Глава 6

Теорія особи злочинця

коли ознаки особи злочинця зміняться у соціально прийнятному напрямі та втратять свою соціальну типовість особи злочинця. То чи можна, хоча б при ретроспективному вивченні особи злочинця, ознаки, якості, особливості особи, які формуються на так званому дозлочинному шляху та дії незлочинного характеру, що передують вчиненню злочину, відносити до особи злочинця, іменувати у цій якості особу людини, яка не вчинила злочину? Заперечуючи пра­вомірність подібного «ретроспективно-розширювального» корис­тування поняттям «особа злочинця», пропонувалося розуміти, що до вчинення злочину є інша особа, яка лише «з певною мірою ймовірності» здатна за певних несприятливих умов вчинити відповідний злочин (Н. Ф. Кузнецова)¹; що при ретроспективному підході вивчається існування особи злочинця «в іншій якості», не сама ця особа, а її кримінологічні особливості (Г. М. Мінковсь-кий)², що слід загалом обмежити вживання цього поняття лише стійкими, специфічними рисами особи, які проявилися у минулій негативній поведінці й органічно пов'язані (як внутрішні детер­мінанти) із вчиненням злочину (Ю. Д. Блувштейн). З цього при­воду більше 20 років тому автор Курсу виклав свою позицію, яку він поділяє і донині. Вона ґрунтується на тому, що соціальна сутність особи, яка вчинила злочин, відображається не поняттям «особа злочинця». її типологічною якістю є лише винне порушен­ня заборони кримінального закону, тобто вчинення діяння, що визнається злочином. Соціальна сутність особи, яка його вчинила і яку називаємо терміном «особа злочинця», визначається антисуспільною спрямованістю і суспільною небезпечністю її особистості, які досягли певного ступеня (глибини). Тому поняття «особа злочинця» не може використовуватися до осіб у дозло-чинній стадії не лише через невчинення на той момент злочину, а передусім внаслідок того, що їхня антисуспільна спрямованість і суспільна небезпечність не досягли того ступеня і міри, які властиві злочинцям та які вони здобувають як нову ознаку, через

¹ Кузнецова Н. Ф. Криминология как паука // Сов. юстиция. — 1970. — № 2. — С. 9.

² Мипьковский Г. М. Личность преступника и методы се изучения / Вопр. сов. криминоло­ гии. Материалы науч. конф. Всссоюз. ип-т по изучению причин и разработке мер предупр. преступности. - М., 1976. - Ч. 1. - С. 48-51.

240

вчинення злочину. Особам до вчинення злочину властиві інші ти­пові ознаки, які виявляються під час типологізації їхньої особис­тості за змістом діяльності, за якої утворюються інші типи особи­стості, що відрізняються від особи злочинця іншою мірою анти-соціальності та суспільної небезпечності¹.

Далі визначимо те соціально-якісне, типове, чим відрізняється особистість злочинця.

§ 2. Соціальна типологізація особистості. Типологічні ознаки особистості злочинця

Приступаючи до висвітлення цього питання, слід, по-перше, підкреслити, що мова йде саме про соціальну типологізацію (типологізація — це процедура типологічного аналізу для визна­чення типових ознак певного типу явищ, об'єктів, у цьому випадку особистості). Особистість, як було зазначено у попередньому па­раграфі, — це соціальний образ особи. Тому й типологізація особи­стості має бути насамперед соціальною. По-друге — це визначення критерію типологізації, тобто з'ясування, який саме елемент осо­бистості може бути підставою (критерієм) її соціальної типо­логізації. І по-третє — спрямування типологізації згідно з метою, заради якої вона проводиться. Наразі такою метою є визначення типових ознак та соціального типу особистості злочинця. Методологічно це означає, що типологізацію потрібно послідовно проводити за необхідними рівнями, визначати їх підстави, утво­рювані на кожному рівні типи та підтипи (їх різновиди) особис­тості, доки не будуть отримані типологічні підстави виділення соціального типу особистості злочинця з його типовими ознаками.

Для пошуку критеріїв соціальної якості особи насамперед слід виключити з елементів її структури природні, біологічні особли­вості людини: нейрофізіологічні, рефлекторні, генотип, його стан­дарти та матриці, тип вищої нервової діяльності, темперамент тощо, а також емоційно-вольові властивості особи, які переважно формуються також на природній основі. Усі вони не є визначаль­ними щодо змісту та системи соціальних особистісних відносин і

¹ Закшиок А. П. Проблемы социальной типологии личности правонарушителя и преступни­ка// Проблемы изучения личности правонарушителя: Сб. науч. тр. — М., 1984. — С. 20.

241