2.3. Народна школа у 1880 – 90-х роках

Початок 80-х років характеризувався посиленням реакції уряду щодо освіти. Стурбований розвитком народництва царат розпочав дії, націлені на згортання демократичних процесів, які розпочалися в освіті ³¹¹, ³¹². Держава терміново здійснила заходи щодо посилення релігійного виховання у народних школах. Робився акцент на церковність в освіті. Зміст навчання у початкових школах визначався принципами православ’я, самодержавства, становості, класової, національної та статевої нерівності³¹³. Зазнавало утисків земство. Значно зріс контроль за роботою народних шкіл в цілому. У лютому 1880 р. на сторінках «Циркуляру по управлінню Одеським учбовим округом» було опубліковано височайше повеління «Про засоби щодо застереження початкових народних училищ від неблагонадійних викладачів», яке черговий раз знаменувало собою посилення державного впливу на народну школу ³¹⁴.

Разом з тим, органи місцевого самоврядування, незважаючи на утиски уряду, церковної влади, активно проводили роботу по влаштуванню нових народних училищ, налагодженню зв’язку з громадами. І ця земська політика давала відчутні результати. Вивчення документів місцевої влади свідчило, що серед народу поступово зростала популярність освіти. Згідно звіту губернської земської управи в Херсонській губернії у 1885 р. існувало 516 народних училищ (різних відомств), з них – 258 земських. У порівнянні з 1884 р. їх кількість збільшилось на 13. Найбільша кількість земських шкіл знаходилась в Єлисаветградському повіті і найменше – у Тираспольському. У початкових школах губернії навчалося 30663 хлопчиків та 10409 дівчаток, тобто 31,9% дітей шкільного віку отримували початкову освіту. У 258 земських училищах навчалося 48,8% загальної кількості школярів³¹⁵.

За нашими підрахунками у цей період на одне училище припадало близько 80 учнів. Кількість учнів зросла в кожній школі у середньому на 19 чол. (31% збільшення) ³¹⁶. Але незважаючи на зростання кількості учнів у початкових училищах зростала і кількість дітей які до закінчення навчального року покидали школу. Так, у 1885 р. лише 6,4% учнів (в земських – 5,3%) закінчили повний курс навчання ³¹⁷. Основні причини цього – відсутність підготовлених учителів, велика кількість пропущених уроків, тіснота приміщень, недостатня кількість меблів. Крім того, існувала інша важлива проблема – значна кількість учнів залишала школу до кінця навчального курсу через те, що серед жителів села існувала думка про те, що достатньо дитині навчитися читати й писати, а документ про освіту необов’язковий, тому багато людей, які вміли читати і писати, не мали документу про закінчення початкової школи ³¹⁸ (див. додаток А). До того ж причиною відсіву була і бідність батьків, які не могли заплатити за навчання дітей у школі ³¹⁹. Вивчення звітних матеріалів Херсонського губернського земства дає можливість зробити висновок, що і у 90-х роках ХIХ ст. все ще зберігалася тенденція до того, що багато дітей залишала школу після одного або двох років навчання. У 1895 році до кінця курсу навчання школу покинуло 1408 учнів. Найвищим цей показник був у Херсонському повіті – 1244 чол.³²⁰.

Неврожай, який мав місце в Херсонській губернії, міг стати причиною того, що діти погано відвідували школу. Тому міська влада враховуючи тяжкий матеріальний стан батьків дозволяла вчителям без погодження з нею самостійно звільняти учнів від сплати за навчання. Такі факти мали місце у Миколаївських міських, сільських школах і школах грамоти ³²¹. Міські школи при прийомі дітей до школи віддавали перевагу дітям з незаможних сімей. Інколи вчителі за свої кошти утримували учнів ³²². Крім того, заняття в школах починалися пізніше встановленого терміну та надовго переривалися внаслідок появи холери та інших епідеміологічних захворювань ³²³.

Потреба у початкових школах Півдня України у 80-х роках ХІХ ст. стояла особливо гостро: 1/5 частина хлопчиків південних поселян, 1/4 державних селян та більше половини хлопчиків колишніх кріпаків не мали змоги навчатися через недостатню кількість початкових шкіл ³²⁴,³²⁵. У той же час відсутність належного державного фінансування, неспроможність Херсонського губернського земства вдосконалити фінансування повітів, у залежності від кількості населення, яке в них проживало, відсутність достатньої ініціативи з боку громад призвело до зникнення 251 школи за 10 років (1875-1885 рр.) і зменшення їх загальної кількості на 35³²⁶. Тому, у 1885 році Херсонським губернським земством було прийнято рішення про те, що «ініціатива у справі поширення грамотності серед народу повинна належати земству, а не сільським громадам, які ще не повністю зрозуміли важливості цієї справи»³²⁷ і поставивши на чергу питання про загальну початкову освіту, вирішило взяти на себе третину всіх освітянських витрат у повітах і будівництво шкіл. У той же час поряд із фінансовими і матеріальними проблемами, слабкою підтримкою громад існували і суб’єктивні фактори, які не сприяли швидкому поширенню освіти серед населення Півдня України. Наприклад, священик Стефан Тутевич на сторінках «Херсонських єпархіальних відомостей» у статті «До питання про загальну грамотність» стверджував, що народній школі є альтернатива і у впровадженні обов’язкового навчання немає потреби. Грамотність, на його думку, може отримати поширення серед населення шляхом самоосвіти, взаємонавчанням родичів і сусідів, за допомогою найманих вчителів, на вечірніх заняттях у школі тощо³²⁸.

У середині 1890-х років кількість шкіл та учнів у них продовжувала зростати. Популярність освіти серед населення підвищувалася. Вже у 1895 р. у 420 народних училищах, які підпорядкувалися училищним радам, навчалося 27548 хлопчиків та 8884 дівчинки ³²⁹. В 1898 році загальна кількість початкових шкіл всіх типів в Херсонській губернії, включаючи Одеське градоначальство і Миколаївське військове губернаторство, дорівнювала 1574. У порівнянні з 1897 роком народних училищ збільшилось на 35 ³³⁰. У 1899 році початкових шкіл існувало вже 1625, а в 1900 році – 1666,серед них земських шкіл – 438, зокрема в Олександрійському повіті – 74, Єлисаветградському – 79, Ананьївському – 60, Тирасполькому – 29, Одеському – 65, Херсонському – 131 школа³³¹.

Наприкінці ХІХ ст. кількість народних шкіл зростала надзвичайно швидко. У цей період в Україні нараховувалося 16798 початкових шкіл: церковнопарафіяльних – 8061 (48%), міністерських – 5495 (33%), недільних шкіл – 49, і інших відомств – 14. Разом з тим, у Херсонській губернії була переважна більшість земських шкіл (39%) (церковнопарафіяльні – 27%, міські початкові – 11%, міністерські – 4,3%)³³². (18,7% припадають на школи інших типів: німецькі колоніські, єврейські, болгарські і т.і.)

Протягом усіх років свого існування земські школи були перевантажені учнями. Бажаючих вчитися було надзвичайно багато. Шкіл, в яких вчилося менше 40 душ, було лише 9%, зокрема у Одеському повіті – 11%, Ананьївському – 14%, Херсонському – 15%, в Єлисаветградсь-кому – 1%. Школи, що мали 40 до 60 дітей складали п’яту частину (20%) всіх земських шкіл. Найбільше їх було у Тираспольському (40%), Ананьївському (32%) і Одеському (21%) повітах, найменше – у Єлисаветградському (13%) повіті³³³. У Миколаївському військовому губернаторстві за межами школи залишалося 52% дітей³³⁴. Наведені дані у таблиці 2.3.1. дозволяють наочно впевнитися у потребі початкових шкіл у Херсонській губернії потреба в яких постійно зростала (див. таблицю 2.3.1.)

Таблиця 2.3.1.

Потреба у народних школах у Херсонській губернії на початку 90-х років ХІХ століття.³³⁵

Міста	1 училище на тис. жителів (1890 р.)	1 учень на 1 тис. жителів	За межами школи (1890 р.)	1 училище на тис. жителів (1892 р.)	1 учень на 1 тис. жителів
Одеса	2062	26		1271	22
Миколаїв	1889	33	47%	1430	30
Херсон	2058	32	53%
Повіти: Херсонський	1370	25	36%	1308	26
Одеський	1533	26	42%	1281	17
Єлисаветградський	2301	43		1811	35
Олександрійський	2738	47		1963	34
Тираспольський	2167	47	53%	1469	27
Ананьївський	1773	42	64%	1637	37

Як видно з таблиці за межею школи залишалася від велика кількість дітей шкільного віку. До кінця 90-х років цей показник у середньому дещо понизився і у різних повітах коливався від 10 до 89% ³³⁶ (див. додаток Б). У цей період у Херсонській губернії навчалася ледве половина дітей шкільного віку. Основна причина цього була у недостатній кількості народних училищ. Зростання популярності початкової освіти серед жителів Півдня України можна судити за такими даними:

- шкіл з 60 – 110 школярами, де вже треба було 2-х вчителів, існувало 34%. Таких найбільше було в Олександрійському (39%) і Одеському (37%) повітах, а найменше – у Херсонському (31%).

- від 110 до 160 школярів мали 22% усіх земських шкіл, у яких повинні були працювати три вчителі. Таких шкіл найбільше було в Херсонському (24%), Єлисаветградському (22%) і Ананьївському (21%) повітах, а найменше у Тираспольському (17%).

- Понад 160 учнів було в 15% шкіл Херсонської губернії, зокрема у Єлисаветградському повіті – 30%, Олександрійському – 22%, Херсонському – 14%, Одеському – 10%, Тираспольському – 2,5% і Ананьївському – 1%.

За числом вчителів земські школи розподілялися так: з одним вчителем – 38% (в Тираспольському – 34%, Єлисаветградському – 24%,) з двома – 40% (в Єлисаветградському – 47%, Тираспольському – 33%), з трьома – 15% (в Олександрійському – 25%, Херсонському – 12,5%. В Ананьївському і Тираспольському таких шкіл зовсім не було.

На одного вчителя припадало менше сорока школярів у 15% шкіл, від 40 до 50 – в 25%, 50-60 – в 32%, 60-70 в 20%, 70-80 – в 50%, 80-90 – в 2% й більше як 90 – в 1%. Цей один процент шкіл припадав тільки на Єлисаветградський і Ананьївський повіти.³³⁷ Був випадок коли до одного вчителя одночасно на уроки приходило 212 школярів. У таких випадках вчителеві доводилося садовити учнів за парти по п’ятеро й шестеро, а то й на вікна. Переважну кількість часу вчитель витрачав на підтримку в класі дисципліни, а щоб «виправдати» себе перед начальством на іспиті, старшу групу школярів доводилось вчити увечері, при світлі, і залишати у школі й на ніч”³³⁸. Але з часом праця вчителя полегшувалася тим, що на другий рік він займається з половиною тих, що були в попередньому році, а на третій ще з меншим числом ³³⁹. Бажаючих вчитися у школі значно збільшилось. Багато вчителів говорили, що кожного року «доводиться відмовляти у прийомі в школу великій кількості дітей через тісноту в шкільних приміщеннях» ³⁴⁰.

Для того щоб визначити потребу населення в освіті у 1895 р. канцелярія Миколаївського військового губернатора надіслала всім завідувачам шкіл листи: «Чи бували протягом останніх п’яти років випадки відмов у прийомі учнів в миколаївські міські початкові школи... і якщо бували, то скільком учням відмовлено у прийомі?»³⁴¹. З часом до управи почали надходити звіти вчителів про наявність значної кількості таких випадків. Старша вчителька міського народного училища писала, що «за відсутністю вакансій відмовляла 30 дітям щорічно». А в міській школі на хуторі Водопой вчителька А. Монзарар протягом останніх 5 років не змогла прийняти до школи 40 чол. ³⁴², ³⁴³. В Одесі у 1881 році через відсутність місць до школи не потрапило 347 дітей (загальна кількість учнів у міських школах 2440 чол.)³⁴⁴

Про зростання авторитету освіти серед народу у 1890-х роках свідчить той факт, що поряд із земськими, церковнопарафіяльними, громадськими продовжувався процес створення нових шкіл у містах. У м. Миколаєві їх кількість у 1880 р. вже дорівнювала – 51³⁴⁵. Особливо інтенсивно відкривалися училища у 80-90-х роках ³⁴⁶. Якщо у м. Миколаєві у 1871 р. їх налічувалося 26, то у 1876 р. – 35³⁴⁷, а в 1880 р. – 51³⁴⁸. У 1880 р. в них навчалося 3351 учнів ³⁴⁹. Особливо активно цей процес проходив у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. За короткий період часу відкрилися училища Водопійське (1882 р.), ім. Пушкіна (1883 р), Мішковське (1886 р.), ім. Лермонтова (1899 р.), ім. Ломоносова (1899 р.), Миколаївське на хуторі Погорілове (1901 р.), Шорокобалківське (1901 р.), ім. Жуковського (1902 р.), ім. Гоголя (1902 р.) ³⁵⁰. У м. Єлисаветграді з 1873 р. до 1897 р. почали свою роботу 7 народних училищ, у яких навчалося 800 учнів ³⁵¹ (див. таблицю 2.3.2.). Кількість учнів у міських школах коливалася від 56 до майже 200 ³⁵².

Таблиця 2.3.2.

Зростання кількості учнів у міській початковій школі

на хуторі Водопой ³⁵³

Роки	Хлопчики	Дівчатка	Загалом
1882	66	19	85
1883	70	22	92
1885	70	23	93
1886	69	21	90
1887	77	26	103
1888	84	31	115
1889	93	28	121

Як видно з наведеної таблиці чисельність учнів лише однієї (Водопійської) школи за 7 років збільшилася на 36 чол. (30%) ³⁵⁴. Це явище було характерним для всіх шкіл міста. Рівнь грамотності жителів Миколаєва за переписом населення у 1897 р. становив чоловіків 47%, жінок – 67,8% ³⁵⁵, а серед сільського населення – 24%³⁵⁶. У земських школах кількість випускників з 1885 до 1887 р. зросла з 1089 до 1334 чол.)³⁵⁷А кільківсть шкіл з 258 до 263.

Всі земські школи Херсонської губернії належали до розряду однокласних народних училищ і лише 5 шкіл ( в Добровеличківці, Казанці, Новоархангельському і Рівному Єлисаветградського повіту) – до розряду двокласних народних училищ ³⁵⁸.

Протягом десяти років (з 1874 по 1884) відбувався процес поступового перетворення громадської школи, відкритої з ініціативи селян, у земську. Міністерські школи, які повинні були слугувати зразками у навчанні для земських, брали приклад, навпаки, з земської школи. У число міністерських початкових шкіл включалися всі початкові училища, на які поширювалося Положення 1874 року (крім церковнопарафіяльних). Відомий освітянський діяч В.І. Фармаковський (у минулому директор херсонських народних училищ) спираючись на «Звід законів» нарахував тридцять типів початкових училищ, які були підвідомчі Міністерству народної освіти. Офіційно ці школи називалися «Початкові народні училища в губерніях, на які поширювалася дія Положення про земські установи». Всі ці школи повинні були об’єднуватися єдиною системою адміністративного і педагогічного керівництва. Це була основна причина того, що поряд із створенням інституту інспекторів були створені „народні зразкові училища”³⁵⁹. Міністр освіти Д.О. Толстой намагався розглядати міністерські школи, як взірцеві, «кращі розсадники початкової освіти»³⁶⁰. Основною задачею яких було витіснення земських шкіл, але вона так і залишилася нереалізованою. Для посилення освітянських позицій за короткий період часу Міністерством народної освіти було засновано більше 20 початкових сільських однокласних училищ, наприклад, в Ананьївському повіті: Ісаївське – у 1877 р., Любашівське – 1878, Олександрівське – 1885, Дмитрівське – 1885 та ін. У Тираспольському повіті своє існування почали 11 училищ в період з 1870 до 1883 року. Середня кількість учнів у кожному училищі була від 50 до 80 чол.³⁶¹.

Але вже з 1881 до 1886 року кількість шкіл Міністерства освіти дещо зменшилася³⁶². У 1890 році у Херсонській дирекції міністерських однокласних шкіл нараховувалося 38 і декілька років залишалася на одному і тому ж рівні. Кількість учнів у сільських однокласних училищах Міністерства народної освіти Херсонської губернії зросла до 1193 чол. Загалом збільшилася кількість учнів особливо дівчаток – на 12%³⁶³. У порівняні з попередніми роками зріс показник випускників шкіл і складав 8,1% (5,3% у 1889 р.). Зменшився відсів учнів до закінчення школи з 22,9% у 1889 р. і до 19,8% у 1890 р. У 1893 р. школи Міністерства народної освіти складали більше 40% від загальної кількості шкіл, учні – біля 38%³⁶⁴.

Бюрократичні порядки, відчуженість школи від батьків та дітей негативно впливали на авторитет міністерської школи, яка протягом другої половини ХІХ ст. так і не зайняла лідируючої позиції в освіті народу, поступившись земству³⁶⁵. За словами А.В. Ососкова, сучасник народної школи Є.А. Звягінцев на сторінках журналу „Весник воспитания” (1913, № 1. – С. 135-136) різко критикував зразкові школи, називаючи їх школами формалізму й у яких відсутня педагогічна творчість³⁶⁶. На відміну від міністерської, земська школа змогла пристосуватися до інтересів народу, завоювати собі значний авторитет. Тісний зв’язок земств з громадами дозволяв народу дивитися на земську школу як на свій витвір.

У 80-х роках слабка матеріальна база не сприяла максимальному охопленню дітей шкільного віку навчанням. І прикладів для цього достатньо. У Херсонському повіті, згідно звіту інспектора П. Голубєва, належало звернути увагу на те, що у великих селах, в яких мешкала значна кількість населення, не існувало взагалі ніяких шкіл. Наприклад, у селах Фірсівка, в якій проживало 1010, Новогеоргіївка – 1348, Сухоєланець – 2899, Кашперівка – 2279 чол., стояла нагальна проблема створення початкових шкіл для навчання дітей грамоті. У цей період всі без винятку звіти інспекторів починалися зі слів: «У теперішній час бажано відкрити в недалекому майбутньому початкові училища в тих поселеннях, в яких немає ніяких училищ»³⁶⁷. Можна констатувати той факт, що губернське і повітові земства розуміли проблему створення нових шкіл. Відкриття нових осередків початкової освіти давало б можливість тисячам дітей шкільного віку розпочати навчання. За розрахункам інспекторів народних училищ, треба терміново було відкрити в Одеському градоначальстві 105 класів, Одеському повіті – 71, Миколаївському губернаторстві – 35, Херсонському повіті – 189, Єлисаветградському – 309, Олександрійському – 184, Тираспольському – 37, Ананьївському – 31³⁶⁸. Відсутність достатньої кількості коштів не давала можливості значно розширити шкільну мережу. Лише у м. Одесі не мали змоги отримати початкову освіту 18,3% хлопчиків і 47,3% дівчаток ³⁶⁹. Інспектор народних училищ П. Голубєв говорив, що у Херсонському повіті тяга населення до освіти зросла й увага установ та осіб, які відають справою народної освіти, повинна бути зосереджена на пошуках коштів для відкриття нових шкіл, але і після того, як вони будуть відкриті, вони відразу стануть переповненими. Лише протягом 1893 навчального року до школи прийшли навчатися 1421 учень ³⁷⁰. Особливо гостро постала проблема відкриття нових 66 шкіл. Разом з тим, багато училищ треба було терміново розширити. «В народі, – відмічав інспектор Боголюбов, – все сильніше і сильніше виявляється бажання вчитися у початковій школі. Більшість шкіл переповнена учнями, не дивлячись на те, що багатьом відмовлено у прийомі» ³⁷¹.

Інспектор надвірний радник Л.П. Шпановський³⁷² наголошував на тому, що в Одеському повіті погано вирішується проблема «відкриття нових шкіл у Візирці Олександрійської волості, Білці та Янівці Більчанської, Володимирівці Анчекрак-Ільїнської, Августові, Мариновці – Ільїнської, Новій Богданівці – Коренихської, Ігнатові – Раснопільської»³⁷³. Всього ж треба було створити 13 осередків освіти.

Відсутність потрібної кількості шкільних приміщень, вчителів, слабка матеріальна база початкових шкіл вимагали від земства пошуку шляхів поширення грамотності серед населення. Для того, щоб знизити витрати на будівництво нових шкіл, член земської комісії з народної освіти В.І. Фармаковський рекомендував застосувати двозмінні заняття. На його думку, ця система значно зменшувала витрати на влаштування приміщень і дозволяла охопити навчанням більшу частину дітей³⁷⁴. Тому попечитель Одеського учбового округу, відповідаючи на клопотання директорів народних училищ, дозволив введення у навчальному окрузі двозмінних занять ³⁷⁵.

У 1899 р. в дві зміни вже вчилося 1068 учнів у 38 земських школах, 3-х міністерських, 2-х міських початкових. Найбільша кількість двозмінних шкіл була в Одеському повіті (38% від усіх земських шкіл). Загалом у другу зміну навчалося по губернії 1288 учнів. Існувала оплата за навчання в другу зміну. Наприклад, в Олександрійському повіті вона складала 30 коп. за одну годину³⁷⁶. У Єлисаветградському повіті в режимі двозмінності працювало 32 школи, Тираспольському – 12, Одеському – 10, Херсонському – 9, Ананьївському – 6 ³⁷⁷. Така форма роботи з учнями знаходила своє місце і в 6 училищах Єлисаветградського, 20 школах Херсонського повітів. У першу зміну займалися старші учні, а в другу – молодші³⁷⁸ (див. додаток В). Безумовно, це було прогресивне рішення, яке мало на меті охопити навчанням значну кількість дітей шкільного віку. Але при короткому навчальному році у зимові дні, учні знаходилися в школі з ранку до темноти³⁷⁹. Частина з них після уроків поверталася додому, дехто наймав квартиру, або проживав у родичів. Церковне керівництво, проявляючи турботу про дітей, влаштовувало для них нічні притулки. У с. Кашперівка місцевим церковно-парафіяльним попечительством був відкритий нічний притулок для 10 дітей, які приходили до школи із віддалених поселень парафії³⁸⁰. Тираспольське повітове земство виділяло 400 руб. на рік для квартирної стипендії учням, які проживали більше ніж за 2 версти від школи³⁸¹.

Відсутність шкіл у багатьох селах спонукало батьків віддавати дітей до школи в сусідні й віддаленні села. Особливо активно цей процес спостерігався наприкінці ХІХ ст., коли популярність освіти серед жителів Півдня України різко зросла. У 1895 р. таких школярів було 841. По повітам вони розподілялися таким чином: у Херсонському – 309, Єлисаветградському – 244, Олександрійському – 240, Ананьївському – 30 і Тираспольському – 18. Найбільша кількість дітей, які приходили до школи з інших сіл, було в Отбєдовасилівському училищі Херсонського повіту. Постало питання створення при школі нічних притулків, особливо для тих дітей, батьки яких не могли найняти їм квартиру. Але частіше всього діти після уроків йшли додому в сусіднє село³⁸². Середня відстань, яку діти долали до школи з сусідніх сіл була 2-3 верти ³⁸³. Тираспольське земство виділило 400 руб. на рік для квартирної стипендії учням, які проживали від школи більше ніж 2 версти.³⁸⁴. У Одеському повіті 9 населених пунктів обслуговувалося пересувними школами, які охоплювали навчанням 212 дітей.³⁸⁵

Різнорідним був соціальний склад учнів. На початку 90-х років ХІХ ст., на відміну від 60-х-70-х років, коли в земській народній школі вчилися у переважній більшості діти селян, все частіше почали зустрічатися діти міщан, чиновників, духовенства³⁸⁶. Діти селян і солдатів були найбільш чисельними – 83,7%; значно менше було міщан – 7,2%, купців – 0,1%, дворян і чиновників – 1,2%, духовного звання – 0,3%, іноземних громадян – 0,4%. Серед школярів були євреї – 2,8%, німці – 2%, болгари – 1,7%, греки – 0,4%. Через 10 років за громадськими станами (в 1900 році) в земських школах учні розподілялися вже таким чином: селяни та колоністи збільшили свою присутність до 94,4%. Відсоток міщан зменшився до 4,7%. Дворяни, чиновники і духовенство складали лише 0,5%³⁸⁷. Основна кількість учнів народних шкіл була православного віросповідання ³⁸⁸ (див. додаток Г).

Органами місцевого самоврядування приділялась увага охороні здоров’я дітей³⁸⁹. За рішенням міської та повітової влади за лікарем закріплювалися декілька шкіл, які він повинен був регулярно відвідувати ³⁹⁰. Його рекомендації, щодо профілактики інфекційних захворювань мали виконуватися працівниками школи і учнями. У випадку захворювання вчитель мав про це повідомити земського дільничного лікаря. Одеський учбовий округ рекомендував директорам народних училищ у таких випадках керуватися висновками лікаря. Разом з тим, значна кількість пропусків занять в школах була через часті епідемії, що свідчить про слабку профілактичну роботу з боку медичних установ. Відвідування хворими дітьми школи заборонялося до їх повного одужання. У такому випадку школи закривалися на невизначений термін, або подовжувалися канікули³⁹¹. З цією метою Херсонським губернським земством була видана спеціальна інструкція, якою належало керуватися завідуючим шкіл при загрозі епідемії ³⁹².

Ставилися вимоги відносно класних меблів – парт, столів та лав для сидіння учнів, які повинні були відповідати віку дітей³⁹³. Давалися рекомендації відносно влаштування приміщень для навчальних занять. Визначалися їх параметри: розмір класної кімнати, її об’єм, система вентиляції, освітлення. У 1895 р. в Херсонській губернії були створені „Вказівки для влаштування шкіл і класної обстановки, згідно з вимогами шкільної гігієни і основ шкільно-санітарного нагляду”, які були погоджені ХІІІ з’їздом лікарів і представників земських і міських управ. На з’їзді з доповіддю «Гігієна і санітарія у застосуванні до земських народних шкіл Херсонської губернії» виступив земський санітарний лікар Н.П. Василевський. Доповідач звернув увагу на виконання режиму шкільних занять, створення для дітей ігрових майданчиків, озеленення шкільної території, влаштування зручних для занять класних приміщень, доцільну кількість дітей в одному відділенні ³⁹⁴.

Отже, 80-90-ті роки ХІХ століття характеризувалися подальшим розвитком народної освіти. Активно працювала земська школа, яка у 80-90-х роках стала дійсно народною школою. Основна маса сільських дітей вчилася у школах цього типу. Отримали значний розвиток школи підпорядковані духовному відомству, Міністерству народної освіти, міській владі У цілому значно зросла популярність освіти серед народу. Про це свідчать перевантаження шкіл учнями. У цей період 45 учнів припадали на 1 тис. чол. населення. Зросла кількість шкіл підпорядкованих училищній раді. Лише за один рік, з 1 січня 1895 року до 1 січня 1896 року, кількість початкових шкіл збільшилася на 72, учнів на 7,6% ³⁹⁵. Народна школа перетворилася на загальностанову. Разом з тим, за межею школи залишалася до 70% дітей шкільного віку³⁹⁶, спостерігався значний відсів учнів із школи (див. додаток Д). Місцевою владою проводилася робота по створенню шкільної мережі, яка б давала змогу охопити навчанням більшу частину дітей. Але слабка матеріальна база шкіл, відсутність належного фінансування, регламентуюча дія держави до початкової школи у значній мірі стримували поступальний розвиток народної освіти у країні і у тому числі і на Півдні України у 80-90-х роках ХІХ століття.