Глава 6

Теорія особи злочинця

На рівні особливого (групового) поняття особистості відображає сукупність соціально значущих якостей та ознак представників окре­мої соціальної групи, які виокремлюють останніх з числа інших членів суспільства та разом з тим є підставою для об'єднання на ґрунті узагальненої особистішої характеристики, що властива учасникам певної соціальної групи. Такими є поняття «особистість робітника», «особистість підлітка», «особистість правопорушника». Сюди також належить поняття, що особливо нас цікавить — «особистість злочин­ця», її підвидів, зокрема «особистість вбивці», «особистість злодія», «особистість ґвалтівника» тощо.

Іншого значення набуває поняття особистості на індивідуаль­ному рівні. Воно відображає соціальну сутність індивідуально-визначеної особи, рівень її соціальності, її соціальну позицію, ставлення до існуючих у суспільстві цінностей, ідеалів, норм. Це конкретний соціальний зміст окремої особи.

Крім названих, потрібно відзначити ще два значення поняття особистості. Перше — це широке, тобто те, яке відображає всю сукупність суспільних відносин, що формують особу та учасником яких вона є. Разом з тим, окремі сфери суспільних відносин фор­мують та обумовлюють окремі сторони або грані особистості, відповідні цим сферам її складові. Цим обумовлюється те, що в однієї особи наявні різні за суспільною прийнятністю соціальні якості в окремих сферах суспільних відносин, нібито декілька її особистостей. Наприклад, у сфері виробничих відносин в особи формується своя частина загальної особистості, можливо, суспіль­но прийнятна «особистість робітника». Також позитивними суспільно прийнятними можуть бути соціальні ознаки у сфері сімейно-побутових відносин, які становлять у загальній особис­тості «особистість батька», «особистість сина, члена родини». Соціальний зміст однієї зі сторін особистості особи, тобто вузьке її поняття, не дає уявлення про її особистість в цілому. Тому, напри­клад, в особі злочинця можуть бути і нерідко справді мають місце позитивні особистісні якоості в інших сферах суспільних відно­син, які дають уявлення про її особистість в цілому¹.

¹ Закалюк А. П. Предмет индивидуальной профилактики преступлений в свете учения о личности преступника // Теоретические проблемы учения о личности преступника: Сб. науч. тр. - М., 1979. - С. 87-89.

238

На основі наведеного можна визначити поняття особистості. Коротко — це є соціальний зліпок особи, а ширше — це соціально типове, що відрізняє особу у суспільних відносинах, обумовлює її суспільну активність, суспільну діяльність, лежить в основі їх спричинення.

Відповідно визначається і особистість злочинця. У цьому контексті це сукупність соціально-типових ознак, які сформува­лися у процесі неблагополучного соціального розвитку особи, відрізняються своєю суспільною неприйнятністю та крайньою формою останньої — суспільною небезпечністю, обумовлюють криміногенну мотивацію та кримінальну активність особи, безпосередньо спричиняють вчинення злочину. Особистість зло­чинця — це соціальний зміст його особи, який відіграє зазначені функціональні ролі за участю індивідуальних властивостей остан­ньої, чим і обумовлюються індивідуалізація процесів її реалізації у конкретних злочинних проявах. Разом з тим поняття особи зло­чинця є соціально типовим та у цьому відношенні збірним, що має стосуватися всіх осіб, які вчиняють злочини. Його зміст залежить, таким чином, і від того, які суспільно небезпечні діяння законода­вець визнає злочинними. У літературі поширена думка, що понят­тя «особа злочинця» має часові межі: виникає з моменту визнання вироком суду факту вчинення нею злочину та закінчується з відбуттям покарання. Це в принципі правильне судження потре­бує уточнення. Зрозуміло, що не можна називати злочинцем особу та характеризувати її як особу злочинця до того, як у визначеному законом порядку не буде встановлено вчинення нею злочину. Але сукупність соціально типових ознак, що відрізняють особу злочинця від інших типів особи, не з'являється в один момент, після чи під час вчинення злочину, тим більше — після вироку суду. Ці ознаки накопичуються поступово, тривалий час, коли кількісні показники негативних рис перетворюються у нові нега­тивні якості, що набувають суспільної небезпечності, обумовлю­ють криміногенну мотивацію і в певний момент реалізуються у вчиненні злочину. Таким чином, риси і ознаки особи злочинця з'являються задовго до того, як вони зрештою реалізуються у вчи­ненні злочину. Так само, ці риси не зникають в один момент після відбуття покарання. Має пройти певний, нерідко тривалий час,

239