Глава 7

Умови та механізм злочинного прояву

сприяють підвищенню віктимності останнього, або навіть самі ста­ють потерпілими (поширення віктимності). Про роль потерпілого в механізмі вчинення окремих видів злочинів йтиметься у відповідних главах Розділу 2 Курсу.

Всі обставини віктимного характеру мають уважно вивчатися не лише з метою визначення міри вини особи, що вчинила злочин, але й у кримінологічному значенні, тобто для організації віктимо-логічної профілактики. Серйозними та поки що досконало не-вирішеними проблемами залишаються соціальний, у тому числі запобіжний, захист потенційних потерпілих, особливо «невинува­тих», що виконують суспільно необхідні, але ризиковані з погляду віктивності професійні види діяльності, а також відшкодування державою, у тому числі за рахунок злочинців, шкоди, що спричи­нена потерпілим через бездіяльність, формальне ставлення органу влади до запобігання перетворенню останніх на жертви злочинів. Треба визнати, що за традицією, яка тягнеться з радянських часів, фігурі потерпілого, захисту його прав та інтересів як одному з найважливіших завдань цивілізованої гуманістичної влади та її правоохороної системи, поки що в Україні, у тому числі її кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, правозастосовчій та безпосередньо кримінологічній практиці, не приділяється належної уваги.

Рекомендована література

і. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений. — М., 1977.

2. ИгошевК. Е. Типология личности преступника и мотивация преступно-

го поведения. — Горький, 1974.

3. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

4. Криминальная мотивация / Под. ред. В. Н. Кудрявцева. — М., 1986.

5. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального

преступного поведения. — М., 1986.

6. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведе-

нии. — Харьков, 1986.

7. Курс кримінології. Загальна частина: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред.

О. М. Джужи. - К., 2001. - Кн. 1.

8. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. — К., 2002.

316

9. Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции. - М., 2004.

10. Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За ред. І. М. Даньши-на. - X., 2003.

11. Туляков В. О. Віктимологія. Соціальні та кримінологічні проблеми. -

Одеса, 2000.

12. РивманД. В. Виктимологические факторы и профилактика преступ­ лений. — Л., 1975.

13. Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской виктимологии. — Душанбе, 1977.

317

Теорія запобігання злочинності

Глава 8 Теорія запобігання злочинності

§ 1. Сутність, поняття, види

та об'єкти діяльності щодо запобігання злочинності Запобігання злочинності у буквальному розумінні означає діяльність, що перешкоджає вчиненню злочинів. Це коротке визначення відображає основну мету запобіжної діяльності — перешкодити вчиненню злочинів, скоротити їхню кількість і тим самим зменшити розміри злочинності. Інколи вказується на неко­ректність застосування терміна «запобігання» щодо злочинності, яка вже існує та, очевидно, ще довго буде мати місце, а запобігти можна, мовляв, лише тому, чого ще немає¹. Це дещо схоластичний підхід до розуміння поняття «запобігання злочинності». По-пер­ше, запобіжна діяльність щодо злочинності безпосередньо спря­мовується не проти неї у тому вигляді (обсязі), в якому вона існує на теперішній час, а стосовно чинників, що її зумовлюють. Ця діяльність здійснюється, насамперед, з метою перервати дію останніх і тим самим перешкодити подальшому вчиненню зло­чинів, існуванню злочинності у сучасних параметрах та їхньому збільшенню. По-друге, злочинність дійсно є соціальним феноме­ном, що виявляється у кримінальній активності частини членів суспільства, на високому загальному рівні обумовлений певними об'єктивними соціальними явищами та передумовами, станом

¹ Курс кримінології. Загальна частина: Пілруч.: У 2 кн. / За заг. рсд. О. М. Джужи. — Кп. і. — С. 138; Давыдеико Л. М., Бандурка А. А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы. — Харьков, 2005. — С. 3, 8.

318

суспільних відносин, дії яких неможливо запобігти безпосе­редніми упереджувальними заходами. Але у кількісному відно­шенні кримінальна активність, а це єдиний реальний вияв злочинності, може і повинна бути скоригованою. Цим досягаєть­ся скорочення розмірів злочинності, що й становить нині мету її запобігання.

Перш ніж аналізувати діяльність із запобігання злочинності слід з'ясувати найбільш адекватне її термінологічне визначення. Це тим більш необхідно ще й тому, що в юридичній літературі, у тому числі у підручниках із кримінології, і на практиці для визна­чення зазначеної діяльності вживаються різні терміни: «профілак­тика», «припинення», «попередження», «запобігання», «відвер­нення» тощо. Очевидно, що всі зазначені терміни мають загальну змістовну діяльнісну основу, яка полягає у вчиненні дій для недо­пущення якогось явища, події, вчинку. Разом із тим, деякі з цих термінів мають різне функціональне та отримали на практиці ок­реме смислове навантаження. Так, термін «профілактика», а він виник у медицині, технічних науках, екології («профілактика за­хворювань», «профілактика аварій, техногенних, екологічних ка­тастроф»), означає проведення упереджувальних заходів, які ма­ють здебільшого не індивідуального предметного адресата (щодо захворювання окремої людини, чи конкретної аварії), а загальну спрямованість стосовно тих чи інших небажаних явищ (хвороби, аварійності тощо). У відповідному розумінні термін «профілакти­ка» повинен вживатися і в кримінології як діяльність для недопу­щення формування, розвитку та реалізації причин і умов злочин­ності та злочинних проявів загалом. Термін «відвернення» найчастіше вживається у сполученні із «загрозою». «Відвернення загрози» передбачає, що загроза вже існує і вживаються заходи, щоб вона не реалізувалася у ту дію, загроза вчинення якої є реаль­ною. Очевидно, і в кримінології, якщо формування криміногенної мотивації досягло такої індивідуальної визначеності, яка містить загрозу реалізуватися у мотиві конкретного злочину, намірі його вчинити, діяльність щодо зупинення небезпеки цієї загрози, недо­пущення її реалізації є сенс називати відверненням злочину. Коли ж реалізація наміру вже розпочалася та здійснюються підготовчі й первинні дії щодо досягнення злочинного результату, є підстави

319