Глава 9

розгляд адміністративного спору по першій інстанції

9.1. Відкриття провадження в адміністративній справі

Відповідно до ст. 107 КАС України, суддя після одержання по­зовної заяві з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник на­лежні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 106 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати в порядку адмініст­ративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адмініст­ративному суду; 5) немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, перед початком відкриття провадження в адмініст­ративній справ слід встановити чи належить розглядати заяву в по­рядку адміністративного судочинства. Це положення також чітко закріплено у ч. 2 ст. 107 КАС України. Статтею 109 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміні­стративній справі, якщо:

І — заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

— у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміні­стративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'яз­ку з відмовою позивача від адміністративного позову або примирен­ням сторін;

- настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміні­стративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають право.

Про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя виносить ухвалу, яку може бути оскаржено.

Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з та­ким самим адміністративним позовом, щодо якого винесено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

З наведених обставин слід зазначити, що перелік підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі є вичерп­ним, тобто лише ці підстави тягнуть за собою відмову судді у відкритті провадження у справі.

Як вже зазначалося, ст. 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. З господарськими спорами можуть пересікатись категорії спорів, визначені в пп. 1, 3, 4 вказа­ної статті, а саме: у всіх наведених категоріях спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт влад них повноважень. Щодо поняття "суб'єкт владних повноважень", то його визначено у ст. З КАС України, в якій зазначено, що суб'єкт владних повноважень — це органи державної влади, органи місцево­го самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі зако­нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, можна зробити висновок про те, що єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлін­ських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єк­том саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінсь­ких функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій» та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Виходячи з вищезазначеного, можна відокремити певні категорії справ, розгляд яких відповідно до ст.ст. 1, 4, 17 КАС України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства: а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень; б) спори між суб'єк­тами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів. Відповідно до КАС України, адміністра­тивний договір — це дво- або багатостороння угода, зміст якої станов­лять права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінсь­ких функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. Якщо суб'єкти, хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладан­ня, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не ад­міністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного. Як приклад можна навести такі спори, коли суб'єкт владних повноважень не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій**, але є відповідачем у справі щодо стягнення з нього заборгованості на отримані певні послуги та за укладеними з ним договорами (телефон­ний електрозв'язок, спожиту електроенергію, теплову енергію, стяг­нення заборгованості за договорами підряду тощо).

Якщо підстави для відмови у відкритті провадження відсутні, але суддею було встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 КАС України, він виносить ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, дос­татній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із по­зовною заявою. Як приклад можна навести те, що основними підста­вами для залишення позовної заяви без руху може бути:

ненадання заявником примірників копії позовної заяви та до­даних до заяви документів, які мають бути надіслані судом до відпо­відача (відповідачів), третіх осіб;

не вказано повного найменування сторін за позовом, ім'я відповідача, посаду і місце служби посадової чи службової особи, їх поштових адрес та засобів зв'язку;

не в повній мірі визначено зміст позовних вимог і виклад об­ставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, або позов підписано особою, посадове становище якої не зазначено, або воно не має на­лежних повноважень.

Крім того, КАС України передбачено повернення позовної заяви позивачеві, якщо:

— позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху;

позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання;

позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

у провадженні цього або іншого адміністративного суду е справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

— справа не підсудна цьому адміністративному суду. У даному випадку копія ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами. Ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви можуть бути оскаржені особою, яка подала позовну заяву. Але на відміну від відмови у відкритті провадження у адміністративній справі повернення позов­ної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністра­тивного суду в порядку, встановленому законом, тобто після усунен­ня недоліків, що зумовили повернення позовних матеріалів.

Відповідно до ст. 107 КАС України про відкриття провадження у справі суддя виносить ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження в адміністра­тивній справі, номер справи; 2) ким і до кого пред'явлено адмініст­ративний позов; 3) зміст позовних вимог; 4) дата, час і місце попе­реднього судового засідання, якщо суд вважає його проведення не-обхідним; 5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк пись­мові заперечення проти позову та докази, які у нього є; 6) яким складом суду розглядатиметься справа. Копія ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі невідкладно надсилається особам, які беруть участь у справі, разом з інформацією про їхні процесуальні права і обов'язки. Відповідачам надсилаються також копії позовної заяви та доданих до неї документів.

9.2. Підготовче провадження

9.2.1. Підготовка справи до судового розгляду та попереднє судове засідання

Стадія підготовчого провадження є однією із двох основних стадій розгляду судом першої Інстанції порушеної адміністративної справи.

Порядок організації та здійснення даної стадії регламентується главою 2 КАС України.

Метою даної стадії адміністративного процесу є вживання судом заходів для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку, під яким СЛІД розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення адміністра­тивної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправда­них зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інте­ресів у публічно-правових відносинах.

Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адмініст­ративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви (в ч. 1. ст. 106 КАС України закріплено вимоги, які ставляться до позовної заяви), якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує не пізніше наступного дня після надходження позов­ної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встанов­леного для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху.

у першу чергу суддя повинен визначити склад осіб, які будуть брати участь у справі, у зв'язку з чим суддя вирішує питання про участь у справі сторін, третіх осіб, їх представників, прокурора та інших органів (органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), які можуть у передбачених законом випадках звертатися до суду з заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.

Питання про сторони в процесі суддя вирішує, коли приймає позовну заяву. Питання про участь у справі третіх осіб та співучасків вирішується на стадії підготовки справи до судового розгляду.

У зв'язку з цим згідно із ст. 110 КАС України суд може: прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; наве­сти необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказі»

на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експерти­зу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціалі­ста, перекладача; прийняти рішення про обов'язковість особисто» участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи; викликати на судовий розгляд ад­міністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів; прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання За обґрунтованим клопотанням позивача суддя може вжити за­ходів щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про винесені судом ухвали здійснюються за допомогою кур'єра, телефо­ну, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу.

Для того щоб з'ясувати можливості врегулювання спору до судо­вого розгляду справи або забезпечити всебічне та об'єктивне вирі­шення справи протягом розумного строку, мова про який йде вище, проводиться попереднє судове засідання.

Воно проводиться суддею, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо їх примирення.

Далі, якщо сторони не погоджуються на умови примирення, суд зобов'язаний уточнити позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову; з'ясовує питання про коло осіб, які братимуть участь у справі; визначає факти, які необхідно встанови­ти для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які потрібно доказувати. Також суд з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання і може вчиняти інші дії, необхідні для підго­товки справи до судового розгляду.

Однак попереднє судове засідання може бути відкладено, якщо однією із сторін було подано заяву про неможливість прибуття до суду, при цьому суд повинен визнати вказані причини поважними.

Під час підготовчого провадження позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач ­визнати адміністративний позов повністю або частково (ст. 112 КАС /країни). Якщо позивач відмовляється від адміністративного позову відповідач не визнає адміністративного позову під час підготовчо­го провадження, для цього вони повинні подати до суду письмову заяву, яка додається до справи (ст. 112 Кодексу).

Після подання до суду заяви позовача про відмову від адмініст­ративного позову суд повинен винести ухвалу, якою закриває про­вадження у справі. Якщо позовач частково відмовляється від адміні­стративного позову, суд виносить ухвалу, якою повинен закрити провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Що стосується відповідача, то він може частково визнати адміні­стративний позов. Суд, прийнявши заяву щодо часткового визнання відповідачем адміністративного позову, приймає постанову про задо­волення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до ч. 1 ст. 164 Кодексу адміністративного судочинства. Дана постанова суду може бути оскаржена у загальному порядку.

Якщо відповідач повністю визнає адміністративний позов, суд, прийнявши вказану заяву, приймає постанову про задоволення адмі­ністративного позову.

Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, а також визнання адміністративного позову, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують права, свободи або законні інтереси будь-кого, і згідно з ст. 112 та ст. 51 КАС України продовжує розгляд адміністративної справи.

На стадії підготовчого провадження позивач і відповідач можуть піти на взаємні поступки і повністю або частково врегулювати спір. На основі двостороннього волевиявлення позивача і відповідача може бути здійснено примирення сторін у відповідних межах, які стосуються лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністратив­ного позову.

Якщо сторони врегулювали спір шляхом примирення, за їх пись­мовим клопотанням суд може згідно із п. 4 ч. 1 ст. 156 КАС України зупинити провадження у справі на час, який їм необхідний для при­мирення. При цьому усі процесуальні строки призупиняються.

Згідно із рішенням сторін про примирення відповідно до п. З ч. І ст. 157 КАС України суд виносить ухвалу про закриття проваджен­ня у справі. Ухвала повинна містити умови примирення, які не по­винні суперечити закону або порушувати права, свободи та законні інтереси будь-кого. У разі звернення однією із сторін з тією самою заявою до суду повторно суд на підставі п. З ст. 157 КАС України залишає її без розгляду.

Провадження у справі може бути судом поновлено за клопотан­ням іншої сторони у випадку, коли однією із сторін невиконуються умови примирення.

Після того як суд виніс ухвалу про поновлення адміністративного провадження у справі, процесуальні строки продовжують свою дію і провадження продовжується зі стадії, на якій воно було зупинено.

Суддя вирішує питання про предмет доказування для того, щоб визначити межі доказової діяльності.

Аналіз фактів, що становлять предмет доказування, надає судді можливість чітко визначити коло доказів, які необхідні для правиль­ного вирішення справи.

Суддя повинен пояснити сторонам, які беруть участь у адміні­стративній справі, правило, що кожна сторона повинна надати дока­зи відносно тих обставин, на які вона посилається як на основу своїх вимог та заперечень, на що чітко вказує ст. 71 КАС України.

Також суд у будь-який час підготовчого провадження може за­пропонувати вказаним особам, що вони можуть доповнити чи пояс­нити певні обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення справи. Нормативно чітко не закріплено, коли суд може вчиняти вказані дії, але при наданні суду додаткових доказів сторо­нами суд може встановлювати певний строк.

Встановлений судом строк для надання додаткових доказів за клопотанням сторони, яка бере участь у справі, може бути продов­жений (ст. 102 КАС України).

Якщо подання додаткових доказів було з порушенням строку, вста­новленого судом, суд вирішує питання щодо прийняття таких доказів, враховуючи поважність причин несвоєчасного надання доказів.

Для того щоб винести рішення по адміністративній справі, по­трібно максимально зібрати відповідні докази з першоджерел, що є запорукою надходження об'єктивних відомостей про факти, які ма­ють відношення до справи.

Таким чином, в окремих випадках суддя, у разі потреби збирання доказів за межами своєї територіальної підсудності, може доручити відповідному адміністративному суду провести певні процесуальні дії.

Згідно із п. 2 ст. 115 КАС України судове доручення оформляєть­ся ухвалою суду. В такій ухвалі коротко зазначається зміст справи, що розглядається, вказуються обставини, шо потоібно з'ясувати, та докази, які слід зібрати суду, що виконує доручення. Ухвала про судове доручення невідкладно надсилається до адміністративного суду, який буде її виконувати. Вказала ухвала є обов'язковою для суду, який буде виконувати доручення.

Оскільки законодавець чітко не визначив строків виконання судо­вого доручення, суд повинен невідкладно виконати вказане доручен­ня без зволікання часу, при цьому потрібно дотримуватись правил, які встановлено КАС України. Також при виконанні судового дору­чення суду необхідно дотримуватись порядку вчинення відповідних процесуальних дій (наприклад, ст. 78 КАС України).

При виконанні судового доручення суд, який виконує доручення, повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, про дату, час та місце, де буде проходити судове засідання. Якщо особи, які по­винні бути у судовому засіданні, були належним чином повідомлені і не з'явилися до суду, який виконує судове доручення, то суд має повне право виконувати судове доручення без вказаних осіб.

У випадку, коли особи, які беруть участь у справі, чи свідки, що дали пояснення або показання суду, який виконував окреме дору­чення, з'являться до суду, що розглядає справу, то вони можуть дати пояснення і показання у загальному порядку.

Крім вказаних вище судів, які можуть виконувати судові доручен­ня, адміністративні суди України можуть звертатися з дорученням про проведення певних процесуальних дій і до іноземних судів, при цьому також повинні виконувати і доручення іноземних судів на підставі міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ч. б ст. 115 КАС України).

На стадії підготовчого провадження для об'єктивного розгляду і вирішення справ в межах строку, який законодавець називає розум­ним, суд може своєю ухвалою об'єднати для спільного розгляду і вирішення кілька адміністративних справ за однорідними позовними заявами одного й того ж позивача до того ж відповідача чи до різних відповідачів. Також суд своєю ухвалою може об'єднати для спільно­го розгляду і вирішення справи за позовними заявами різних пози­вачів до одного й того самого відповідача, що дає змогу процесуально економно підійти до розгляду і вирішення справи, в чому досить зацікавлені сторони адміністративної справи.

Суд, що розглядає справу, може своєю ухвалою не тільки об'єд­нувати позовні заяви, а також може роз'єднати одну чи декілька поєднаних в одне провадження позовних вимог у самостійні провадження, якщо при цьому їх спільний розгляд ускладнює чи сповіль­нює вирішення справи. При цьому законодавець не передбачає ос­карження вказаної процесуальної дії.

9.2.2. Порядок забезпечення адміністративного позову

Суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може вине­сти ухвалу про вжиття заходів щодо забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністра­тивній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане немож­ливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта влад­них повноважень.

Для створення можливості реального виконання позитивного для позивача рішення суд першої інстанції приймає ухвалу про вжиття заходів щодо забезпечення адміністративного позову, а якщо було розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може прийняти суд апеляційної інстанції на будь-якій стадії адміністративного про­вадження до винесення судом рішення по суті справи.

Не зупиняють дію рішення суб'єкта владних повноважень, що оскаржується, подання адміністративного позову або відкриття про­вадження в адміністративній справі. Однак при цьому суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окре­мих положень, що оскаржуються.

Так, КАС України визначає як повне, так і часткове забезпечення адміністративного позову. Суд може винести рішення, які конкретно положення рішення будуть забезпечуватись позовом.

У результаті цього суд негайно надсилає ухвалу до суб'єкта влад­них повноважень, що прийняв рішення, яка є обов'язковою для ви­конання.

Також адміністративний позов може забезпечуватись не тільки зупиненням дії рішення суб'єкта владних повноважень або окремих його положень, а також способом, яким забороняється суб'єктам владних повноважень вчиняти певні дії.

Законодавець вказує на те, що згідно із ч. 5 ст. 117 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом:

зупинення рішень Національного банку України щодо призна­чення та здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Забезпечення адміністративного позову здійснюється у встанов­леному порядку.

Так законом встановлено досить стислі строки забезпечення ад­міністративного позову. В даному випадку клопотання про забезпе­чення адміністративного позову розглядається не пізніше наступно­го дня після його одержання. У разі термінової необхідності забез­печення адміністративного позову суд вирішує це питання ухвалою, у разі його обґрунтованості, негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач або інша особа, яка бере участь у справі, у будь-який час має право заявити клопотання про заміну одного способу забез­печення адміністративного позову іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання розгля­дається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Для того щоб розглянути питання про забезпечення адміністра­тивного позову або про заміну одного способу забезпечення адмін­істративного позову іншим, а також питання про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, необхідно повідомити осіб, які беруть участь у справі. Зазначені питання розглядаються у судо­вому засіданні крім випадків, які передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 118 КАС України.

Якщо особи, які беруть участь справі і були належним чином повідомлені, не з'являться у судове засідання, суд може розглянути вказані питання без присутності даних осіб.

Суд може як забезпечити адміністративний позов, так і відмовити в задоволенні вимог позивача. Вжиті заходи щодо забезпечення ад­міністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили.

І Також суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього прийняти ухвалу про скасування заходів забезпечення адміні­стративного позову або замінити однин спосіб забезпечення адміністративного позову іншим.

Після прийняття судом ухвали з питань забезпечення адміністра­тивного позову зазначена ухвала повинна бути виконана негайно в порядку, встановленому ст. 14 КАС України, яка передбачає обо­в'язковість виконання судових рішень.

Так, ухвала суду з питань забезпечення адміністративного позову може бути і оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення адмі­ністративного позову не зупиняє її виконання і не перешкоджає по­дальшому розгляду справи (ч. 6 ст. 118 КАС України).

Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні пра­ва і обов'язки.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно кори­стуватися належними їм процесуальними правами і неухильно вико­нувати процесуальні обов'язки. Також особи, які беруть участь у справі, мають відповідне право: знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; знайомитися з матеріалами справи; заяв­ляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, дово­ди та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; знайо­митися з технічним записом та журналом судового засідання і пода­вати письмові зауваження до них. Також особи, які беруть участь у справі, мають право робити із матеріалів справи виписки, знімати з них копії, одержувати копії судових рішень; оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів; користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм КАС України.

Зазначені особи можуть за власний кошт додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них (ст.ст 49. 119 КАС України).

Згідно із ст. 119 КАС України під час підготовчого провадження особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитись з мате ріалами адміністративної справи, робити з них виписки та копії.

Чинним законодавством встановлено право суду вирішувати пи­тання про обов'язковість особистої участі сторін чи третіх осіб у судовому засіданні. Відносно даного питання суд може прийняти ухвалу про обов'язковість особистої участі. Також суд може виклика­ти сторону чи третю особу для особистих пояснень і тоді, коли у судовому розгляді беруть участь їхні представники.

Як зазначає законодавець, підготовче провадження є обов'язко­вою стадією адміністративного судочинства, результатом якого є певні правові наслідки. За вказаними наслідками підготовчого про­вадження суд приймає одну із ухвал.

9.2.3. Судові рішення за наслідками підготовчого провадження

За наслідками підготовчого провадження суд приймає ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) зупинення провадження у справі;

3) закриття провадження у справі;

4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

Так, згідно із ч. 1 ст. 121 КАС України, суд може винести ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду за різних підстав, під якими слід розуміти:

— позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Під адміністративно-процесуальною діє­здатністю слід розуміти здатність особисто здійснювати свої адмі­ністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна діє­здатність), — належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досяг­нення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Крім фізичних осіб, адміністративна процесуальна дієздатність належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого са­моврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам) (ст. 48 КАС України),

- позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Право від імені позивача на веден­ня справи належить представникам, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, прокурору, органам державної влади і місцевого самоврядування. Також право від імені позивача на ведення справи належить фізичним і юридичним особам, які можуть звертатися до адміністративного суду з позовними заявами про захист прав, свобод та законних інтересів інших осіб і брати участь у цих справах (ст.ст. 56—60 КАС України);

— у провадженні цього або іншого адміністративного суду є ад­міністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

— позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

— надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви;

особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти адмініст­ративного позову і від неї надійшла відповідна заява;

провадження в адміністративній справі було відкрито за по­зовною заявою, яка не відповідає вимогам ст. 106 КАС України, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;

позивач до закінчення судового розгляду залишив судове засі­дання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності.

Про залишення позовної заяви без розгляду суд виносить ухвалу Ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена. Позовна заява, яка була залишена без розгляду, після усунення підстав, за яких вона була залишена без розгляду, може бути розглянута адміністративним судом в загальному порядку.

Суд може також винести ухвалу щодо зупинення провадження у справі на підставі ст. 156 КАС України, в якій зазначається, шо провадження зупиняється в разі:

смерті або оголошення в установленому законом порядку по­мерлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідно­сини допускають правонаступництво, а також ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, — до встановлення правонаступника;

необхідності призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи — до вступу у справу законного представ­ника;

неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі;

звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення — до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні.

Вказані підстави є обов'язковими для припинення провадження у

справі. Також суд може за власним розсудом прийняти або не прий­няти рішення про зупинення провадження за таких обставин:

захворювання особи, яка бере участь у справі, підтверджене медичною довідкою, що перешкоджає прибуттю до суду, якщо її осо­биста участь буде визнана судом обов'язковою, — до її одужанні;

знаходження особи, яка бере участь у справі, у відрядженні, якщо її особиста участь буде визнана судом обов'язковою, — до повернення з відрядження;

— призначення судом експертизи — до одержання її результатів;

— наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторо­ни або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спо­ру, — до терміну, встановленого судом.

Про зупинення провадження у справі суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена.

Провадження у справі може бути поновлено за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду, якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження. Про поновлення провадження у справі суд виносить ухвалу. З дня понов­лення провадження у справі процесуальні строки продовжуються зі стадії, на якій воно було зупинено.

Крім вказаних наслідків підготовчого провадження суд також може закрити провадження у справі. Підставами закриття провад­ження у справі можуть бути:

якщо справу не належить розглядати в порядку адміністратив­ного судочинства;

якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмо­ву прийнято судом;

якщо сторони досягли примирення;

якщо є постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами, що набрали законної сили;

у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні право­відносини не допускають правонаступництва, або ліквідації під. приемства, установи, організації, які були стороною у справі. Про закриття провадження у справі суд виносить ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути ос­каржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається (ст. 157 КАС України).

Останнім наслідком підготовчого провадження є закінчення під­готовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

В ухвалі про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду зазначається, які підготовчі дії прове­дені, і встановлюються дата, час та місце розгляду справи.

Якщо під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, вирішені необхідні для її роз­гляду питання, то за письмовою згодою цих осіб судовий розгляд може бути розпочатий у той же день.

У попередньому провадженні відповідач може визнати позов, у зв'язку з чим суд може прийняти постанову про задоволення адмі­ністративного позову.

За наслідками підготовчого провадження суд приймає рішення, копії якого надсилаються особам, які беруть участь у справі (ст.ст. 162-163 КАС України).

9.3. Судовий розгляд справи

Розгляд адміністративної справи у судовому засіданні є централь­ною стадією адміністративного судочинства. Законодавством вста­новлено певні вимоги до проведення судового розгляду адміністра­тивної справи, права та обов'язки учасників судового провадження. Багато в чому регулювання судового розгляду адміністративної справи у судовому засіданні збігається із регулюванням судового розгляду цивільної чи господарської справи, що врегульовано Ци­вільним процесуальним кодексом України та Господарським проце­суальним кодексом України відповідно, але Кодексом України про адміністративне судочинство передбачені і певні особливі вимоги до судового розгляду адміністративних справ.

Законодавець обмежує строки розгляду адміністративної справи, та закріплює, що вона має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провад­ження, якщо інше не встановлено Кодексом України про адміністра­тивне судочинство.

Судовий розгляд адміністративної справи розпочинається після закінчення підготовчого провадження та здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному при­міщенні — залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть бути проведені за межами приміщення суду.

При розгляді справи судом першої інстанції головуючим у судо­вому засіданні є суддя, який здійснював підготовче провадження.

Головуючий у судовому засіданні керує його ходом, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками адміністративного процесу їхніх процесуаль­них прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обста­вин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи. Головуючий вживає необхідних заходів щодо забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядається.

Секретар судового засідання доповідає, хто з викликаних та по­відомлених осіб прибув у судове засідання, чи вручено судові по­вістки та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини ІХ неприбуття, якщо вони відомій Суд встановлює особи тих, хто при­був у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, представників.

У разі необхідності до участі у справі може бути залучено пере­кладача, головуючий у судовому засіданні роз'яснює перекладачеві його права та обов'язки, встановлені Кодексом України про адміні­стративне судочинство, і попереджає його під розписку про кримі­нальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Головуючий приводить перекладача до присяги, яка проголошуєть­ся перекладачем усно, після чого він підписує текст присяги. Підписання перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до справи Секретар судового засідання повідомляє про здійснення повного фіксування судового засідання, а також про умови (розташування мікрофонів та необхідність промовця говорити в мікрофон, недопус­тимість одночасних виступів учасників адміністративного процесу, дотримання тиші в залі судового засідання).

Головуючий у судовому засіданні оголошує склад суду, а також імена експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засі­дання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі та прибули в судове засідання, їхнє право заявляти відводи.

Встановивши явку до суду, головуючий суддя вирішує питання про можливість проведення засідання при наявному складі учасників. Суд відкладає розгляд справи в разі:

неприбуття у судове засідання сторони (сторін) або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки;

неприбуття в судове засідання позивача, належним чином по­відомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; •

неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єк­том владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

якщо суд визнав обов'язковою особисту участь особи, яка бере участь у справі, у судовому розгляді, а вона не прибула.

Неприбуття в судове засідання без поважних причин представни­ка сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд.

У разі повторного неприбуття позивача, належним чином по­відомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У разі неприбуття відповідача — суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового роз­гляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Якщо в судове засідання не прибули свідок, експерт, спеціаліст, суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про мож­ливість продовження судового розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули, та виносить ухвалу про продовження судового розгляду або про оголошення перерви. Одночасно суд може вирішити питання про привід свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули.

Головуючий у судовому засіданні роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, встанов­лені Кодексом України про адміністративне судочинство. Одночасно особам, які беруть участь у справі, видається пам'ятка про їхні права та обов'язки, встановлені Кодексом України про адміністра­тивне судочинство.

Головуючий у судовому засіданні роз'яснює експерту його права та обов'язки, встановлені ст. 66 Кодексу України про адміністратив­не судочинство, і попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Головуючий приводить експерта до присяги, яка проголошується експертом усно, після чого він підписує текст присяги. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Якщо експертиза призначається під час судового розгляду, права, обов'язки експерта та його відповідальність роз'яснюються голо­вуючим одразу після залучення його до участі в адміністративному процесі.

Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз'яснення їх прав і обов'язків та приведення до присяги здійсню­ються керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Засвідчені печаткою експертної установи копії тексту присяги і розписки про ознайомлення з правами та обов'язками експерта і про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків подаються на вимогу суду.

Головуючий у судовому засіданні роз'яснює спеціалісту його пра­ва та обов'язки, встановлені ст. 67 Кодексу України про адміністра­тивна судочинство.

Після встановлення явки осіб до судового засідання, приведення перекладача та експерта до присяги суд заслуховує клопотанні сторін, якщо такі є. Клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що виноситься ухвала. Ухвала суду про відмову в задо­воленні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи.

Особи, присутні у залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, відповідають на запитання та ставлять питання стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Постанову суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні.

Учасники адміністративного процесу, а також інші особи, при­сутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судово­му засіданні порядку і беззаперечно підкорятися відповідним розпо­рядженням головуючого у судовому засіданні. Учасники адміністра­тивного процесу звертаються до судді «Ваша честь». Документи та інші матеріали передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника.

Судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головую­чого в судовому засіданні чи судді-доповідача про зміст позовних вимог, про визнання сторонами певних обставин під час підготовчого провадження, після чого він з'ясовує: чи підтримує позивач адміні­стративний позов, чи визнає його відповідач та чи не бажають сто­рони примиритися.

При розгляді справи за відсутності особи, яка бере участь у справі, головуючий у судовому засіданні доповідає про її позицію щодо позовних вимог, якщо вона викладена в письмових поясненнях.

Позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відпо­відач — визнати адміністративний позов протягом всього часу судо­вого розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністра­тивного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Сторони можуть примиритися протягом всього часу судового роз­гляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення.

Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позо­ву, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ух­валюється за правилами, встановленими ст. ст. 112, 113 Кодексу Ук­раїни про адміністративне судочинство.

Позивач може змінити позовні вимоги протягом всього часу судо­вого розгляду, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Суд за клопотанням відповідача оголошує перерву в судовому засіданні та надає відповідачу строк, достатній для його підготовки до справи у зв'язку зі зміною позивачем позовних вимог.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються по­зовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які бе­руть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору і бере участь на стороні позивача, пояснення відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору і бере участь на стороні відповідача, а також пояснення третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Якщо поряд зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їхні представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслу­ховує пояснення їхніх представників, а за їхнім клопотанням пояс­нення може давати тільки представник.

Якщо в справі заявлено кілька позовних вимог, суд може зобов'я­зати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.

Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, вислов­люються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, чи визнають вони обставини, чи заперечують проти них, суд може за­жадати від цих осіб конкретної відповіді — "так" чи "ні".

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, ставлять пи­тання один одному у порядку, встановленому головуючим.

Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.

Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від харак­теру спірних правовідносин і в разі необхідності може бути змінений.

Кодексом України про адміністративне судочинство встановлено послідовний порядок допиту свідків. Так, кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду. Судовий розпо­рядник вживає заходів, щоб свідки, яких допитали, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.

Перед допитом свідка головуючий у судовому засіданні встанов­лює його особу, вік, рід занять, місце проживання, відношення до справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та обов'язки, встановлені ст. 65 Кодек­су України про адміністративне судочинство, з'ясовує, чи не відмов­ляється він з підстав, встановлених законом, від давання показань, і під розписку попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги, яка проголошується свідком усно, після чого він підписує текст присяги. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Допит свідка починається з пропозиції головуючого в судовому засіданні розповісти все, що йому відомо у цій справі, після чого першою йому ставить питання особа, за клопотанням якої виклика­но свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

Свідок, даючи показання, може користуватися записами, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими да­ними, які важко зберегти в пам'яті. Після допиту ці записи показу­ються суду та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити свідкові питання в будь-який час його допиту.

Допитаний свідок залишається у залі судового засідання до закін­чення розгляду справи. Суд може дозволити такому свідку залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи.

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступ­ному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням осіб,

які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час досліджен­ня Інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші осо­би, які беруть участь у справі, а також суд.

Суд може призначити одночасний допит двох чи більше свідків для з'ясування причин розбіжності в їх показаннях.

Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань

і за завідомо неправдиві показання, і не приводить їх до присяги.

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть з дозволу суду ставити свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'я­сування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість поста­вити йому питання.

Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, оголошу­ються в судовому засіданні та пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам.

Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам з приводу письмових доказів.

Якщо доданий до справи або наданий суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, особа, яка бере участь у справі, може просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати спра­ву на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи.

Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, те­леграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути ого­лошений і дослідженні у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України.

Речові докази оглядаються судом, а також подаються для озна­йомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з речовим доказом та його оглядом.

Протоколи огляду речових доказів, складені в порядку забезпечення доказів, виконання судового доручення або за результатами огляду доказів на місці, оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з при­воду речових доказів експертам, спеціалістам, свідкам, які їх оглядали.

Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні з відображенням у журналі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). Після цього суд заслу­ховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

У разі необхідності відтворення звукозапису і демонстрація відео­запису можуть бути повторені повністю або у певній частині. З ме­тою з'ясування відомостей, що містяться у звуко- і відеозаписах, судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу. Заяву про фальшивість звуко- і відеозаписів суд розглядає в поряд­ку, встановленому для розгляду заяв про фальшивість письмових доказів. Під час дослідження звуко- чи відеозапису особистого харак­теру застосовуються правила Кодексу України про адміністративне судочинство щодо дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції.

Письмові та речові докази, які не можна доставити до суду, ог­лядаються за їхнім місцезнаходженням. Про проведення огляду до­казів на місці суд виносить ухвалу.

Огляд доказів на місці проводиться судом з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — з викликом ек­спертів, спеціалістів, перекладачів і свідків.

При наявності в матеріалах справи висновку експерта такий вис­новок оголошується в судовому засіданні.

Для роз'яснення і доповнення висновку експерта особи, які бе­руть участь у справі, а також суд можуть поставити експерту питання. Першими ставлять питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотан­ням обох сторін, першими ставлять питання експертові позивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити експертові питання в будь-який час дослідження висновку експерта. Викладені письмово і підписані пояснення екс­перта приєднуються до справи.

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними кон­сультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціаліста. Спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консуль­тацій чи письмових роз'яснень. Першими ставлять питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін, першими ставлять питання спеціалісту по­зивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити спеціалістові питання в будь-який час дослі­дження доказів. Викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яс­нення приєднуються до справи.

Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених Кодек­сом України про адміністративне судочинство, а також у разі немож­ливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни судді (в результаті задоволення заяви про відвід чи з інших причин) або залучення до участі у справі інших осіб. Суд оголошує перерву у зв'язку з необхідністю одержання нових доказів або в інших необ­хідних випадках. Тривалість перерви встановлюється судом залежно від обставин розгляду справи.

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, встановлює дату і час нового судового засідання, про що повідомляє під розписку осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судово­му засіданні. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі^ які не прибули або яких суд вперше залу­чає до участі в адміністративному процесі, викликаються в судове засідання повістками. У разі відкладення розгляду справи суд пови­нен допитати свідків, які прибули. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

Якщо розгляд справи було відкладено, новий її розгляд почи­нається спочатку. Якщо сторони не наполягають на повторенні на них раніше пояснень осіб, які беруть участь у справі, якщо склад суду не змінився і до участі у справі не було залучено третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, суд продовжує провадження у справі зі стадії, на якій розгляд справи було відкла­дено. Якщо в розгляді справи було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій воно було перервано.

Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази.

У зв'язку з додатковими поясненнями осіб, які беруть участь у справі, суд може ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам.

Вислухавши додаткові пояснення і дослідивши додаткові докази, суд приймає ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і до­кази, які досліджені в судовому засіданні. У дебатах першим на­дається слово позивачеві, його представнику, а потім — відповіда­чеві, його представнику. Третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, її представник виступають після сторін у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, їхні представники виступають у дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.

Суд не може обмежувати тривалість дебатів певним часом. Го­ловуючий у судовому засіданні може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками.

Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд виносить ухвалу про повернення до з'ясування об­ставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та пе­ревірки їх доказами судові дебати проводяться у загальному порядку.

Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (приміщення, спеціально призначеного для ухвалення судових рішень) прийняття рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

Якщо під час ухвалення рішення виявиться потреба з'ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або через іншу процесуальну дію, суд виносить ухвалу про поновлення судового роз­гляду. Розгляд справи у цьому разі проводиться в межах, необхідних для з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

Після закінчення поновленого розгляду справи суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо проведення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, виносить ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви.

Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебу­вати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розгля­дати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

9.4. Судові рішення

За наслідками розгляду справи у суді судом приймається рішення щодо розгляду спору у вигляді постанови або ухвали. У даному випадку слід зазначити, що в процесі провадження у адміністра­тивній справі у суді першої інстанції судом приймається ряд проце­суальних документів, що відрізняються як за своїм змістом так і значенням. В таких процесуальних документах — судових рішеннях фактично відображаються всі етапи розгляду справи.

КАС України передбачено, що судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали. Стаття 159 КАС Ук­раїни встановлює, що судове рішення повинно бути законним і об­ґрунтованим. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 р. № 11 із зміна­ми і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 24 квітня 1981 р. № 4, від 25 грудня 1992 р. № 13, від 25 травня 1998 р. № 15. рішення є законним тоді, коли суд, ви­конавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і все­бічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності — на підставі закону, що регу­лює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту за­конодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є ви­черпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Щодо порядку ухвалення судових рішень та їх форми, то за на­слідками розгляду справи суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Постанова приймаєть­ся, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. При цьому у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення роз­гляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

Слід звернути увагу на те, що окремим процесуальним докумен­том викладаються ухвали з питань: залишення позовної заяви без руху; повернення позовної заяви; відкриття провадження в адмініст­ративній справі; об'єднання та роз'єднання справ; забезпечення до­казів; визначення розміру судових витрат; продовження та понов­лення процесуальних строків; передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду; забезпечення адміністративного по­зову; призначення експертизи; виправлення описок і очевидних арифметичних помилок; відмови в ухваленні додаткового судового рішення; роз'яснення постанови; зупинення провадження у справі; закриття провадження у справі; залишення позовної заяви без роз­гляду; інших питань, які вирішуються поза судовим розглядом. Отже, прийняття та вирішення питань під час розгляду справи та її руху (розгляд клопотань та заяв учасників процесу тощо) не може здійснюватись в усній формі лише з внесенням процесуальних дій у журнал судового засідання. Також слід зазначити, що окремим доку­ментом можуть викладатися ухвали з інших питань, які вирішують­ся під час судового розгляду. Ухвали, які викладаються окремим документом, приймаються в нарадчій кімнаті та підписуються скла­дом суду, який розглядає справу. Ухвали, прийняті без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Ухвали, прийняті в судовому засіданні, проголо­шуються негайно після їх прийнятті!.

При прийнятті рішення у справі адміністративний суд зобов'яза­ний здійснити оцінку доказів на предмет їх належності і допусти­мості, встановити, які обставини, що мають значення для справи, слід вважати встановленими, а які не встановленими. Крім того, вирішити, на підставі яких нормативних актів підлягає вирішенню даний спір, а також встановити права та обов'язки осіб (учасників справи) з встановленням чи підлягає позов задоволенню, виходячи з наявних у матеріалах справи доказах. При цьому слід зазначити, що обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засоба­ми доказування, не можуть вважатися встановленими в адміністра­тивній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Прийняте у справі рішення має бути максимально повним, ясним, чітким і відпо­відати встановленій ст. 163 КАС України структурі.

За своїм змістом постанова складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Вступна частина постанови включає в себе відомості про дату, час та місце ЇЇ прийняття; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціали судді (суддів) і секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмет адміністративного позову.

Описова частина складається з короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом. Крім того в описовій частині рішення необхідно вказати зміст і підстави позовних вимог відповід­но до позовної заяви; внесені зміни підстав, предмета, розміру по­зовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо визнає — повністю або частково; в разі заперечень — у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, зацікавлених і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які захищають в силу закону права інших осіб.

Мотивувальна частина постанови повинна містити в собі встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався. До наве­деного також слід додати, що мотивувальна частина рішення також повинна містити оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову або вважав необхідним вийти за межі заявлених позивачем вимог, він зобов'язаний це мотивувати. При цьому, встановивши, що строк для звернення з позо­вом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведе­ний. Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та Інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках — на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних випадках — також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні справ.

Резолютивна частина включає в себе висновки суду про задово­лення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судо­вих витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження. При об'єднанні в одному провадженні кількох вимог або при об'єднанні справ в одне провадження чи вимог третьої особи, яка заявляє са­мостійні вимоги на предмет спору, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі. Немаловажним фактом є те, що для запобігання виникненню неясності при вико­нанні у резолютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування учасників адміністративного процесу, відносно яких суд вирішив питання.

Відповідно до ст. 167 КАС України судове рішення проголо­шується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови чи ухвали суду. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку вона представляє. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частий постанови суд повідомляє час підготовки постанови суду в повному обсязі.

Стосовно ухвали та її змісту слід зазначити, що ухвала викла­дається окремим документом, складається з:

вступної частини із зазначенням дати і місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (най­менування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирі­шується ухвалою;

мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, виносячи ухвалу;

резолютивної частини із зазначенням висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

В ухвалі, яку суд виносить без виходу до нарадчої кімнати, оголошу­ються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

За наслідками розгляду справи у суді судом може бути прийнято окрему ухвалу. Окрема ухвала може бути прийнята судом у разі виявлення під час розгляду справи порушення закону. Окрема ухва­ла направляється відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли пору­шенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали. У разі необхід­ності суд може винести окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішен­ня, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. При цьому окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона Стосується.

Після проголошення рішення суду повинно набути законної сили у строки, встановлені КАС України. У даному контексті можна ска­зати про те, що законна сила судового рішення — це стабільність та забезпечена нормативними актами обов'язковість його дії та вико­нання. З набранням рішенням законної сили воно набуває нових ознак, таких як обов'язковість виконання, преюдиціальність, вик­лючність, неспростовність тощо.

Рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання усіма державними органами, підприємствами, організаціями та ус­тановами усіх форм власності, посадовими особами та громадянами. Під преюдиціальністю розуміється недопустимість оспорювання та перевірки у іншому процесі фактів та правовідносин, які підтвер­джені рішенням суду, яке набрало законної сили. Таким чином, фак­ти, які були встановлені у рішенні вважаються правдивими та не підлягають доказуванню під час розгляду іншої справи. У даному випадку сторона, яка заперечує пред'явлені до неї вимоги, не може спростовувати факти, які встановлені судом, та вимагати від суду долучення до матеріалів справи доказів, які спростовують ці факти. Під виключністю слід розуміти неприпустимість відкриття та розгляд справи за позовом з вимогами, які тотожні тим, які були розглянуті та вирішені під час розгляду іншої справи. Щодо неспростовності, то з моменту набрання рішенням законної сили воно набуває ознак, які рівняються за ознаками окремо взятому нормативному акту.

З вищенаведеного виходить, що наслідки набрання рішенням за­конної сили у сукупності забезпечують достатню стійкість рішень адміністративного суду та мають ознаки владних велінь, є остаточ­ними і неспростовними та такими, що підлягають обов'язковому ви­конанню на всій території України.

Після прийняття рішення у справі суд, яким було прийнято рішення, не вправі сам відмінити його або внести в нього зміни. Це є принциповим правилом та гарантією стабільності судового рішен­ня та його незмінності. Але суду, який прийняв рішення, КАС Украї­ни надається можливість доповнити рішення, внести в нього виправ­лення без зміни його суті, надати додаткові роз'яснення, але у вста­новлені строки та у строго обмежених законом випадках.

КАС України передбачає три випадки, коли суд вправі само­стійно виправити недоліки прийнятого рішення:

— суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи винести додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) су­дом не вирішено питання про судові витрати. Питання про ухвален­ня додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд ухвалює додаткове су­дове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідом­ленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання. Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені;

— суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допу­щені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної

сили чи ні. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судо­вому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються

про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає роз­гляду питання про внесення виправлень. Ухвалу суду про внесення

виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено;

— якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконав­ця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допус­кається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протя­гом якого судове рішення може бути подане для примусового вико­нання. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення про­тягом десяти днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця). Неприбуття у судове засі­дання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконан­ня. Копія ухвали про роз'яснення судового рішення не пізніше на­ступного дня після її прийняття надсилається заявнику і особам, які беруть участь у справі та не були присутні у судовому засіданні. Ухвалу про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'яс­ненні може бути оскаржено.

9.5. Особливості провадження окремих категорій адміністративних справ

Окрема 6 глава Кодексу адміністративного судочинства України присвячена особливостям провадженням в окремих категоріях адмі­ністративних справ. Згідно із статтями цієї глави до такої категорії справ віднесено:

— справи щодо оскарження нормативно-правових актів;

— справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності вибор­чих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій;

— справи щодо уточнення списків виборців;

— справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масо­вої інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум;

— справи щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партій (блоку), місцевої організації партії (бло­ку місцевих організацій партій), їхніх посадових та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання ре­ферендуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу;

— справи щодо скасування реєстрації кандидата на пост Прези­дента України;

— справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності;

справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби;

справи за адміністративними позовами суб'єктів владних по­вноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

справи за адміністративними позовами про усунення обме­жень у реалізації прав на мирні зібрання.

Систематизуючи окремі категорії зазначених адміністративних справ, їх можна поділити на чотири загальні групи:

— пов'язані з оскарженням нормативно-правових актів органів дер­жавної влади — ст. 171 КАС України. Специфіка цієї групи перш за все полягає у тому, що акти, які оскаржуються, мають загальний характер, розповсюджуються на необмежене коло осіб, тому при подачі адмініст­ративного позову неможливо визначити коло зацікавлених осіб, звідси випливають особливості провадження по цій категорії справ;

— пов'язані з порушенням виборчого законодавства, то є най­більшою групою справ — ст. ст. 172-180 КАС. Ця група справ також має свої особливості провадження, які унеможливлюють розгляд цих справ у загальному порядку, передбаченому КАС України. Перш за все це пов'язано з тим, що ці справи тісно пов'язані з виборчим за­конодавством, при їх розгляді суд керується не лише КАС України, а в більшій мірі спеціальними законами — законами України "Про ви­бори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів**; "Про вибори Президента України*', "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Як правило, ці справи розглядаються під час проведення виборів, всі інші справи не мають часового обмеження; справи розглядаються в скорочені по відношенню до інших категорій справ терміни (адміністративна скарга щодо порушень, що мали місце в день голосування, може бути подана не пізніше двох днів, на апеляційне оскарження таких постанов суду КАС України встановив термін у два дні; судові постанови прийняті з 0 до 6-ї години ранку дня голосування взагалі не піддягаються оскарженню та ін.); вста­новлений особливий порядок оскарження постанов суду, прийнятих за цією категорією справ (ця категорія справ не передбачає касацій­ного оскарження); крім того, саме ця категорія справ до введення в дію КАС України була врегульована Цивільним кодексом України в розділі справ адміністративного провадження;

— пов'язані з оскарженням рішень, дій, або бездіяльності дер­жавної виконавчої служби — ст. 181 КАС України — було врегуль­овано Цивільним кодексом України, в категорії справ, що виникають з адміністративно-правових відносин;

— пов'язані з захистом права на мирні зібрання — ст.ст. 182— 183 КАС України — специфіка цієї категорії справ перш за все обу­мовлена широким колом осіб, права яких захищаються, ця категорія справ є новою для сучасного законодавства, оскільки раніше Кон­ституцією України було закріплено право громадян на мирні зібран­ня, але це право не захищалося нормами процесуального права.

Виділення зазначених категорій справ в окрему групу обумовлено тими особливостями розгляду цих справ, які не застосовуються до загальної категорії справ, що розглядаються адміністративними су­дами. Так не всі постанови суду за цими категоріями справ можуть бути оскаржені у апеляційному та касаційному порядку, ряд з них набирають сили негайно після їх прийняття.

9.5.1. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів

Відповідно до ст. 55 Конституції України "кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб". Особливу категорію рішень органів державної влади, що можуть бути оскаржені у судовому порядку, становлять нормативно-правові акти, тобто рішення у формі нормативно-право­вого акта управління. І тут, перш за все, слід визначити, що є ак­тами управління та які акти управління належать до категорії нор­мативно-правових актів.

У науці адміністративного права існує декілька визначень норма­тивно-правових актів, більш того немає єдності і в узагальнюючій назві, так вітчизняні наукові джерела оперують переважно термінами "акт управління", "адміністративний акт", "акти державних адмі­ністрацій", які поділяють на нормативні й індивідуальні. Акти дер­жавного управління є найбільш поширеною юридичною формою ре­алізації завдань, функцій органів державної влади і найбільш поши­реною формою діяльності саме органів державної виконавчої влади. Враховуючи всі визначення актів державного управління, які нада­ються вченими-адміністративістами (Ю. М. Козлов, Р. Ф. Васильєв, В. М. Манохін, Д. М. Бахрах, С. Д. Хазанов), можна визначити "пра­вовий акт державного управління як правовий документ державно-владного характеру, який приймається уповноваженим органом дер­жавного управління або його посадовою особою в односторонньому порядку з метою здійснення управлінських функцій і завдань".

Поняття "нормативно-правового акта" визначено в Наказі Міністерства юстиції України від 25 грудня 2002 р. № 915/7203 "Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації нор­мативно правових актів у Міністерстві юстиції України та включен­ня їх до Єдиного реєстру нормативно-правових актів", а саме "нор­мативно-правових акт — офіційний письмовий документ, прийнятії чи виданий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визна­ченій законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи (має неперсоніфікований характер, роз­рахований на багаторазове застосування і його дія не вичерпується одноразовим використанням)" .

Виходячи з цього, визначаються і основані ознаки правових актів державного управління, які дозволяють відокремити їх від законодав­чих актів, актів прокурорського реагування, судових актів, цивільно-правових угод, актів органів громадського самоврядування та ін. Правові акти державного управління:

— приймаються уповноваженими суб'єктами державного управ­ління в межах їх компетенції, тобто будь-який орган державної вла­ди може прийняти правовий акт управління лише у той формі і у тому обсязі, які прямо передбачені компетенцією того чи іншого органу державного управління, це положення обумовлено вимогами ст. 19 Конституції України, згідно з якою "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що перед­бачені Конституцією та законами України";

— правовий акт управління завжди є управлінським рішенням, оскільки саме таке управлінське рішення і становить зміст правово­го акта. Він розробляється і приймається з дотриманням правил уп­равлінського процесу і направлений на вирішення конкретної управ­лінської ситуації або забезпечення виконання державно-управлінсь­ких завдань і функцій;

правовий акт управління завжди є власним волевиявленням органу державної влади, має односторонній характер, тобто для Його видання орган державної влади не зобов'язаний узгоджувати цей акт з зацікавленими особами, його прийняття обумовлено дер­жавними інтересами і направлено на регулювання конкретних управ­лінських відносин;

правові акти управління встановлюють обов'язкові правила поведінки у сфері державного управління, тобто мають характер імперативного правового припису, інша сторона в управлінський відносинах зобов'язана його виконувати, а у разі, якщо суб'єкт, на який розповсюджується дія того чи іншого акта управління, вважає, що цей акт прийнятий з порушеннями чинного законодавства або по­рушує його законні права та інтереси, він може оскаржити його у судовому порядку, передбаченому ст. 171 КАС України, оскільки до його визнання у судовому порядку неправочинним акт державного управління вважається правомірним;

правовий акт управління завжди є підзаконним актом, оскільки приймається на підставі та на виконання законів України, а також не може містити у собі положень, які суперечать чинному законодавству;

• правовий акт управління має спеціальну форму і порядок його прийняття, як правило приймається у письмовій формі, при цьому на сьогодні законодавство України не визначає загальної форми та порядку прийняття актів державного управління, що має бути зроб­лено з прийняттям Закону України "Про підзаконні акти".

В умовах різноманіття актів державного управління нагальним є питання класифікації зазначених актів на певні групи. Однією з най­поширеніших підстав для класифікації є поділ актів управління за­лежно від його юридичного змісту. За цією ознакою акти державного управління можна поділити на:

Нормативно-правові акти — встановлюють, змінюють або припи­няють правовідносини, "виступають джерелами адміністративного права, містять у собі норми права, конкретизують норми права пра­вових актів вищої юридичної сили, розраховані на багаторазове вико­ристання, оскільки передбачають правила поведінки за настанням певних обставин (наприклад, при досягненні 16 років громадянин України має звернутися до органів державної влади для отримання паспорта громадянина України, тобто всі громадяни України в пев­ний визначений законодавством час мають здійснити певні визначені законодавством дії), поширюються на необмежене коло осіб, перед­бачають права і обов'язки суб'єктів у сфері державного управління, встановлюють обмеження і заборони для фізичних і юридичних осіб як суб'єктів адміністративних правовідносин. Нормативні акти уп­равління уповноважені видавати всі суб'єкти державного управління в межах власних повноважень. Це можуть бути і укази та розпоряд­ження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, (при цьому слід мати на увазі, що як правило укази Президента та постанови КМУ є саме нормативно-правовими актами управління, а розпорядження Президента та КМУ як прави­ло є індивідуальними актами), накази міністерств та інших централь­них органів державної влади та ін. Чинним законодавством передба­чений порядок реєстрації цих актів управління (Указ Президента України від 10 червня 1997 р. "Про порядок офіційного оприлюднен­ня нормативно-правових актів та набрання ними чинності", Указ Пре­зидента України від 13 грудня 1996 р. "Про опублікування актів за­конодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України", нормативно-правові акти Верховної Ради України, Прези­дента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку Ук­раїни, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади").

Індивідуальні анти управління — це рішення органів державної влади та місцевого самоврядування, які приймаються з окремих питань, направлені на конкретних адресатів та як правило вичерпу­ються єдиноразовим використанням, е юридичним фактом виникнен­ня, аміни і припинення адміністративних правовідносин. При цьому індивідуальні акти не є джерелом адміністративного права, вони не містять у собі загальних правил поведінки, за своїм характером е розпорядчими актами, за юридичними наслідками можуть бути зобо­в'язуючими, забороняючими, уповноважуючими, заохочуючими, містити у собі відмову. Індивідуальні акти управління не підлягають державній реєстрації в органах юстиції.

Особливості оскарження нормативно-правових актів полягають в тому, що нормативно-правові акти стосуються широкого кола осіб та розраховані на багаторазове застосування.

При розгляді справ суд встановлює законність постанов Верхов­ної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, по­станов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, також в межах цього провадження суд може перевірити законність та відповідність актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місце­вого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень. При цьому адміністративний суд розглядає справи, які не віднесені до компетенции Конституційного Суду України

При цьому законодавець встановив обмеження, щодо суб'єктів оскарження. Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України "право оскаржи­ти нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосова­но, а також особи, які е суб'єктом правовідносин, у яких буде зас­тосовано цей акт". "Виходячи із завдань адміністративного судочин­ства — захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інте­ресів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від пору­шень з боку суб'єктів владних повноважень та того, що право звер­нення до адміністративного суду з адміністративним позовом мають усі особи, які вважають, що порушено їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин (ст. 104 КАС України), зазначена стаття КАС України значно звужує коло осіб, які наділені правом на оскарження нормативно-правого акта у судовому порядку". Також зазначена стаття встановлює обов'язок суб'єкта оскарження довести той факт, що нормативно-правовий акт, що підлягає оскарженню, дійсно порушує їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-пра­вових відносин. Тобто при подачі адміністративного позову скаржник має надати докази порушення його прав. Вважається, що це обме­ження дійсно є об'єктивно необхідним, оскільки у разі його відсут­ності адміністративні суди могли бути просто "завалені" позовами від громадян, які просто незадоволені тим чи іншим нормативно-пра­вовим актом, прийнятим органами державної влади.

Ще однією специфічною ознакою розгляду цієї категорії справ адміністративними судами України є порядок повідомлення гро­мадськості про факт оскарження того чи іншого нормативно-право­вого акта у судовому порядку. Ця особливість викликана, перш за все, специфікою нормативно-правових актів, про яку ми вже неодно­разово нагадували. Оскільки такі акти підлягають особливому по­рядку оприлюднення, який врегульований указами Президента Ук­раїни від 13 грудня 1996 р. № 1207 "Про опублікування актів зако­нодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" та від 10 червня 1997 р. "Про порядок офіційного оприлюд­нення нормативно-правових актів та набрання ними чинності", зако­ни України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента Ук­раїни, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкова­них виданнях. Офіційними друкованими виданнями є "Офіційний вісник України", газета «Урядовий кур'єр». Також в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», який заснований і видається Міністерством юстиції України, публікуються державною мовою:

— нормативно-правові акти Національного банку України;

— нормативні акти міністерств, інших центральних органів вико­навчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України.

Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування оприлюднюються у виданнях, визначених цими органами.

Враховуючи це, ч. З ст. 171 КАС України встановлює, що "у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений". Частинами 4 та 5 ст. 171 встановлюють» вимоги до цього оголошення та терміни, в які воно має бути здійснено: "оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржува­ного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце су­дового розгляду адміністративної справи. Оголошення повинно бути опубліковано не пізніше як за сім днів до судового розгляду**.

Опублікування оголошення про судове оскарження того чи іншо­го нормативно-правого акта є формою забезпечення права всіх за­цікавлених осіб у захисті власних прав та законних інтересів. Тобто, дізнавшись з офіційних джерел про оскарження нормативно-право­вого акта, кожний має можливість звернутися до суду та взяти участь у розгляді цієї справи. У разі коли оголошення оприлюднене, а ніхто не звернувся до суду для участі у розгляді справи, ці особи позбавляються права на розгляд у подальшому скарг на судове рішення в цій справі.

Наступна частина ст. 171 КАС України встановлює термін роз­гляду цих справ: "адміністративна справа щодо оскарження норма­тивно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У винят­кових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більше як на один місяць". Встановлення досить жорстких термінів розгляду цих справ перш за все спрямоване на запобігання зволіканням в ході судового розгляду, і особливо це актуально для цієї категорії справ, врахову­ючи природу нормативно-правових актів, які поширюються на необме­жене коло осіб та розраховані на багаторазове застосування. Якщо судом той чи інший нормативно-правовий акт буде визнаний незакон­ним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, відразу повстане питання скасування наслідків його застосуван­ня до цього моменту, і звичайно, чим меншим буде термін застосуван­ня такого акта, тим меншими будуть його негативні наслідки.

За результатами розгляду справи суд згідно із ч. 8 ст. 171 "може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відпо­відає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині".

Головною вимогою, якій має відповідати нормативно-правовий акт, є його законність, при цьому мається на увазі дотримання не лише матеріальних, а й процесуальних адміністративно-правових норм у процесі підготовки, прийняття та виконання нормативно-пра­вового акта. Будь-який нормативно-правовий акт має видаватися на основі та на виконання вимог законодавства. Саме це і є предметом судового розгляду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Поняття "законності" нормативно-правового акта конкрети­зується такими вимогами, які у своїй сукупності і становлять це по­няття:

нормативно-правовий акт має відповідати положенням законів та бути спрямованим на досягнення той мети, яку ставив перед собою законодавець;

нормативно-правовий акт має відповідати також положенням нормативних актів вищих органів виконавчої влади, розвивати їх та забезпечувати їх реальне виконання;

— нормативно-правовий акт має бути виданий з дотриманням нормативно встановленого порядку його підготовки, видання, дер­жавної реєстрації (якщо це вимагається законодавством), вступу в силу та опублікування, тобто з дотриманням вимог управлінського процесу. При виданні акта колегіальним органом державної влади або місцевого самоврядування мають бути виконані правила коле­гіального обговорення проекту цього акта, прийняття рішення, голо­сування. Поки в Україні не прийнятий Закон "Про підзаконні акти", процедура їх прийняття врегульовується, як правило, положеннями тих органів, які їх приймають (Закон України "Про Кабінет Міністрів України", Положення про міністерства та інші органі дер­жавної влади та місцевого самоврядування);

- нормативно-правовий акт може бути виданий лише уповнова­женим органом державної влади, місцевого самоврядування, їх поса­довими особами в межах їх повноважень, встановлених чинним зако­нодавством України нормативно-правовий акт не повинен обмежува­ти чи порушувати передбачену законодавством компетенцію та опе­ративну самостійність нижчих ланок системи публічного управління, в разі порушення вимоги юридичної обґрунтованості нормативного акта виникає формальна невідповідність положень закону та самого акта, а також загроза порушення прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Право приймати адміністративні норма­тивно-правові акти мають лише ті суб'єкти управління, які прямо уповноважені на це чинним законодавством України. Вимога наяв­ності компетенції суб'єкта управління з питань видання акта управ­ління вважається однією з головних складових вимог законності нормативно-правового акта управління;

- нормативно-правовий акт має бути юридично обґрунтованим, тобто мати чіткі підстави для видання, а також цілі та завдання, які цей акт має досягти, засоби, які потрібні для його реалізації, також при прийнятті акта необхідно передбачити наслідки його запрова­дження. У разі якщо проекти нормативно-правових актів потребу­ють додаткових знань, цей проект має пройти відповідну експертизу;

— нормативно-правовий акт не повинен обмежувати та порушу­вати гарантовані чинним законодавством права та законні інтереси громадян та юридичних осіб;

— при прийнятті нормативно-правового акта має бути додержана встановлена форма того чи іншого акта управління, тобто витримані структура, стиль, ясність, чіткість та лаконічність викладення, відсутність слів та термінів, що припускають подвійне тлумачення, правильне граматичне оформлення, наявність всіх необхідних віз та підписів, реєстраційного номеру, дати прийняття, публікація на відповідних бланках, наявність чітких відбитків печаток, встановлен­ня терміну виконання, відповідальних та контроль за виконання;

— нормативно-правові акти мають пройти процедуру державної реєстрації, встановлену Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Постановою Кабінету міністрів України "Про затвердження Положення про дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2002 р. № 102/5 "Про затвердження порядку прове­дення державної " реєстрації нормативно-правових актів у міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів". Згідно з цим Державній реєст­рації в Міністерстві юстиції України підлягають нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю.

Державній реєстрації в Міністерстві юстиції України підлягають також нормативно-правові акти Національного банку України, доку­менти нормативного характеру Фонду загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування України на випадок безробіття, які стосуються прав і обов'язків страхувальників та застрахованих осіб, постанови правління та інші документи нормативного характе­ру Пенсійного фонду, що стосуються прав і обов'язків громадян та положення про порядок ліцензування телерадіомовлення, яке роз­робляється Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.

Крім того, на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України подаються нормативно-правові акти Державної комісії У краї, ни по запасах корисних копалин, що регламентують застосування

Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр до родовищ окремих видів або груп споріднених видів корисних копалин, та інші нормативно-правові акти Державної комісії України по запасах корисних копалин, якими встановлюєть­ся зміст, оформлення та порядок подання на державну експертизу матеріалів, що містять геолого-економічну оцінку запасів родовищ корисних копалин.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту, якщо в них є одна або більше норм (правил поведін­ки), що:

— зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гаранто­вані Конституцією та законами України, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-право­вий механізм їх реалізації;

- мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління і контро­лю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

При цьому на державну реєстрацію подаються нормативно-пра­вові акти, які мають як одну з указаних ознак, так і декілька. На державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших актів, що містять правові норми, а також тимчасові, строк дії яких вичерпано;

в) оперативного, організаційно-розпорядчого характеру (разові доручення) та інші, які не мають нормативного характеру, зокрема ті, які містять лише індивідуально-конкретні приписи;

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищих органів;

ґ) спрямовані на організацію виконання рішень органів вищого рівня і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм, а також внутрішньовідомчого характеру;

д) нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності тощо);

е) рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення тощо).

При цьому, відповідно до ст. З Указу Президента України від 21 квітня 1998 р. № 335 "Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України", державній реєстрації не підлягають рішення Національної комісії регулювання електроенергетики Украї­ни про встановлення цін і тарифів, за винятком цін і тарифів для на­селення, та рішення НКРЕ щодо функціонування ринків, що нею ре­гулюються.

Останньою ознакою принципу законності нормативно-правового акта є дотримання порядку опублікування та набрання сили норма­тивно-правовим актом, який встановлюється відповідними органами в різноманітних положеннях.

Таким чином, адміністративний суд при розгляді справи за ст. 171 КАС України має перевірити нормативно-правовий акт, що оскаржується, на відповідність всім вимогам, які у сукупності ста­новлять комплексне поняття "законність нормативно-правового акта управління”.

Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено порушення вимог законності або його невідповідність акту вищих органів влади (хоча по суті така невідповідність є однією зі складових частин законності), суд визнає такі акти чи їхні окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. При цьому для унеможливлення подаль­шого застосування такого акта відповідач зобов'язується невідклад­но після набрання постановою законної сили оприлюднити резолю­тивну частину постанови суду у виданні, в якому цей акт було офі­ційно оприлюднено.

Згідно з ч. 10 ст. 171 КАС України, постанови суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржуються у за­гальному порядку, визначеному КАС України.

9.5.2. Особливості провадження адміністративних справ, пов'язаних із застосуванням виборчого законодавства України

Сьогодні визнання провідної ролі виборів як однієї з основних форм безпосередньої демократії є майже аксіоматичним положення для правової науки. Особливо останнім час питанню виборів в Україні приділяється багато уваги. Викликано це тим, що проблеми виборів Президента України 2004 р. породили значні соціальну та політичну кризи у державі, спроби фрагментарного реформування виборчого законодавства майже під час виборів знов-таки не дали бажаних результатів, і вибори до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування весною 2006 р. знов виявили значні про­галини у чинному виборчому законодавстві. Так протягом місяця не вдавалося встановити результати голосування до Верховної Ради України: деякі територіальні виборчі комісії замість визначених зако­нодавством п'яти днів витрачали на процес встановлення підсумків голосування по 10—20 днів, а відповідальність за таке нахабне галь­мування виборчого процесу, на жаль, чинним законодавством не встановлена. Державу захлеснула хвиля судових виборчих позовів. Тому запровадження судового порядку вирішення виборчих справ є вельми необхідним на теперішньому етапі розвитку України. Звичай­но, справи, пов'язані з застосуванням виборчого законодавства, до введення в дію КАС України, мали власне врегулювання в Цивіль­ному процесуальному кодексі країни, але саме запровадження систе­ми адміністративних судів та введення в дію Кодексу адміністратив­ного судочинства України вивело ці питання на новий рівень вирі­шення та вимагає наукового обґрунтування чинного процесуального законодавства.

"Як така історія виборів налічує не один десяток століть (тут доречно згадати широковідомі факти з історії античних Греції або Риму). Однак не викликає жодного сумніву, що для різних політич­них систем цей правовий інститут відіграє дещо відмінну роль".

При цьому слід зазначити, що в різних політичних системах вибо­ри мають діаметрально протилежне значення. Так в авторитарних і тоталітарних системах вибори мають на меті посилення існуючого типу панування, активне маніпулювання свідомістю громадян ті міжнародної спільноти, тобто вибори є своєрідною ширмою та атри­бутом сучасності, при цьому насправді відбуваються безальтернативні, неконкурентні вибори, застосовуються непрозорі виборчі технології, до виборів залучається адміністративний ресурс. На відміну від цього, говорячи про демократичні вибори, ми ведемо мову

не лише про певну сукупність функцій цього інституту (артикулятивна, агрегаційна, контрольна, інтеграційна, легітимаційна, комуніка­тивна, мобілізаційна, рекрутативна і т. д.), а й про обов'язкову юридичну фіксацію та реальне правове забезпечення цілого ряду прин­ципів, які повинні характеризувати вибори в демократичній країні.

Традиційно виділяють загальні принципи, які знайшли своє за­кріплення в чинному законодавстві України — ст. 71 Конституції Ук­раїни, законах України "Про вибори народних депутатів", "Про ви­бори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про вибори Президента України", "Про всеукраїнський та місцеві референдуми":

— загальності (кожний громадянин, який досяг певного віку, має як активне, так і пасивне виборче право, тобто може обирати та бути обраним до представницьких органів держави);

— рівності (всі громадяни беруть участь у виборах на рівних заса­дах, усі кандидати у депутати будь-якого рівня мають рівні права і можливості, усі парті (блоки) — суб'єкти виборчого процесу мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі у порядку та в межах, встановлених чинним законодавством України, та ін.);

таємності (волевиявлення громадянина є таємним, жодний громадянин не може переслідуватися за власний вибір, контроль за волевиявленням виборців забороняється);

прямого виборчого права (громадяни України обирають депу­татів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків);

особистого голосування (кожний виборець голосує особисто, голосування за іншу особу або передача виборцем права голосу забороняється);

добровільності (ніхто не може бути примушений брати або не брати участь у виборах, тобто обирати чи бути обраним).

Кожен з цих принципів має як теоретичне, так і юридичне значен­ня. Інститут виборів є необхідною умовою становлення і розвитку будь-якої політичної системи демократичного типу, оскільки саме через вибори громадяни держави отримують можливість безпосеред­ньо формувати органи державної влади, здійснювати контроль над їх діяльністю, обирати той чи інший курс державного і суспільного розвитку. Водночас демократизм виборів і дотримання всіх визнаних у сучасному праві принципів проведення виборів є надійною підста­вою для функціонування самої держави.

Якщо повернутися до історії судового захисту виборчих прав громадян, можна дослідити, що досить тривалий час судовий захист виборчих прав громадян, тобто можливість розгляду судами справ, що випливають з конституційних (публічних) правовідносин, зводи­лася до оскарження в суді неправильностей або неточностей в списках виборців, іншими словами, законодавством була передбаче­на можливість захисту лише активного виборчого права, та й то далеко не у повному обсязі.

Вперше судовий порядок розгляду скарг на неправильності в списках виборців був встановлений Інструкцією Народного коміса­ріату юстиції СРСР та затверджений СНК СРСР 5 травня 1938 р. Саме ця інструкція була покладена за основу та перенесена до Гла­ви "Провадження по справах, що виникають з адміністративно-пра­вових відносин" Цивільного процесуального кодексу СРСР, ця ж глава була перенесена і в новий Цивільний процесуальний кодекс України, і діяли ці норми аж до введення в дію КАС України 1 ве­ресня 2005 року.

На сьогодні судовий захист виборчих прав має значно ширші рам­ки, захищається вже не лише активне виборче право, а й пасивне, значною мірою розширено коло рішень, дій та бездіяльності суб'єктів виборчого процесу, які підлягають оскарженню у судовому порядку, ліквідована норма закону, яка раніше обмежувала право на судове оскарження, а саме першочерговість розгляду скарг на дії комісій вищими комісіями, а лише після цього у судовому порядку, а саме ст. 172 КАС України врегульовує "особливості провадження у спра­вах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій", ст. І73 КАС України — "особливості провадження у справах щодо уточнення списку ви­борців", ст. 174 КАС України — "особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують зако­нодавство про вибори та референдум", ст. 175 КАС України —"особ­ливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяль­ності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій), їхніх посадових осіб та упов­новажених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів вибор­чого процесу", ст. 176 КАС України - "особливості провадження у справах щодо скасування реєстрації кандидата на пост президента України", ст. 180 КАС України — "особливості провадження у спра­вах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності".

Загальними для всіх "виборчих" справ є ст. 177 КАС України "Особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'яза­них з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскаржен­ня", ст. 178 КАС України "Особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референду­му", ст. 179 КАС України "Особливості обчислення строків у спра­вах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму".

Відповідно до ст. 177 КАС України, при розгляді справ, пов'яза­них з виборчим процесом чи процесом референдуму, встановивши порушення законодавства про вибори чи референдум, суд зобов'яза­ний визначити у постанові спосіб захисту порушених прав та інте­ресів, а також усунення всіх наслідків цих порушень відповідно до чинного закону. У разі необхідності судом виноситься окрема ухвала з повідомленням про наявність порушень, яка надсилається до органів чи осіб, уповноважених вжити заходів у зв'язку з притягнен­ням винної особи до відповідальності. Тобто, розглядаючи ці справи, суд не лише має встановити був чи ні сам факт порушення, а й прийняти рішення, яким чином поновити порушенні права та законні інтереси, встановити порядок усунення негативних наслідків проти­правних дій. Наприклад, територіальною виборчою комісією було прийнято рішення про перерахунок голосів виборців на окремій виборчій дільниці, дане рішення оскаржується суб'єктом виборчого процесу (партією або блоком), в ході судового розгляду справи суд встановлює, що дійсно виборча комісія не мала підстав для призна­чення повторного перерахунку. У цьому випадку суд має не лише визнати дії комісії протиправними, а зобов'язати її здійснити дії, спрямовані на ліквідацію негативних наслідків. Це може бути або зобов'язання комісії прийняти результати голосування по цій дільниці за відповідними протоколами, або зобов'язання комісії ви­знати вибори на цій дільниці недійсними.

Частини 3—5 ст. 177 КАС України визначають порядок набуття законної сили судовим рішенням за наслідками розгляду справ, по­в'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Такі рішення судії першої інстанції набирають законної сили після закін­чення строку на апеляційне оскарження (два дні з дня їх проголо­шення, а судові рішення, ухвалені до дня голосування, — не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування), а у разі їх апеляційного оскарження — з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Не можна не звернути уваги на те, що судові рішення за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, не підлягають каса­ційному оскарженню. Судові рішення Вищого адміністративного суду України набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Якщо судові рішення ухвалені за наслідка­ми розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 172 КАС України (оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комі­сій, комісій з референдуму, членів цих комісій), ст. 174 КАС України (оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум), ст. 175 КАС України (щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціатив­них груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу), у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої години дня голосування вони набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскарженні. Звичайно, такі "стислі" строки оскарження та розгляду справи викликають "всеношні" судові засідання. Здається, що ці норми мають бути вдоско­налені шляхом внесення відповідних змін до КАС України.

Судами апеляційної інстанції виступають адміністративні апе­ляційні суди, а у справах, розглянутих відповідно до ч. З ст. 17 КАС України, апеляційною інстанцією є Вищий адміністративний суд України.

Ще однією специфічною ознакою даної категорії справ є ще і те, що суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду рішень у справах даної категорії позбавлений права повернути справу на новий розгляд. Судове рішення суду апеляційної інстанції є остаточним.

Наступною загальною статтею для справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, є ст. 178 КАС України, яка врегульовує особливості здійснення представництва у цих справах. Вони полягають у тому, що в таких справах не вимагається додат­кового уповноваження на представництво інтересів кандидата, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих органі­зацій партій), ініціативної групи референдуму, осіб, які відповідно до виборчого законодавства, зареєстровані як уповноважені представ­ники або довірені особи перелічених вище суб'єктів виборчого про­цесу. Тобто уповноважені та довірені особи представляють у суді інтереси своїх довірителів на підставі посвідчення про реєстрацію їх як уповноважену або довірену особу, без додаткової довіреності на право представлення інтересів у суді. Більш того, задля забезпечення надання правової допомоги у суді суб'єктам виборчого процесу вони можуть безпосередньо у судовому засідання зробити усну чи письмову заяву про доручення представляти власні інтереси при судовому розгляді справи будь-якій особі, що має адміністративну процесуальну дієздатність (ст. ст. 48, 56, 58 КАС України).

Наступною загальною для всіх судових справ, пов'язаних з ви­борчим процесом чи процесом референдуму, є ст. 179 КАС України, яка встановлює особливості обчислення строків у цій категорії справ. І, як вже зрозуміло з попереднього аналізу цих справ, саме строки є суттєвими відмінностями цієї категорії справ від інших справ, що розглядаються за нормами КАС України. Особливості обчислення строків пов'язані, перш за все, з необхідністю забезпе­чення оперативного вирішення зазначених справ для усунення пору­шення законодавства і надання можливості реалізувати суб'єктам виборчого процесу чи процесу проведення референдуму їх права, свободи та законні інтереси.

Строки у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, обчислюються календарними днями і годинами (тобто вихідні та святкові дні не продовжують строки). Перебіг процесу­ального строку починається з наступного дня після відповідної ка­лендарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. На їх обчислення не поширюються правила чч. 2—10 ст. 103 КАС України. Для розгляду зазначених справ, на відміну від загального правила, останнім днем строку, який має закінчитися з настанням певної події, є день, що передує дню вказаної події. Для обчислення строків звернення до адміністративного суду у випадку оскарження бездіяльності у виборчому процесі чи процесі референдуму визна­чається день бездіяльності — ним визнається останній день встанов­леного законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення.

Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги вважається день їх надходження до відповідного суду. Строк подання позовних заяв і апеляційних скарг у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, не поновлюється, адже, як правило, про-пушення цих строків робить відновлення порушення прав, свобод та інтересів осіб дуже ускладненим у зв'язку із завершенням окремих етапів чи усього виборчого процесу, процесу референдуму. Процесуальним наслідком подання позовної заяви чи апеляційної скарги у цих справах після закінчення встановлених строків буде залишення позовної заяви чи апеляційної скарги без розгляду. З врахуванням таких строків розгляду позовних заяв, особливо напередодні дня го­лосування, суди зобов'язані забезпечувати цілодобове чергування суддів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій. Аналізуючи як цю, так і всі інші норми щодо судового захисту виборчих прав, слід мати на увазі та керуватися окрім КАС України спеціальними виборчими законодавчими актами, а саме ст. 71 Конституції України, законами України "Про вибори на­родних депутатів", "Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про вибори Президента України", "Про всеукраїнський та місцеві рефе­рендуми". Аналогічні питання регулювалися і Цивільним процесуаль­ним кодексом України, а саме гл. 30-А "Скарги на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заяви про скасування рішень виборчої комісії".

Частинами 1 та 2 ст. 172 КАС України встановлюються коло осіб, які мають право звертатися до адміністративного суду з позо­вом щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій. Ними є суб'єкти виборчого процесу (окрім виборчої комісії), а також ініціативна гру­па референдуму, інші суб'єкти Ініціювання референдуму. Слід відзначити, що три спеціальні виборчі закони встановлюють різне коло суб'єктів виборчого процесу, тобто при поданні скарги перш за все слід визначитися, яким саме спеціальним законом врегульований той чи інший виборчий процес. Особливо важливо робити подібне розмежування тоді, коли одночасно проводяться вибори до Верхов­ної Ради України та органів місцевого самоврядування. І як показа­ла практика проведення таких "об'єднаних" виборів весною 2006 p., це викликає багато труднощів, як для виборців, так і для виборчих комісій, партій-учасників та судів. Тому сьогодні активно обгово­рюється питання щодо подальшого "роз'єднання" виборчих процесів у часі.

І так, згідно із ст. І2 Закону України "Про вибори народних де­путатів України”, суб'єктами виборчого процесу є:

виборець — громадянин України, який на день виборів досяг 18 років;

виборча комісія;

партія (блок), що висунула кандидатів у депутати (кандидата у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установлено­му законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що всі партії, які входять до його складу, зареєстровані у той же термін — ст. 10);

кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановлено­му цим законом (громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні про­тягом останніх п'яти років — ст. 9);

офіційний спостерігач від партії (блоку) — суб'єкта виборчого процесу (громадянин України, який має право голосу, не може бути офіційним спостерігачем: член виборчої комісії, посадова особа органів виконавчої влади або суду, правоохоронних органів чи органів місцевого самоврядування; військовослужбовці; особа, яка проходить альтернативну (невійськову) службу — ст. 75).

Закони України "Про вибори народних депутатів", "Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" також у ст. 12 визначають, хто є суб'єктом виборчого процесу. Дільничні комісії формуються відповідно до За­кону України "Про вибори народних депутатів України" та забезпе­чують проведення місцевих виборів, а територіальні виборчі комісії формуються відповідно до Закону України "Про вибори депутатів

Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". Різними є і поняття кандидата в депутати, оскільки право бути обраним депутатом місцевої ради громадянин України -римує при досягненні ним 18 років (ст. 9). Також суб'єктом масового виборчого процесу є не взагалі партії та блоки, а місцеві організації партій (блоків), при цьому законодавець на відміну від виборе до Верховної Ради України, не встановлює обмеження щодо того терміну не пізніше якого ці місцеві організації партій мають бути за­реєстровані.

Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми окремо не виділяє суб'єктів процесу проведення референдуму, можна зробити висновок, що ними є громадяни України, що досягла 18 років, комісії з референдуму, ініціативні групи.

Крім того, суб'єктом оскарження може бути кандидат на пост Президента України; кандидат у депутати; кандидат на посаду сіль­ського, селищного, міського голови, органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом

Таким чином, суд при отриманні позовної заяви щодо рішення, дії або бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму або член відповідної комісії перш за все має встановити, чи є особа, яка по­дала позов, суб'єктом оскарження по цій категорій справ. У раз коли суб'єктом оскарження виступає громадянин України, він у позові має довести, що ті дії, бездіяльність або рішення, які він оскаржує, порушили його права та законні інтереси, оскільки, її ст. 172 встановлює, що лише у цьому випадку громадянин Україна може бути суб'єктом оскарження в цій категорії справ.

Після цього встановлюється предметна та територіальна підсуд­ність справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму або члена відповідної комісії. Рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлен­ня нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішен­ня, дії або бездіяльність ЦВК, члена цієї комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду міста Києва. Рішення, дії чи без діяльність виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласної виборчої комісії, Київської чи Севастопольської виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів; територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, обласних комісій з

референдуму і комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнсь­кого референдуму, а також членів зазначених комісій оскаржуються до окружного адміністративного суду за місцем знаходження відпо­відної комісії. Рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій, окрім зазначених вище, оскар­жуються до місцевого загального суду за місцем знаходження відповідної комісії.

При розгляді цього питання, також потрібно мати на увазі і п. 5 "Прикінцевих та перехідних положень" КАС України, відповідно до якого до початку діяльності окружних та апеляційних адміністратив­них судів підсудні їм справи вирішуються у першій та апеляційній інстанціях відповідними місцевими та апеляційними судами за прави­лами КАС України.

Далі у чч. 6—8 ст. 172 законодавець встановлює строки звернен­ня до адміністративного суду. При цьому слід зазначити, що строки по цій категорії справ значно менші, ніж по будь-якій іншій категорії справ, і обумовлено це об'єктивними вимогами динамічного прове­дення виборчого процесу взагалі. Наприклад, ч. 1 ст. 74 Закону України "Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місце­вих рад та сільських, селищних, міських голів" визначає, що "тери­торіальна виборча комісія на своєму засіданні на підставі протоколів відповідних дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів ви­борців на відповідних дільницях, протоколів відповідних терито­ріальних (окружних) виборчих комісій про підсумки голосування у відповідних виборчих округах не пізніш як на п'ятий день з дня місцевих виборів встановлює результати виборів депутатів у багато­мандатному окрузі, про що складається протокол про підсумки голо­сування та результати виборів депутатів". Тобто територіальна ви­борча комісія має лише п'ять днів, протягом яких підводяться ре­зультати голосування. При цьому, якщо суб'єкти виборчого процесу не згодні з рішеннями, діями або бездіяльністю нижчих комісій, вони мають у найкоротший термін звернутися до суду з позовом, а суд у свою чергу без зволікань у встановлений законодавством термін розглянути цей позов. Якщо будуть оголошені результати голосуван­ня, а після цього суд винесе рішення, наприклад про визнання ви­борів недійсними на окремій дільниці цього багатомандатного вибор­чого округу, це, звичайно, викличе необхідність оскарження підсум­кових протоколів вищих комісій, де підсумки голосування по цій дільниці були вже враховані. Саме тому рішення, дія або без­діяльність виборчої комісії, комісії з референдуму або члена відпо­відної комісії, прийняте до дня голосування, може бути оскаржено до суду у п'ятиденний строк з дня його вчинення або допущення без­діяльності, але не пізніше 24-ї години дня, що передує дню голосу­вання. У разі коли рішення, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, мали місце у день голосування або під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, позов до адміні­стративного суду має бути поданий у дводенний строк з дня прий­няття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Ще одне обмеження строку розгляду та оскарження судового рішення за цією категорією справ встановлено ч. 4 ст. 177 КАС України, згідно з якою судові рішення, ухвалені у період від 24-ї години дня, що пе­редує дню голосування, до 6-ї години дня голосування набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Поновлення строків не допускається.

Позовна заява щодо рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій приймається до розгляду незалежно від сплати судового збору. І ця норма закону спрямована на забезпечення бистрого розгляду даної категорії справ з метою запобігання гальмування виборчого процесу.

Після отримання судом такої позовної заяви, суд невідкладно повідомляє про це відповідну виборчу комісію або комісію з рефе­рендуму, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, та комісії вищого рівня.

На розгляд таких справ згідно з ч. 11 ст. 172 суду відводиться п'ять днів. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомленні, не перешкоджає судовому розгляду. Але на практиці ця норма закону виявилася не дуже вдалою, оскільки, враховуючи занадто стислі терміни розгляду справи, суд, як прави­ло, не має технічної можливості повідомити сторони процесу інак­ше як телефоном, а це досить важко оформлювати належним чи­ном, при цьому іншої можливості виконати цю норму закону поки що не має.

Особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців. Для підготовки проведення голосування на виборах депу­татів Верховної Ради України до 1 жовтня року, який передує року проведення чергових виборів, складаються загальні списки виборців за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією. Порядок, терміни, строки, відповідальні за їх складання, порядок внесен­ня змін та доповнень визначаються розділами V законів України "Про вибори народних депутатів України" та "Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про вибори Президента України" та "Про все­український та місцеві референдуми". Слід акцентувати увагу на тому, що кожний з цих законів встановлює різні терміни підготовки списків виборців: якщо це стосується виборів народних депутатів — списки мають бути підготовлені до 1 жовтня ріку, що передує вибо­рам, по місцевих виборах — списки складаються не пізніше як за 45 днів до дня голосування, що знов-таки ускладнює процес виборів при їх одночасному проведенні. Як показала практика, різні строки складання та різні списки виборців призвели на виборах весною 2006 р. до численних порушень прав виборців саме через значні по­милки та неточності у списках виборців. Особливо неврегульованим питання списків виборців залишилося в Законі України "Про всеук­раїнський та місцеві референдуми", де цьому питанню присвячена ст. 33. Як здається, така "неувага" законодавців до питань референ­думу викликана тим, що за часів незалежності України проводилося лише 3 референдуми. Строки складання списків не визначені, але при цьому саме цій закон встановлює найпростішу процедуру вне­сення змін до списків та внесення громадян, пропущених в списку, рішенням комісії з референдуму, знов-таки у будь-якій час, за рішен­ням дільничної комісії з референдуму. Саме така процедура ще на­прикінці 1990-х рр. була розповсюджена і на виборах. Але практика показала, що такі "вільності" зі списками можуть призводити до значних зловживань та навіть виступати одним з механізмів фальси­фікації виборів.

Законодавством закріплені широкі можливості громадянина про­контролювати списки виборців та у раз виявлення в них помилок оскаржити це до районної, міської робочої групи обліку виборців. Не пізніше як за тридцять два дні до дня виборів списки виборців передаються на виборчі дільниці, і виборець знов-таки має право ознайомлюватися з ними та оскаржувати неправильності (ст. 43 За­кону України "Про вибори народних депутатів України"). На цій стадії громадянин може оскаржувати неправильності до дільничної виборчої комісії та до відповідної окружної виборчої комісії шляхом особистого подання скарги, яка має бути розглянута комісією на найближчому засіданні. Скарга до дільничної виборчої комісії подана не пізніше ніж за п'ять днів до дня голосування, д0 окружної — за три дні.

До суду виборець може подати позов відповідно до п. 1 ст. 178 КАС України про уточнення списку виборців, у тому числі про включення або виключення зі списку себе особисто або інших осіб. При цьому вимога позивача може стосуватися як включення його особи­сто до списку виборців, усунення неточностей, неправильностей, пе­рекручень, так і його виключення або виключення іншої особи.

Скарга може бути подана до місцевого суду за місцем знаходження виборчої дільниці не пізніше як за два дні до дня виборів. Така скарга розглядається судом у дводенний строк, але не пізніше як за два дні перед днем виборів, а подана за два дні до дня виборів — невідкладно.

Суд приймає рішення щодо включення або невключения особи до списку виборців на відповідній дільниці на підставі встановлення місця проживання цієї особи. При розгляді справи за суттю суд може дослідити такі докази, як паспорт громадянина, свідоцтво про народження, про укладення чи розірвання шлюбу (якщо спір сто­сується визначення прізвища виборця), довідку з місця проживання, копії рішення про визнання особи недієздатною, безвісно відсутньою або померлою, свідоцтво про смерть, суд також може заслухати свідчення свідків.

З врахуванням необхідності оперативного вирішення адміністра­тивних справ щодо уточнення списку виборців неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкод­жає судовому розгляду і постанови адміністративного суду щодо внесення змін у списки виборців підлягають негайному виконанню.

Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законо­давство про вибори та референдум. При розгляді цієї категорії справ перш за все треба визначитися, які обов'язки передбачені чинним законодавством у органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, уста­нов, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників, засобів масової інформації у сфері виборчих процесів та у про­цесі проведення референдуму. І тут законодавча база є надзвичайно широкою, оскільки ці обов'язки можуть бути встановлені і Законом України "Про державну службу", і положенням по кожному окремо­му органу влади, і законами України "Про місцеве самоврядування", ч"Про засоби масової інформації" та іншими нормативно-правовими актами. А також, звичайно, в базових виборчих законах. Наприклад, відповідно до ч. 2. ст. 39 Закону України "Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" для складання та уточнення загальних списків ви­борців, які проживають на території кожного села, селища, міста та району у містах Києві та Севастополі, районними, районними у містах державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад утворюються робочі групи обліку виборців, керівники різних органів державної влади мають подавати відомості для складання списків, державні службовці не можуть якимось чином впливати на волевиявлення громадян та ін. У разі невиконання або неналежного виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самовря­дування, засобами масової інформації, підприємствами, установами, організаціями, їхніми посадовими та службовими особами, творчими працівниками засобів масової інформації власних обов'язків у сфері виборчих процесів та у процесі проведення референдуму їх рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені у порядку, передбачено­му ст. 174 КАС України.

Право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум, мають суб'єк­ти виборчого процесу, визначені чч. 1 та 2 ст. 174 КАС України та розглянуті нами у розділі 3.1. Виборці знов-таки мають право на оскарження лише у випадку, коли були порушені їх права або за­конні інтереси.

Предметна та територіальна підсудність цієї категорії адміністра­тивних справ визначається за правилами ст. ст. 18, 19. КАС України. Правила оскарження рішень, дій чи бездіяльності засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та Службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум, розглядається місцевим адміністративним судом за місцем їх знаходження.

Строки оскарження та розгляду справи встановлені з відсилкою до чч. 6—7, 11 ст. 172 КАС України, які вже нами були розглянуті у розділі 3.1. Також при розгляді судом цієї категорії справ треба враховувати вимоги ч. 4 ст. 177 КАС України, згідно з якими судові рішення, ухвалені у період від 24-ї години дня, що передує дню го­лосування, до 6-ї години дня голосування, набирают законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Також законодавець для забезпечення оперативного розгляду справи встановив, що неявка в суд сторони, яка належним чином була повідомлена, не перешкоджає судовому розгляду.

Особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіцій­них спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу. При реалізації пасивного виборчого права (права бути обраним) суб'єкти виборчого процесу мають не лише права, а й низку обов'язків, дотримання яких усіма суб'єктами виборчого процесу дозволяє забезпечити принцип рівності на виборах та у процесі проведення референдуму, запобігти фальсифікаціям виборів та референдумів. Права та обо­в'язки кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадо­вих осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу закріплюються у законах України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", ”Про вибори Президента України", "Про всеукраї­нський та місцеві референдуми". Слід відзначити, що коло їх обо­в'язків досить широке, але вони не визначені конкретним переліком та містяться майже у всіх статтях вищезгаданих законів. Загалом обов'язки суб'єктів виборчого процесу, що реалізують пасивне ви­борче право, залежно від того, на якій стадії виборчого процесу вони виникають, можна класифікувати на:

— обов'язки, пов'язані з формуванням виборчих комісій (ст. 27 Закону України "Про вибори народних депутатів": партії (блоки) мають право пропонувати кандидата до складу окружної виборчої комісії, при цьому вони зобов'язані належним чином оформити відпо­відне подання та у подальшому забезпечувати роботу власного пред­ставника у комісії);

— обов'язки, пов'язані з висуванням і реєстрацією кандидатів у

депутати (п. 2 ст. 55: "висування кандидатів у депутати розпочи­нається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто днів до дня виборів" — тобто висування кандидатів є правом партій (блоків), але якщо прийнято рішення про реалізацію даного права, партія (блок) зобов'язується його реалізувати належним чином і у встановлений законодавством строк, кандидат в депутати (ст. 60) зобов'язаний надати декларацію про власне майно та доходи, а та­кож інші документи, встановлені чинним законодавством);

— обов'язки, пов'язані з проведенням передвиборної агітації, — відповідно до розділу VIII Закону України "Про вибори народних де­путатів" передвиборна агітація може розпочинатися лише після реє­страції відповідної партії (блоку) як суб'єкта виборчого процесу, проводитися у формах, визначених законодавством (проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями, мітингів, походів, де­монстрацій, пікетів, публічних дебатів та ін.), припинити агітацію о 24-й годині останьої п'ятниці перед днем виборів. Слід відзначити, що саме на цій стадії суб'єкти виборчого процесу порушують власні обов'язки найчастіше. Такі порушення нескладно зафіксувати суб'єктам оскарження, що і стає предметом судового оскарження. Але практика проведення парламентських виборів весною 2006 р. показала, що це є і одним з методів "політичної розправи" над полі­тичними опонентами. Наприклад, лідерів виборчої гонки можна "зня­ти" з виборів шляхом фальсифікації нібито проводимо!' ними неза­конної агітації — виробити від імені опонентів агітаційні листівки, а й ще додати до листівок коробку цукерок або чогось іншого та роз­повсюдити це у напередодні або безпосередньо у день виборів, за­фіксувати цей "факт" актами та власними свідками та подати адмі­ністративний позов щодо порушення суб'єктом виборчого процесу правил агітації та встановлення факту підкупу виборців. Враховую­чи досить стисли строки, що відводяться суду на вирішення цих справ, та неможливість дослідити всіх доказів та з'ясувати всі об­ставини справи, суд може стати зброєю політичної розправи. Саме тому цій категорії справ судді мають приділяти максимум уваги;

— обов'язки, пов'язані з фінансуванням виборчого процесу за ра­хунок виборчого фонду партії (блоку), також є значною групою рішень, дій чи бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіцій­них спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу, що можуть стати предметом оскарження у судовому порядку.

Процедура та порядок судового оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів ви­борчого процесу встановлюються ст. 175 КАС України.

Частинами 1—2 зазначеної статті встановлюється, хто може вис­тупати суб'єктом оскарження у цій категорії справ — майже ті ж самі суб'єкти, дії яких підлягаються оскарженню, а саме — кандида­ти, партії (блоки), місцеві організації партії (блоки місцевих органі­зацій партій), ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініцію­вання референдуму.

Не мають права на оскарження довірені особи кандидатів, поса­дових осіб, партій (блоків), місцевих організацій партій (блоків місцевих організацій партій) та уповноважені особи.

Громадяни мають право оскарження дій або бездіяльності канди­датів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), посадових осіб та уповноваже­них осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціюван­ня референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу лише у випадку, коли такі протиправні рішення, дії або бездіяльність порушують їх особисті виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму.

Наступним питанням, що регулюється ст. 175 КАС України, є встановлення спеціальної територіальної підсудності щодо цієї кате­горії справ. Справи щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського ре­ферендуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референду­му, що порушують законодавство про вибори чи референдум, розгля­даються в Окружному адміністративному суді міста Києва. Справи щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена. Справи з інших спорів, передбачених цією статтею (наприклад, оскарження дій чи бездіяльності канди­датів в депутати обласної ради), розглядаються окружними адмініст­ративним судоми (до їх створення — відповідним апеляційним судом) за місцем вчинення дії чи місцем, де дія повинна бути вчинена.

Строки подання адміністративного позову та розгляду справ щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання рефе­рендуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу визначаються ст. 172 КАС України, тобто протягом п'яти днів, якщо такі дії або бездіяльність мали місце до дня голосування, але не пізніше 24-ї години дня, що передує дню виборів, протягом двох днів, якщо такі дії або бездіяльність мали місце в день голосування або при підрахунку голосів. Але тут треба не залишати без уваги вимоги ч. 4 ст. 177 КАС України, згідно з якою судові рішення, ухвалені у період від 24-ї години дня, що передує дню голосування, до 6-ї години дня голосування набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

З огляду на необхідність оперативного усунення порушень зако­нодавства про вибори та референдум та захисту прав при розгляді цієї категорії справ неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Особливості провадження у справах щодо скасування реєст­рації кандидата на пост Президента України. Згідно із Законом України "Про вибори Президента України" право ініціювання скасу­вання реєстрації кандидата на пост Президента України має Цент­ральна виборча комісія, яка розглядає питання про звернення до Вищого адміністративного суду України із заявою про скасування реєстрації кандидата на пост Президента України чи про оголошен­ня кандидату або партії (блоку) попередження у присутності канди­дата на пост Президента України або уповноваженого представника партії (блоку), яка висунула цього кандидата. Заява Центральної виборчої комісії про скасування реєстрації кандидата на пост Президента України подається протягом трьох днів після виявлення підстав для скасування реєстрації.

Згідно із ст. 56 Закону України "Про вибори Президента Украї­ни” Центральна виборча комісія розглядає питання про звернення до Вищого адміністративно суду України щодо скасування рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України у разі.

1) звернення кандидата на пост Президента України у будь-який час після його реєстрації, однак не пізніше ніж за п'ять днів до дня виборів або дня повторного голосування, з письмовою заявою про відмову від балотування;

2) неподання за сорок днів до дня виборів визначеної частиною першою ст. 53 Закону України "Про вибори Президента України” кількості підписів на підтримку кандидата на пост Президента України;

3) звернення партії (блоку) не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня виборів про скасування рішення щодо реєстрації висунутого партією (блоком) кандидата на пост Президента України відповідно до рішення, прийнятого у такому ж порядку, як і рішення про висунення кандидата;

4) виникнення обставин, передбачених частинами п'ятою (якщо особа, висунута блоком кандидатом на пост Президента України, є членом партії, яка вийшла із складу блоку, рішення про її висування блоком втрачає чинність з дня прийняття рішення партією про вихід з блоку) та дванадцятою (якщо блок, що висунув кандидата, прийняв рішення про власний розпуск, пізніше ніж за тридцять днів до дня голосування) ст. 46 цього Закону;

5) припинення громадянства України кандидата;

вибуття кандидата на пост Президента України за межі Украї­ни для постійного проживання;

визнання кандидата на пост Президента України недієздатним чи набрання щодо нього законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину;

реєстрації його кандидатом у народні депутати України, канди­датом у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, кан­дидатом на місцевих виборах, якщо ці вибори проводяться одночас­но з виборами Президента України.

Порядок скасування реєстрації кандидата на посаду Президента України врегульований ст. 176 КАС України. Суд вирішує адмініст­ративну справу щодо скасування реєстрації кандидата на пост Пре­зидента України у триденний строк після надходження позовної заяви. Про судовий розгляд справи повідомляються позивач і відпо­відач (кандидат на пост Президента України, про скасування реєстрації якого подано заяву), але їх відсутність (якщо вони повідомлені належним чином) не є підставою для відкладення розгляду справи. У разі, коли судом встановлюється наявність підстав для скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (визначені ст. 56 Закону України "Про вибори Президента України"), суд задоволь­няє адміністративний позов і скасовує реєстрацію кандидата на пост Президента України.

Центральна виборча комісія доводить до відома кандидата на пост Президента України та партії (блоку), яка його висунула, рішення про скасування реєстрації кандидата не пізніш як наступно­го дня з дня його прийняття та надає кандидату на пост Президента України або представнику партії (блоку), яка його висунула, копію цього рішення у той же строк. Якщо вказане рішення прийнято напередодні дня виборів чи дня повторного голосування, копія цього рішення видається зазначеним у цій частині особам невідкладно.

Особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності. Відповідно до ст. З Закону України "Про статус народного депутата України" "народний депутат не має права:

бути членом Кабінету Міністрів України, керівником цент­рального органу виконавчої влади;

мати інший представницький мандат чи одночасно бути на дер­жавній службі;

— обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною робо­тою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народ­ного депутата час;

залучатись як експерт органами досудового слідства, прокура­тури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;

входити до складу керівництва, правління чи ради підприєм­ства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку".

У разі коли народний депутат відмовляється припиняти суміщати посади або виконувати несумісну діяльність, законодавством Украї­ни передбачено декілька шляхів для усунення такого порушення. По-перше, у добровільному порядку, коли особа, обрана народним депутатом України, протягом двадцяти днів з офіційного оприлюд­нення результатів виборів депутатів зобов'язана подати до Центральної виборчої комісії документ про її звільнення з роботи (поса­ди), не сумісної з депутатським мандатом, або копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради (ст. 99 Закону України ”Про вибори народних депутатів України"), лише після цього особа може бути зареєстро­вана народним депутатом України.

Народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несу­місною з депутатським мандатом, і повноваження якого не припине­но в установленому законом порядку, допускається до виконання обов'язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верхов­ної Ради України заяви про складення повноважень народного депу­тата України (ст. З ч. З Закону № 2790-СІІ від 17 листопада 1992 р.).

У разі, коли народний депутат добровільно не виконує вимог законодавства щодо недопущення сумісництва, повноваження народ­ного депутата припиняються або за ініціативою Президента України чи Прем'єр-міністра України, якщо ці посадови особи призначили народного депутата на посаду, яка несумісна зі статусом народного депутата, або за ініціативою Голови Верховної Ради України, питан­ня припинення депутатських повноважень вирішується у судовому порядку, врегульованому ст. 180 КАС України.

Процедура припинення повноважень народного депутата України за ініціативою Верховної Ради України передбачена Законом Украї­ни "Про статус народного депутата України". Комітет, до компе­тенції якого входять питання депутатської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради Украї­ни, який у 10-денний строк звертається до суду або повертає мате­ріали комітету з обґрунтуванням відмови у зверненні до суду. Комі­тет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, у разі повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обґрунту­ванням відмови у зверненні до суду розглядає їх і у випадку незгоди з ними, вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України. За рішенням Верховної Ради України Голо­ва Верховної Ради України зобов'язаний звернутися до суду для вирішення питання про дострокове припинення повноважень такого народного депутата.

Позовна заява про дострокове припинення повноважень народно­го депутата України подається до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ (ч. 1 ст. 180 КАС України). Далі КАС України встановлює строк, в який ця категорія справ має бути розглянута судом, — 7 днів, при цьому законодавець не встанов­лює для цієї категорії спеціальних строків подання відповідної заяви.

На жаль, ані ця стаття, ані ст. 20 КАС України взагалі не вре­гулювали питання апеляційного оскарження судового рішення по цій категорії, тому, виходячи з загальних принципів судочинства та враховуючи відсутність прямої заборони щодо апеляційного оскар­ження таких рішень, а також ст. 13 КАС України, можна зробити висновок, що переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, терито­ріальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, Вищий адмі­ністративний суд України.

9.5.3. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

"Учасники виконавчого провадження (крім державного виконав­ця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо інший по­рядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб не встановлено законом".

Учасниками виконавчого провадження згідно із ст. 10 Закону Украї­ни "Про виконавче провадження" є сторони, представники сторін, ек­сперти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності щ суб'єкти господарювання. Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також прац­івники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклу­вання, інших органів і установ. Наприклад, рішення суду про стягнен­ня грошових коштів можуть бути виконані податковими органами, бан­ківськими установами, кредитно-фінансовими установами та ін. Здаєть­ся, що законодавець при прийнятті КАС України не в повній мірі вра­хував практичний досвід судового провадження за цією категорією прав, який перед цим був врегульований ст. 24820 ЦПК України, оскільки включення до кола суб'єктів оскарження учасників виконавчого провадження, які не мають юридичної зацікавленості у виконавчому провадженні (експерти, спеціалісти, перекладачі та ін.). є необґрунтованим та недоцільним. Крім того, зазначене положення ст. 181 КАС України суперечить ст. 85 Закону України "Про виконавче проваджен­ий", згідно з якою скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби може бути по­дана стягувачем чи боржником. "Тому право судового оскарження по цій категорії справ повинні мати сторони виконавчого провадження (стягувач, боржник, як фізичні, так і юридичні особи), представники сторін, співучасники, правонаступники, прокурор, представники сторін, органи опіки та піклування, тобто особи, що беруть участь у виконавчому провадженні та мають юридичну зацікавленість".

До суб'єктів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути ос­каржені у судовому порядку, належать: державні виконавці та інші посадові особи державної виконавчої служби. Відповідно до ст. З За­кону України "Про державну виконавчу службу" виконання рішень, перелік яких встановлений Законом України "Про виконавче прова­дження", покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної ви­конавчої служби. Відповідно до Закону України "Про державну ви­конавчу службу" державними виконавцями є начальник, заступника начальника, старшин державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міст обласного значення), районного в містах відділу державної виконавчої служби.

Предметом судового оскарження є рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів, якщо цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено права або свободи учасників виконавчого провадження. Перш за все мова йде про оскарження процесуальних дій чи без­діяльності державних виконавців. Наприклад, учасники виконавчого провадження мають право оскаржити до суду будь-яку дію держав­ного виконавця (оцінка майна боржника, проведення опису майна), відмову державного виконавця від здійснення певних дій, дії держав­ного виконавця, які, на погляд стягувана, спрямовані на гальмуван­ня процесу виконавчого провадження. Також до адміністративного суду можна оскаржувати постанови державних виконавців: про відкриття виконавчого провадження, про відмову у відкритті вико­навчого провадження, про відкладення виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, про відмову у розшуку майна боржника, про накладення штрафу на боржника та ін.

Специфіка цієї категорії справ полягає ще у тому, що порядок су­дового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних вико­навців окрім КАС України також передбачається Цивільним проце­суальним кодексом України та Господарським процесуальним кодек­сом України (ст. 1212) встановлює, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ух­вал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором, тобто господарські суди розглядають лише скарги, пов'язані з виконанням рішень, ухвал, постанов госпо­дарських судів).

"Позовну заяву з приводу рішень, дій або бездіяльності держав­ної виконавчої служби може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкла­дення провадження виконавчих дій".

Про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача не піз­ніше наступного дня після відкриття провадження у справі. Адміні­стративні справи цієї категорії справ вирішуються судом протягом десяті днів після відкриття провадження у справі.

За загальним правилом позови за цією категорією справ розгля­даються у судовому засіданні з обов'язковою участю позивача, від­повідача та зацікавлених осіб, але, якщо вони були належним чином повідомлені і не з'явилися, суд може слухати справу і без їх участі. Якщо в ході судового розгляду з'ясується, що державний викона­вець, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, вже не пра­цює на цій посаді, суд має залучити до розгляду справи посадову особу виконавчої служби, до компетенції якої віднесено поновлення порушених прав та інтересів, якщо цей факт буде встановлений.

У разі, коли судом буде встановлено, що рішення, дії чи без­діяльність, які оскаржуються, дійсно є неправомірними, суд також має одночасно визначити спосіб поновлення порушених прав, з вказівкою на конкретні дії, які мають бути виконані державним вико­навцем. Суд може покласти на суб'єктів оскарження лише ті обов'яз­ки, які передбачені Законом України ”Про виконавче провадження".

Якщо доводи, викладені у позові, не будуть підтверджені у ході судового слухання, суд приймає вмотивоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

9.5.4. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

Відповідно до ст. 39 Конституції України, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і де­монстрації, про проведення яких завчасно сповіщають органи вико­навчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського по­рядку — для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Норми приблизно такого змісту є і в актах міжнародного законодавства, оскільки свобода реалізації зазначеного права є однією з ознак де­мократичної держави.

На жаль, в Україні до сьогодні не прийнятий спеціальний законо­давчий акт, який би регулював проведення масових акцій, хоча про­ект Закону "Про порядок організації і проведення масових заходів та акцій в Україні" був направлений Верховної Радою України на друге читання ще 15 травня 2003 р. Саме тому при проведенні па­сових заходів слід керуватися указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР". Так, згідно із цим указом, організатори таких заходів мають повідомляти органи державної влади (місцевого самоврядування) про їх проведення не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення заходу, але рішенням Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 р. було встановле­но, що повідомлення має бути зроблено у розумний термін, з ураху­ванням необхідного часу, протягом якого органи влади зможуть ви­значитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, ті в разі виникнення підозри у тому, що при їх проведенні буде пору­шена ст. 39 Конституції України, звернутися з адміністративним по­зовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КАС України органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідом­лення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду зі своїм місцем знаходження із позовною заявою про заборону таких

заходів чи Інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення).

Підставою для звернення до суду може бути лише можливість виникнення при проведенні цих заходів загрози національній безпеці та громадському порядку.

КАС встановлює найкоротші строки звернення до суду і розгляду справ дано? категорії — вирішення справи протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до дати проведення відповідних заходів — негайно. При цьому встановлюється таке обмеження — позови, подані у день про­ведення заходу або вже після того, як він пройшов, судом залиша­ються без розгляду.

Позивач та організатор (організатори) мирних заходів та акцій негайно повідомляються про відкриття провадження у справі, дату, час та місце розгляду справи.

Суд задовольняє вимоги позивача про заборону проведення мир­них зібрань чи про їх обмеження лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведен­ня зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоро­в'ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду обов'язково має бути зазначений спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (заборона проведення, обмеження у часі, даті, місця, маршруту, тривалості проведення тощо). Постанови суду у цих справах набирають законної сили з моменту проголошен­ня і можуть бути оскаржені лише в касаційному порядку, тобто при поданні касаційної скарги не призупиняється виконання рішення суду першої інстанції.

9.5.5. Особливості провадження у справах

за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання

При реалізації прав громадян, передбачених ст. 39 Конституції України, треба повідомити (у заяві зазначаються мета, форма, місце проведення заходу або маршрути руху, час його початку і закінчен­ня, передбачувана кількість учасників, прізвища, імена, по батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання і роботи (на­вчання), дата подачі заяви) про проведення масових акцій органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуванні, які у свою чергу, при отриманні такого повідомлення, мають провести низку підготовчих заходів, зокрема для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингу, походу чи демонстрації, дотримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших лю­дей. Нездійснення, неналежне здійснення зазначених заходів тощо е обмеженням у реалізації права на мирні зібрання і може бути оскар­жено до адміністративного суду організатором (організаторами) цих зібрань за місцем їх проведення у порядку, передбаченому ст. 183 КАС України.

З метою оперативного розгляду справи про відкриття судового провадження дату, час та місце розгляду справи суд негайно по­відомляє позивача та відповідача (відповідний орган виконавчої вла­ди, орган місцевого самоврядування). Задля досягнення цієї же мети для цієї категорії справ встановлюється 3-денний термін розгляду справи, а у разі, коли справа була відкрита менше ніж за три дні до дати проведення масової акції або у день її проведення, справа по­винна бути розглянута судом негайно. Аналізуючи це положення за­конодавства, можна зробити висновок, що органи державної влади (місцевого самоврядування) можуть оскаржувати проведення масо­вих заходів лише до дня їх проведення, натомість громадяни можуть звернутися до суду за захистом власних прав на мирні зібрання і у день такого зібрання.

При розгляді зазначеної категорії справ суд має з'ясувати всі факти, викладені у позовній заяві, та прийняти рішення. Якщо судом буде задоволено позовні вимоги, то він має зазначити і спосіб понов­лення порушених прав та свобод.

Постанова суду в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена лише у касаційному порядку.