Глава 6

Теорія особи злочинця

її суспільна неприйнятність, аитисуспільна спрямованість, суспільна небезпечність, а типовою кримінально-правовою озна­кою особи з такою особистістю — вчинення злочину.

З огляду на наведену типологізацію ще раз зазначимо неприпус­тимість застосовувати терміни «особистість злочинця», «особа зло­чинця» до вчинення особою злочину, а точніше — до підтвердження останнього обвинувальним вироком суду і не лише тому, що особа ще не визнана винною у вчиненні злочину, а й через те, що зміст осо­бистості злочинця є антисуспільним і суспільно небезпечним, як правило, у значно більшій мірі, ніж в осіб з аморальною чи проти­правною, але незлочинною поведінкою. Спрямованість особистості останніх згідно з наведеною типологією належить до суспільно не­безпечного типу, але не кримінального, а передкримінального різно­виду. Зв'язок особи останнього типового різновиду з особою злочинця полягає у тому, що від першої через її антигромадську або протиправну (некримінальну) поведінку досить ймовірно прогно­зується вчинення злочину. Саме у такий спосіб ця особа визначала­ся у роботах автора Курсу з проблем індивідуального прогнозуван­ня та запобігання злочинної поведінки¹.

Ще у 80-ті роки XX ст. А. І. Долгова запропонувала іменувати цей тип особи терміном «криміногенна особа»². Тоді це тверджен­ня через нечіткість не підтримали. Але наприкінці 90-х років, здебільшого серед кримінологів так званої «нової хвилі», в основ­ному з Санкт-Петербурга, переважно з ініціативи В. М. Бурлако-ва, термін «криміногенна особа» став вживатися частіше. У такий спосіб запропоновано визначати особу у разі набуття нею «комбінації соціально-моральних та біопсихологічних особливос­тей «з критичною масою», яка породжує новий ефект — здібність діяти протиправним шляхом»³. У цьому визначенні ряд неточнос-

¹ Закаток А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведе­ ния. - М., 1986. - С. 56-57.

² Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. — М., 1981. — С. 109; Долгова А. И. Теоретические посылки и общая характеристика результа­ тов длящегося криминологического изучения личности // Опыт криминологического изу­ чения личности преступника: Сб. науч. тр. Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. — М, 1981. — С. 27-28.

³ Бурлаков В. Н. Криминогенная личность и индивидуальное предупреждение преступле­ ний — проблемы моделирования — СПб, 1998. — С. 21.

252

тей та суперечностей. Названа «комбінація» та «критична маса» не визначені конкретними типовими ознаками та допускають довільне суб'єктивне тлумачення. «Здібність» діяти певним чином є ймовірною, що і слід було відмітити. Ймовірність протиправної поведінки сама по собі не є свідченням можливості вчинення зло­чину, безпосередні продукуючи чинники саме якого прийнято називати криміногенними. Але якщо наведені неточності є резуль­татом лише термінологічної «неохайності» автора і в особи дійсно встановлюється «комплекс» елементів, що мають криміногенний характер, то криміногенними є ці елементи, а не особа в цілому, у структурі якої навіть після вчинення злочину зберігається ряд позитивних і антикриміногенних рис.

На завершення зазначимо, що підстави диференціації особис­тості на третьому рівні типологізації, яка проводиться за діяльнісними проявами особи, не вичерпуються лише їх соціаль­но-нормативною оцінкою. Вона може проводитися і за іншими ознаками, в тому числі типовими. Разом з тим слід відрізняти типологізацію особистості злочинця від інших різноманітних класифікацій його особи не за типовими, а іншими ознаками.

§ 3. Структура особи злочинця На початку глави вказувалося на необхідності розрізняти поняття «особа» та «особистість», підкреслювалося, що особис­тість — це сукупність соціальних якостей особи, а остання — це образ — «обличчя» людини, яким вона постає у суспільних відно­синах.

Досі мова йшла здебільшого про особистість особи, її зміст, детермінуючу роль, соціальну типологію особистості та про виділення на певному рівні її типологізації типу «особистість злочинця».

Але у реальному житті, зокрема у практичній діяльності щодо запобігання та протидії злочинності й її окремих проявів, злочи­нець постає не як особистість, а як особа з усіма її характеристика­ми, проявами, індивідуальними властивостями і вадами. Звідси — потреба розумітися у феномені особа злочинця. Розкриття змісту ознак конкретної особи значною мірою досягається через знання структури особи загалом, визначення індивідуальних характерис-

253