей 23, 23^і КПК України і у захисті законних прав та інтересів громадян і юридич­них осіб;

• інших органів, установ та організацій, що підпорядковуються органам юстиції, — у проведенні правовиховної роботи запобіжно­го характеру та ін.

3.3. Органи державного та господарського управління — через профілактику та недопущення порушень у їхній діяльності, які

356

можуть призвести чи сприяти вчиненню злочинів, передусім у службовій сфері, у сферах економіки, управління.

4. Засоби масової інформації — сприяння запобіганню зло­чинам через тематику та визначені форми своєї діяльності, що мають запобіжно-профілактичний ефект стосовно злочинності, злочинних проявів, причин та умов, які їх зумовлюють.

5. Навчальні заклади — через сполучення навчання з мораль­ним та правовим вихованням, суспільно прийнятною соціаліза­цією та орієнтацію учнів і студентів.

6. Сім'я, громадські релігійні організації.

7. Установи культури та мистецтва у процесі їхньої професіо­нальної творчої діяльності.

8. Громадяни. Віднесення громадян до суб'єктів запобігання є дискусійним. На відміну від Конституції СРСР 1976 p., яка місти­ла норму щодо обов'язків усіх громадян запобігати правопорушен­ням, нині у Конституції України такої норми немає. Але є окремі закони, що регулюють участь населення в охороні Державного кордону, громадського порядку тощо. Участь окремих осіб у вико­нанні запобіжних функцій, на думку багатьох фахівців, як прави­ло, зумовлена формами, визначеними кримінально-процесуаль­ним та іншим законодавством¹ або певними ознаками цих осіб, зокрема належністю до громадської організації, участю у складі трудового колективу.

Є сенс нагадати, що у 60-70-х роках XX ст. у правовій літера­турі велася дискусія з приводу можливості визнання окремо взятого громадянина суб'єктом запобігання правопорушенням. На той час питання дебатувалося у площині визнання громадян носіями та суб'єктами громадського впливу, що розглядався як прояв громадської думки, її моральної складової. Автор Курсу, як і більшість дослідників, вважав, що громадяни можуть визнаватися зазначеними суб'єктами у тих випадках, «коли вони виступають як члени (або представники) громадських організацій або інших соціальних колективів — носіїв громадської думки та «передають» вплив останніх»². Разом із тим, обґрунтовано визнавалося, що

¹ Бандурка А. М., Давыденко Л. М. Зазнач, праця. — С 18.

² Закалюк А. П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. — К., 1975. - С. 98.

357