Глава 6

Теорія особи злочинця

мостями, застосування різних видів дострокового, умовно-достро­кового звільнення від відбуття покарання або звільнення від кримінальної відповідальності.

Наведена структура особи злочинця є типовою моделлю, за якою будується структура особи конкретної людини, яка вчинила злочин певного виду. Кількісні значення показників ознак окре­мих блоків структури особи злочинця у її видових різновидах на­водяться у Книзі 2 Курсу під час розгляду окремих видів злочинів.

На початку цього параграфа зазначалося, що структуризація особи злочинця в кримінології проводиться з детерміністичною метою, для визначення тих елементів особи, які беруть участь у де­термінації злочинної активності, з тим, щоб визначити їх місце серед об'єктів запобіжного впливу (корекції, виправлення). У цьому контексті включення до структури особи злочинця ознак, що свідчать про її соціальні якості, не викликає питання. Вони на­лежать до детермінантів злочинності та злочинних проявів, відіграють певну детерміністичну функцію: причин (спрямо­ваність особистості), умов (соціальний статус, соціальні ролі, результати соціалізації особи) або інших корелянтів, що пов'язані із вчиненням злочинів кореляційним зв'язком (освіта, наявність спеціальності, професії, ознаки батьківської сім'ї, зв'язки з мікро-середовищем тощо).

Багато дискусій точилося щодо участі та ролі у процесі детермі­нації елементів структури особи, що мають біосоціальне по­ходження. Нині майже усіма кримінологами визнається, що пси­хофізіологічні особливості, стан фізичного та психічного здоров'я, у тому числі психічні аномалії у межах осудності, а також інди­відуальні психологічні риси характеру, вольової та емоційної сфери відіграють у процесі детермінації роль умов, які прямо (че­рез сприяння реалізації елементів антисуспільної спрямованості) або посередньо (через вплив на формування особи, реалізацію своїх соціальних функцій, ролей), або іншим чином створюють сприятливу атмосферу для реалізації причин злочинних проявів, та загалом — причин злочинності. Більш детально їх роль у детермінації буде розглянута в окремих главах Книги 2 Курсу.

Недосить вивченим і через те дискусійним лишається питання про роль спадкових (генетичних) властивостей людей у де-

262

термінації їх діяльності. Ще К. Юнг визнавав у людини вроджену низьку основу, Е. Фромм писав про того ж походження ірраціональну деструктивність особистості. Можна погодитися з тим, що особливості спадкового походження, у разі доведення саме їх генетичного характеру, виконують роль умов формування та реалізації відповідних індивідуальних рис, властивостей, здібностей людей. Мова йде, насамперед, про психофізіологічні особливості, стан фізичного та психічного здоров'я, індивідуальні психологічні риси тощо. Ті з них, які мають генетичне або соціоге-нетичне походження, відіграють ту саму детерміністичну роль.

Проте відомо, що починаючи з кримінальної антропології Ч. Ломброзо та прихильників його поглядів, з'являлися твер­дження щодо наявності «природжених злочинців», які мають певні аномалії біологічного, конституційного, дегенеративного, атавістичного, хворобливого характеру, що виступають як при­чини злочинних проявів. Відомо також, що ці погляди не були експериментально, методично та переконливо доведені, а тому залишилися поза сприйняттям більшості кримінологів. Більше того, у багатьох країнах, особливо соціалістичних, ці погляди фактично заборонялися, а їхні прихильники піддавалися пе­реслідуванню. Незважаючи на це, у наступні роки з'являлися повідомлення про підтвердження генетичного походження при­чин злочину. Слід підкреслити, що в цих повідомленнях йшлося про інформацію не лише щодо спичишоючої ролі елементів гене­тичного походження стосовно формування особливостей адап­тації, сприйняття навколишніх впливів та інше, що отримує багато підтверджень у сфері нейрофізіології та генетичної антро­пології, а стосовно причинного обумовлення цими елементами саме вчинення злочину. При цьому називалися різні модифікації «спричинюючих» елементів: матриці поведінки, особливий тип тілесної конституції, ендокринні особливості, розумова неповноцінність, особлива кліткова система, зокрема аномалія хромосоми XYY та ін. От і у наш час український професор-гене-тик С. Малюта подає як доведений факт, що люди із зайвою Y-хромосомою не тільки мають аномалії поведінки: більша агре­сивність, схильність до руйнацій, насильства, а й до вчинення

263