3. Поняття валюти та її види. Конвертованість валюти. Валютний паритет і валютний курс

Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” – це такі валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її корду. У перекладі з італійського валюта – цінність, вартість. Це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, та міжнародні розрахункові одиниці.

Валюта — перший елемент валютної системи, світовий грошовий товар, носій міжнародних валютних відносин, приймається кожною країною як еквівалент вивезеного нею багатства. У широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни. Національна валюта — грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова). Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках. Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР (спеціальні права запозичення (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ; ЕКЮ — регіональна розрахункова одиниця, яку було введено в 1979 р. у межах Європейської валютної системи та яка пізніше стала розрахунковою одиницею Європейського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).

Найважливішою якісною характеристикою валюти є ступінь її конвертування.

Конвертованість валюти - це здатність національної валюти до вільного обміну на валюти інших країн по діючому валютному курсу.

На практиці це означає її здатність вільно продаватись і купуватись, використовуватись для створення різного роду фінансових активів, знаходитись у повному розпорядженні її власників.

Повна конвертованість валюти – означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень; за режиму повної конвертованості всі резиденти і нерезиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу.

Часткова (поточна) конвертованість – означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження; за поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій; до таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо; поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Внутрішня (резидентська) конвертованість валюти – часткова конвертованість валюти, при якій правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості; запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку, тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.

Зовнішня конвертованість валюти – часткова конвертованість валюти, при якій повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам); їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту; зовнішня конвертованість є більш доступною, оскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти.

Валютний паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку на підставі офіційного вмісту золота в одиниці валюти, або СПЗ (спеціальних прав запозичення), або однієї зі світових твердих валют (чи кошика валют). Валютний паритет є підставою для визначення валютного курсу.

Поняття валютного курсу розкривається як мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Є такі види валютних курсів: фіксований та плаваючий. Валютний курс — «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валют­них одиницях (СДР, ЕКЮ, замінених ЄВРО з 1999 р.), коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

• Забезпечення взаємного обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами та під час руху капіталів і кредитів.

• Використовується дл для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах.

• Використовується для періодичної переоцінки рахунків компаній та банків в іноземній валюті.

Валютний курс є об’єктивним економічним показником, якій відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. На нього покладене виконання певних функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї грошових відносин; *сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; *порівння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах; *порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках; *перерозподіл національного продукту між окремими країнами; *інтернаціоналізація господарських зв’язків…

Багатофакторність валютного курсу — відображає зв’язок валютного курсу з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом і т. д. При цьому вони тісно переплітаються, а вирішальними стають певні фактори:

• темп інфляції;

• стан платіжного балансу;

• різниця процентних ставок у різних країнах;

• діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції;

• ступінь використання визначеної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках;

• прискорення чи затримка міжнародних платежів;

• ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках;

• валютна політика.

Є такі основні теорії регулювання валютного курсу: теорія паритету купівельної здатності, теорія регульованої валюти, теорія ключових валют, теорія фіксованих паритетів та курсів, теорія плаваючих валютних курсів, нормативна теорія валютного курсу. Загальними рисами цих теорій є заперечення теорії трудової вартості, вартісної основи валютного курсу, товарної природи грошей.

Теорії регулювання валютного курсу виконують дві функції: ідеологічну (спрямована на обґрунтування життєздатності рин­кової економіки) і практичну (розроблення методів регулювання валютного курсу як складової валютної політики).