Глава 4

АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ І ПІДСУДНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

4.1. Юрисдикція адміністративних судів

Згідно з нормою ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова система України складається з Конституційного Суду Украї­ни та судів загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції очолюється Верховним Судом України. В системі судів загальної юрисдикції діють загальні та спеціалізовані (господарські та адміні­стративні) суди.

Суди, у тому числі й адміністративні, наділено відповідною ком­петенцією для здійснення правосуддя. Компетенція адміністратив­них судів не збігається і законодавчо відокремлена від компетенції судів, що реалізують конституційну, кримінальну, цивільну, госпо­дарську юрисдикції. Під компетенцією адміністративних судів у са­мому загальному вигляді розуміється сукупність їх повноважень.

За своїм змістом такі повноваження підрозділяються на пред­метні та функціональні. Предметними є повноваження адміністра­тивних судів розглядати певне коло (категорії) юридичних справ, що не розглядаються іншими судами. Справи, які вповноважені розгля­дати адміністративні суди, позначаються як справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Сукупність предметних повно­важень адміністративних судів складає їх предметну компетенцію.

Функціональними є повноваження адміністративних судів вчиня­ти різноманітні процесуальні дії при здійсненні правосуддя. Іншими словами, це повноваження суду при вирішенні адміністративної справи. Функціональні повноваження можна поділяти на окремі гру­пи, зокрема повноваження по забезпеченню участі в процесі зацікав­лених осіб, збиранню, дослідженню та оцінці доказів, по винесенню рішень, перевірці їх законності та обґрунтованості, зверненню судо­вих рішень до виконання тощо. Сукупність функціональних повнова­жень — функціональна компетенція адміністративних судів визначається з урахуванням їх предметної компетенції — особливостей юридичних справ, на які вона поширюється. Правосуддя, як діяльність адміністративних судів, здійснюється через реалізацію їх функціональних повноважень щодо вирішення справ, на які розповсюджується їхня предметна компетенція.

З поняттям компетенції тісно пов'язаний термін "юрисдикція". Під юрисдикцією розуміють встановлену законом правомочність відповідних державних органів вирішувати правові спори та справи про правопорушення, оцінюючи дії суб'єктів з точки зору їх право­мірності чи неправомірності, застосовувати юридичні санкції до пра­вопорушників; територію в підвідомчості певного органу влади; здійснення правосуддя, а також іншу діяльність по розгляду право­вих спорів, справ про правопорушення і застосуванню санкцій [1]. Незважаючи на багатозначність терміна "юрисдикція" він позначає, в першу чергу, повноваження певних органів щодо вирішення право­вих спорів, застосування юридичних санкцій та здійснення інших примусових заходів.

Отже, юрисдикція є компетенцією (частиною компетенції), але не будь-якого органу, а тільки органу, який має повноваження по ви­рішенню правових спорів, застосуванню заходів правового примусу. Таким чином, поняття "юрисдикція" застосовується відносно до пов­новажень органів судової влади, інших органів, що здійснюють право­охоронну функцію, замість поняття "компетенція". У більш вузько­му значенні поняття "юрисдикція" застосовується для позначення тільки предметної компетенції судових або правоохоронних органів. Саме у цьому сенсі застосовується поняття "адміністративна юрис­дикція" у КАС України.

Необхідно зазначити, що поняття "адміністративна юрисдикція" давно відомо адміністративному праву і стосується не лише адмініст­ративних судів. Адміністративна юрисдикція розглядається також як частина компетенції певних органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування по розгляду справ по скаргах, застосуванню за­ходів адміністративного примусу, у тому числі й накладенню адмініст­ративних стягнень. Відмінність між зазначеними видами адміністра­тивної юрисдикції полягає у формі її реалізації. Юрисдикція адмініст­ративних судів пов'язана із здійсненням правосуддя і реалізується у формі адміністративного судочинства, у той час як адміністративна юрисдикція інших органів є за своїм змістом проявом виконавчо-розпорядчої діяльності і реалізується у адміністративних процедурах.

При цьому, зважуючи на поширення судової юрисдикції на всі право­відносини, що виникають в Україні, вирішення зазначених справ орга­нами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх поса­довою чи службовою особою не виключає можливості їхнього наступ­ного судового розгляду у формі адміністративного судочинства.

Кодекс адміністративного судочинства України (ст. 4) визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори. Такі спори, передані на вирішення адміністративного суду, позначаються як справи адміністративної юрисдикції (далі — адміністративні справи) (п. 1 ч. 1 ст. З КАС України). При цьому у ст. 17 КАС України наведений вичерпний перелік категорій публічно-правових спорів, які віднесено до адміністративної юрисдикції.

Отже, в контексті адміністративного судочинства під адміністра­тивною юрисдикцією розуміються повноваження адміністративних судів щодо розгляду певних категорій публічно-правових спорів Публічно-правовий спір. Законодавець не розшифровує зміст категорії "публічно-правовий спір", при цьому без її правильного розуміння у деяких випадках неможливо чітко встановити поширен­ня адміністративної юрисдикції на певну юридичну справу.

Публічно-правовий спір належить до соціальних конфліктів, а точніше до різновиду останніх — юридичного конфлікту. У самому загальному плані соціальний конфлікт можна позначити як прояв об'єктивних чи суб'єктивних протиріч, які виражаються у проти­борстві сторін [2], іншими словами, це така ситуація, коли сторони взаємодії переслідують будь-які свої цілі, які суперечать чи взаємно виключають одна одну.

Діалектика розвитку суспільства пов'язана із постійним виник­ненням та розв'язанням конфліктів на різних рівнях та у різних сферах функціонування суспільства. Конфлікт є способом виявлення та розв'язання протиріч, що виникають у суспільстві. Як відомо, найбільш важливі суспільні відносини та поведінка людей регламен­товані нормами права. Природно, що конфлікти виникають і у цій сфері. У найбільш широкому розумінні під юридичним конфліктом розуміють будь-який соціальний конфлікт, у якому протиборство так інакше пов'язано з правовими відносинами сторін (їх юридично значущими діями чи станами), і, таким чином, суб'єкти, чи мотивація поведінки, чи об'єкт конфлікту мають правові ознаки, а конфлікт вчиняє юридичні наслідки [3]. Виходячи з такого визначення юри­дичного конфлікту, можна стверджувати, що більшість соціальних конфліктів може бути трансформована в юридичні конфлікти. Інши­ми словами, за допомогою юридичних норм та інститутів можна втрутитися у розвиток майже будь-яких подій (лише за деякими виключеннями, наприклад когнітивний конфлікт). Таким чином, конфлікт виникає поза і незалежно від правових норм і відносин, тільки потім набуває юридичного характеру (так звані змішані чи перехідні форми юридичного конфлікту [4]).

Власне юридичний конфлікт породжується юридичними ситуація­ми і розв'язується юридичними засобами. Протиріччя та інтереси сторін порівнюються відповідно до встановлених правових норм іншими словами, конфлікт тут пов'язано з реалізацією правових норм (їх диспозицій — закріплених у них суб'єктивних прав, юридич­них обов'язків, повноважень чи їх санкцій), чи з самими правовими нормами (їх законністю чи тлумаченням). Такі юридичні конфлікти у юридичній літературі іменуються правовими спорами. Правовий спір являє собою обмін домаганнями і запереченнями, що мають юридич­не значення та висунуто і обґрунтовано відповідно до встановлених правових норм. Протікання юридичного конфлікту поза встановлено­го порядку розв'язання здатне призвести до негативних суспільних наслідків та не гарантує легітимності отриманих у такій спосіб ре­зультатів [5]. Таким чином, можна визначити правовий спір як про­тиборство суб'єктів права у зв'язку з реалізацією норм права чи з самими нормами права, що протікає у юридичній формі.

Правові спори можна підрозділяти на різновиди за такими крите­ріями:

залежно від предмета спору, тобто від того, заради чого суб'єкти вступають у протиборство, виділяються такі основні різно­види правового спору: а) спори з приводу реалізації закріплених у нормах права суб'єктивних прав, законних інтересів, повноважень, обов'язків тощо; б) спори з приводу норм права — їх тлумачення або законності; в) спори з приводу правопорушень — щодо наяв­ності у діянні особи складу певного делікту та відповідно застосування до винної особи санкції правової норми;

залежно від розподілу системи права на приватне право та публічне право виділяють правові спори у сфері публічного права та у сфері приватного права.

Публічне право охоплює низку сфер життя суспільства, насам­перед побудову держави і влади, сфери управління та організації самоврядування, тобто вираження публічного інтересу як сумарного загального соціального інтересу у кожній із сфер суспільного життя. Специфіка публічно-правового спору базується на особли­востях публічно-правової сфери, що обумовлюються, насамперед, впливом імперативного методу правового регулювання, який є ви­значальною, конститутивною ознакою публічного права. Цим, зокрема, визначаються особливості реалізації публічно-правових норм, специфіка суб'єктивних публічних прав та їх особливі правові засоби захисту тощо.

Отже, публічно-правовий спір пов'язаний із реалізацією норм публічного права (конституційного, адміністративного, фінансового тощо), а саме з суб'єктивними правами, законними інтересами, юри­дичними обов'язками, владними повноваженнями суб'єктів публічно­го права, застосуванням юридичних санкцій чи з самими публічно-правовими нормами. Публічно-правовий спір можна визначити як втілене в юридично значущих діях сторін протиріччя з приводу реалізації норм публічного права чи самих публічно-правових норм, що протікає у юридичній формі.

Публічно-правовий спір поєднує у своїй структурі такі елементи: сторони, предмет та протиборство сторін. Специфікою суб'єктного складу публічно-правового спору є наявність у ньому, в більшості ви­падків, принаймні однієї сторони — суб'єкта владних повноважень.

Предметом публічно-правового спору виступає то, заради чого сторони вступають у протиборство. В залежності від предмета пуб­лічно-правові спори поділяються на різновиди, як розглянуто вище. Поряд з предметом, публічно-правовий спір іноді може мати також і об'єкт — ту чи іншу духовну чи матеріальну цінність, до володіння, використання, розпорядження якою прагне сторона спору.

Протиборство сторін публічно-правового спору складатиметься з суб'єктивної оцінки спору сторонами та його об'єктивного зовніш­нього вираження. Суб'єктивна оцінка сторонами публічно-правового спору пов'язана з оцінкою ними сутності самого протиріччя, що ви­ражається у їх вимогах, обґрунтованих відповідно до норм права. Може трапитися"і так, що в дійсності причина спору (а часом і об'єкт) насправді не існує. Помилка в оцінці ситуації, з одного боку, не знижує гостроти конфлікту, а, з іншого боку, усвідомлення і ви­правлення помилки в юридичній формі припиняє спір. Об'єктивне зовнішнє вираження публічно-правовий спір отримує у взаємодії сторін, відповідно до встановлених правових норм щодо предмета спору. Публічно-правовий спір, як і будь-який конфлікт, є явищем динамічним. Виникненню конфліктної взаємодії сторін передує ви­никнення протиріччя між ними (виникнення конфліктної ситуації) і усвідомлення цього сторонами. Безпосередньо початком публічно-правового спору буде вчинення сторонами юридично значущих дій задля реалізації своїх цілей щодо предмета спору, тобто це момент, з якого обидві сторони починають протидіяти одна одній. Протікан­ня і розв'язання публічно-правових спорів відбуваються у юридичній формі, що запобігає наданню такому конфлікту деструктивного ха­рактеру, спрямованого на порушення режиму законності при здійсненні публічної влади. Правова урегульованість розв'язання юридичних конфліктів може варіюватися. Вітчизняне і зарубіжне законодавство закріплює декілька форм вирішення публічно-право­вих спорів: узгоджувальні процедури, медіація, конституційна та адміністративна юрисдикція тощо. При цьому прийняття рішення по спору і його виконання ліквідує публічно-правовий спір.

Категорія "публічно-правовий спір" не охоплюється повністю діяльністю адміністративних судів — юрисдикція адміністративних судів поширюється лише на частину публічно-правових спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності з боку державних органів і органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодав­ства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (публічне управління). Публічно-правові спори, що віднесено до юрисдикції адміністративних судів, у науковій літературі іноді позначаються також як "адміністративно-правові спори". Такі спори, передані на вирішення адміністративного суду (адміністративні справи), є пред­метом адміністративного судочинства. Згідно із ч. 1 ст. 17 КАС Ук­раїни юрисдикція адміністративних судів поширюється на такі кате­горії публічно-правових спорів:

спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повно­важень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалі­зації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випад­ах, встановлених законом;

спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

« Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають справи за адміністративними позовами фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії). Дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. У тому числі зазна­ченою нормою до юрисдикції адміністративних судів віднесено роз­гляд справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності судів, їхніх посадових та службових осіб, що не пов'язані із здійсненням судочинства (і, виходячи з цього, оскарження яких не віднесено до відповідних судових юрисдикцій).

Оскарження означає звернення за захистом прав, свобод та інте­ресів до вповноваженого органу (суду), якщо особа вважає, що їх порушено суб'єктом владних повноважень. Отже, рішення дії чи без­діяльність суб'єкта владних повноважень у випадках, передбачених я. І ч. 1 ст. 17 КАС України, перевіряються судом тільки у зв'язку з порушенням конкретного права, свободи чи інтересу особи.

Найчастіше права особи порушуються рішеннями суб'єкта владних повноважень. Під рішеннями суб'єкта владних повноважень, згідно із КАС України, розуміються його нормативно-правові та індивідуальні акти. До нормативно-правових належать акти, що носять норми права (встановлюють, змінюють чи скасовують їх), не застосовані конкретним особам і розраховані на багаторазове застосування. Правові акти індивідуальної дії є результатом правозастосовної діяльності, містять приписи з конкретних питань щодо конкретних осіб (особи), їхня дія вичерпується, як правило, одноразовим конанням. Такі акти виступають юридичними фактами, що вста­новлюють, змінюють чи припиняють правовідносини.

Права осіб можуть бути порушені і діями суб'єкта владних по­вноважень (посадової чи службової особи), без видання правового акта, а також у результаті його бездіяльності, в тому числі і у мов­ній відмові видати відповідний акт. Дією є активна форма поведінки, зовнішній прояв волевиявлення суб'єкта, що породжує, змінює або припиняє правовідносини, впливаючи таким чином на права і обов'язки суб'єктів правових відносин, яка не оформлюється ввідними актами (неправильне нарахування пенсії, наприклад).

Бездіяльністю є форма поведінки суб'єкта владних повноважень (його посадової чи службової особи), що пов'язана з не вчиненням дій, які він повинен вчинити на підставі закону, що призвело до порушення прав, свобод чи Інтересів особи. Йдеться про зволікання, часто свідоме, з вирішенням певного питання (індивідуальної спра­ви), віднесеного до компетенції суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адмі­ністративного судочинства суди розглядають спори, що виникають з відносин публічної служби. Згідно з п. 15 ч. 1 ст. З КАС України під публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служ­ба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Респуб­ліки Крим, органах місцевого самоврядування. При цьому необхідно мати на увазі, що наведене визначення охоплює не тільки два ос­новні різновиди публічної служби: державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, як вони розуміються у Законі України "Про державну службу" та Законі України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Слід відзначити, що категорія "державні політичні посади" сьо­годні не віднайшла свого легального тлумачення. Розмежування пол­ітичних та адміністративних посад (які обіймають особи, що є дер­жавними службовцями) відбувається, виходячи з відмінностей ха­рактеру повноважень і відповідальності осіб на таких посадах, по­рядку призначення на ці посади та звільнення з них тощо. Особи, які займають політичні посади, здійснюють визначення урядової політики, розв'язання стратегічних проблем економічного і соціаль­ного розвитку суспільства та відповідної сфери управління. На вико­нання вимог Конституції України, за якими органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вичерпний перелік посад, які належать до політичних, по­требує визначення у законі.

Сьогодні у відповідності до Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до політичних віднесено посади Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміністративного судочинства суди розглядають спори між суб'єктами владних повноважень з управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Адміністративний договір. У КАС України вперше законодавчо закріплена і визначена категорія "адміністративний договір" При цьому е вкрай актуальним чітке визначення критеріїв відмежування адміністративних договорів від цивільно-правових, господарських договорів тощо, що спричиняє вибір відповідної судової юрисдикції, адже на практиці іноді досить складно розмежувати зазначені договори.

Договірне регулювання відносин сторін відомо як приватному, так і публічному праву. Договір визначається як угода сторін, що спрямована на виникнення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків та має такі основні ознаки:

- добровільність укладення, тобто свобода волевиявлення сторін;

- рівність сторін договору;

- досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору; еквівалентний характер;

- взаємна відповідальність сторін за невиконання або неналеж­не виконання зобов'язань за договором;

- забезпечення договору правовим примусом.

Відмінності публічно-правових договорів від приватноправових полягають у предметі, суб'єктах та самому змісті таких догово­рів. Предметом публічно-правового договору є відносини владно­го характеру, які втім припускають узгодження волевиявлення сторін. Суб'єктами (сторонами) публічно-правового договору € суб'єкти публічно-владних повноважень (принаймні хоча б один з них). Зміст публічно-правового договору обумовлюється тим, що права і обов'язки його сторін мають передбачуваний характер, що зумовлений компетенцією сторони та впливом імперативного методу правового регулювання, яким виключається можливість вільного значення сторонами умов договору — сторони не можуть віясту-від положень публічно-правових норм і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Адміністративний договір є різновидом публічно-правових до-рів. Критерієм відокремлення адміністративних договорів від їх публічно-правових договорів, у контексті КАС України, служить не галузева належність правових норм, на яких він базується, а те, що він служить формою реалізації повноважень, які виплива­ють з управлінських функцій суб'єктів владних повноважень. Тобто адміністративні договори укладаються задля реалізації функцій пуб­лічного управління.

КАС України (п. 14 ч. 1 ст. 3) визначає адміністративний до­говір як дво- або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінсь­ких функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

До основних ознак адміністративного договору належать:

— укладається у сфері публічного управління задля реалізації повноважень органами державної влади, органами місцевого само­врядування, їхніми посадовими чи службовими особами, іншими суб'єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повно­важень (суб'єкти владних повноважень);

— хоча б однією із сторін виступає суб'єкт владних повноважень;

виступає правовою формою діяльності зазначених суб'єктів (хоча підставою для укладення адміністративного договору висту­пає, як правило, правозостосовчий акт суб'єкта владних повнова­жень);

має організуючий характер, спрямований на досягнення суспільно значущих результатів (задоволення публічного інтересу);

ґрунтується на нормах публічного, насамперед адміністратив­ного права, хоча щодо деяких з таких договорів субсідіарно застосо­вуються і норми приватного права, особливо з урахуванням того, що на сьогодні відсутні нормативно закріплені загальні вимоги щодо таких договорів.

Адміністративні договори можна поділяти за декількома крите­ріями. За юридичними властивостями виділяють адміністративні до­говори, що мають нормативний характер. Такі договори, на відміну від адміністративних договорів, що мають індивідуальний характер, встановлюють правила тривалої дії не тільки для сторін договору, а й для широкого кола суб'єктів. За змістом адміністративні договори поділяють на: договори про компетенцію (розмежування чи делегу­вання повноважень); договори у сфері управління державною влас­ністю; договори щодо забезпечення державних потреб (державні контракти); договори про надання публічних послуг та ін.

Необхідно мати на увазі, що суб'єкти владних повноважень у кла­поть крім адміністративних договорів і інші договори (наприклад, про закупівлю продукції чи оренду чи інше використання майна для п0Треб самого суб'єкта владних повноважень), які не пов'язані із реалізацією ними своїх владних управлінських функцій і є приват­ноправовими договорами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адміні­стративного судочинства суди розглядають спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, визначених законом. Відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України це справи:

- про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

- про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

- про примусове видворення іноземця чи особи без громадян­ства з України;

- про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збо­ри, мітинги, походи, демонстрації тощо).

Цей перелік не є вичерпним. Суб'єкти владних повноважень ма­ють право звернення з адміністративним позовом до фізичних чи юридичних осіб, що не є суб'єктами владних повноважень, і в інших випадках, прямо встановлених законами.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 17 КАС України за правилами адмі­ністративного судочинства суди розглядають спори щодо право­відносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референду­му. До таких спорів належать справи:

1) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій;

2) щодо уточнення списку виборців;

щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації; підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум;

щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноваже­них осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціюван­ня референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу;

5) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

Крім визначення змісту адміністративної юрисдикції необхідно також визначити її співвідношення з іншими судовими юрисдикція­ми, адже, як зазначалося вище, до адміністративної юрисдикції віднесено лише певні категорії публічно-правових спорів. Враховую­чи те, що юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, що виникають в Україні деякі публічно-правові спори вирішуються у формі конституційного, цивільного, господарського, кримінального судочинства.

Конституційний Суд України вирішує публічно-правові спори щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; офіційного тлумачення Конституції та законів України (ст. 13 Зако­ну України "Про Конституційний Суд України").

Цивільна юрисдикція поширюється не тільки на справи про за­хист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте­ресів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуаль­ного кодексу України, якщо розгляд справ, що виникають з інших правовідносин, не провадиться за правилами іншого судочинства, то такі справи також розглядаються у формі цивільного судочинства (наприклад, спори щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні). Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного процесуального ко­дексу України законом може бути передбачено розгляд окремих справ, у тому числі і публічно-правових спорів, за правилами цивіль­ного судочинства (спори щодо надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку (п. 9 ч. 2 ст. 234 Цивільного процесуальною кодексу України), спори щодо обов'язкової госпіталізації до проти­туберкульозного закладу (п. 10 ч. 2 ст. 234 Цивільного процесуаль­ного кодексу України), при цьому необхідно зазначити, що у юри­дичній науці існує думка, що у цих справах суд не вирішує правовий спір, а також спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконав­чої служби, що мали місце під час виконання судового рішення ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу Украї­ни (розділ VII Цивільного процесуального кодексу України)).

До юрисдикції господарських судів віднесено розгляд публічно-правових спорів щодо оскарження дій чи бездіяльності органів Дер­жавної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів (ст. 121-2 Господарського процесуального ко­дексу України), а також окремих спорів у інших випадках, передба­чених законом (наприклад, ст. 60 Закону України „Про захист еко­номічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення).

У порядку, що передбачений Кримінально-процесуальним кодек­сом України, судами розглядаються кримінальні справи, скарги на дії слідчого, органу дізнання, прокурора та ін.

Трапляються випадки, коли для захисту права особи необхідно винесення рішень судів в порядку різних видів судочинства. Об'єд­нання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, забороняється, крім випадків, вста­новлених законом. Так, відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України, якщо особа разом з вимогою щодо вирішення публічно-правового спору заявила в одному провадженні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єк­та владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, то такі вимоги роз­глядаються адміністративним судом. Інакше вимоги про відшкоду­вання шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або госпо­дарського судочинства.

Також слід зазначити, що адміністративні суди не розглядають справи про адміністративні правопорушення. Адміністративні стяг­нення накладаються загальними судами та іншими вповноваженими органами відповідно до Кодексу України про адміністративні право­порушення.

Не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства також справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (поло­ження) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції. Адже такі відносини хоча й пов'язані з управлінською діяльністю, але така діяльність не пов'язана із здісненням публічної влади, тут мова йде про громадське управління.

Процесуальним наслідком звернення до адміністративного суду

з позовом щодо розгляду справи, на яку не поширюється адміністра­тивна юрисдикція, буде: на стадії відкриття провадження у справі, відповідно до п. 1 ч. І ст. 109 КАС України, відмова у відкритті

провадження у справі, про що постановляється ухвала; якщо зазна­чена обставина встановлена на подальших стадіях адміністративного судочинства, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, прова­дження у справі закривається про що також постановляється ухва­ла, при цьому суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Повторне звернення у зазначених випадках до адміністративного суду з тією самою позов­ною заявою не допускається.

4.2. Підсудність адміністративних справ

Юрисдикція адміністративних судів не збігається з іншими судови­ми юрисдикціями, що дозволяє визначати, до якої саме судової юрис­дикції належить та чи інша справа. Справи адміністративної юрис­дикції вирішуються у формі адміністративного судочинства місцевими загальними судами як адміністративними судами, окружними адміні­стративними судами, апеляційними адміністративними судами, Ви­щим адміністративним судом України, а також Верховним Судом Ук­раїни. При цьому вказані суди наділено законом різним обсягом ком­петенції по розгляду і вирішенню адміністративних справ.

Отже для визначення компетентного адміністративного суду при розгляді конкретної справи по певній інстанції недостатньо лише встановити віднесення її до адміністративної юрисдикції. Необхідно встановити компетенцію конкретного суду щодо розгляду і вирішен­ня публічно-правових спорів, що віднесені до адміністративної юрис­дикції, тобто визначити підсудність адміністративного суду. Підсуд­ність адміністративного суду — компетенція певного адміністра­тивного суду щодо розгляду і вирішення адміністративних справ.

Закріплення у КАС України компетенції кожного суду щодо роз­гляду і вирішення адміністративних справ є недоцільним. Підсуд­ність конкретного суду визначається за допомогою правових норм, що дозволяють розмежувати компетенцію стосовно розгляду адміні­стративних справ між окремими ланками судової системи і між ад­міністративними судами однієї ланки. Правила підсудності у своїй сукупності становлять алгоритм обрання компетентного адмініст­ративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Тому під підсудністю адміністративних справ розуміється правовий інститут, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію між окремими ланками судової сис­теми і між адміністративними судами однієї ланки щодо розгля­ду і вирішення адміністративних справ. За допомогою інституту підсудності встановлюється, до компетенції якого саме суду віднесе­но розгляд конкретної адміністративної справи.

Підсудність адміністративної справи визначається за допомогою трьох критеріїв, які позначаються як різновиди підсудності адмініст­ративних справ: предметної (родової), територіальної (просторової), інстанційної (функціональної).

Предметна підсудність — сукупність правил, що визначають роз­межування компетенції судів певних ланок щодо розгляду адмініст­ративних справ по першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу.

За правилами предметної підсудності більшість справ по першій інстанції розглядається місцевими адміністративними судами, до яких належать місцеві загальні суди як адміністративні суди та ок­ружні адміністративні суди.

Виходячи з вимог доступності правосуддя в адміністративних справах, за правилами предметної підсудності до компетенції місце­вих загальних судів як адміністративних судів віднесено розгляд по першій інстанції таких категорій адміністративних справ (ч. 1 ст. 18 КАС України):

у яких однією із сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого са­моврядування (крім справ, у яких другою стороною, поряд з зазна­ченими органами та особами, є орган державної влади, інший дер­жавний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадо­ва чи службова особа);

з приводу рішень, дій чи бездіяльності будь-якого з суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністратив­ної відповідальності.

Також відповідно до ч. 5 ст. 172 КАС України місцеві загальні суди як адміністративні суди розглядають справи щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів :х комісій (за винятком рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії (ч. З ст. 172 КАС України) та виборчої комісії Ав­тономної Республіки Крим, обласної виборчої комісії, Київської чи Севастопольської виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів; територіальної (окружної) виборчої комісії щодо підготовки та проведення виборів Київського чи Севастопольського міського голови; територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України; обласних комісій з референдуму і комісії Авто­номної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій (ч. 4 ст. 172 КАС України)).

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КАС України місцеві загальні суди як адміністративні суди розглядають справи щодо уточнення списку виборців.

Відповідно до ч. З ст. 174 КАС України місцеві загальні суди як адміністративні суди розглядають справи щодо дій чи бездіяльності засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум.

Відповідно до ч. З ст. 175 КАС України місцеві загальні суди як адміністративні суди розглядають справи щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради.

До компетенції окружних адміністративних судів віднесено роз­гляд по першій інстанції адміністративних справ, у яких однією із сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган вла­ди Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки (ч. 2 ст. 18 КАС України. У тому числі окружні адміністративні суди розглядають по першій інстанції справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласної виборчої комісії, Київ­ської чи Севастопольської виборчих комісій щодо підготовки та про­ведення місцевих виборів; територіальної (окружної) виборчої комісії щодо підготовки та проведення виборів Київського чи Сева­стопольського міського голови; територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України; обласних комісій з референдуму і комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій (ч. 4 ст. 172 КАС України).

Також відповідно до ч. З ст. 175 КАС України до компетенції ок­ружних адміністративних судів віднесено розгляд усіх справ щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу крім справ: щодо оскар­ження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодав­ство про вибори чи референдум; щодо оскарження дії чи бездіяль­ності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КАС України до компетенції окружних адміністративних судів віднесено розгляд справ за зверненнями органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про заборону проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо чи про інше обмеження права на мирні зібрання.

Поряд з загальними правилами предметної підсудності щодо місцевих адміністративних судів КАС України встановив і мож­ливість вибору адміністративного суду за вибором позивача (ч. З, 5 ст. 18 КАС України). Компетентним буде місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд або окружний адміністративний суд), до якого звернеться позивач у справах щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, а також у інших справах, пред­метну підсудність яких не визначено КАС України. При цьому вва­жається, що місцевий загальний суд є більш доступним у просторо­вому плані, а розгляд справ окружним адміністративним судом за­безпечує додаткові гарантії від стороннього впливу на суд.

До компетенції Вищого адміністративного суду України, як суду першої і останньої інстанції, виходячи з величезної суспільної значу­щості та необхідності швидкого та остаточного вирішення, віднесено адміністративні справи (ч. 4 ст. 18 КАС України):

1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією резуль­татів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента Ук­раїни. Територіальна підсудність — сукупність правил, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів одного рівня в залежності від місця розгляду адміністративних справ по першій інстанції.

КАС України встановлено декілька різновидів територіальної підсудності.

Загальна територіальна підсудність формує основне правило щодо розмежування компетенції однорівневих адміністративних судів. За правилами загальної підсудності адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відпові­дача (ч. 1 ст. 19 КАС України).

За місцезнаходженням відповідача розглядаються у тому числі ft справи щодо дій чи бездіяльності засобів масової інформації, під­приємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують зако­нодавство про вибори та референдум (ч. З ст. 174 КАС України).

Частина 2 ст. 19 КАС України містить правило територіальної підсудності за місцем проживання (перебування, знаходження) пози­вача, що не є суб'єктом владних повноважень. Зазначене правило поширюється на справи щодо оскарження правових актів індивіду­альної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повнова­жень, які стосуються інтересів конкретної особи і обумовлюється необхідністю забезпечення у адміністративному судочинстві доступ­ності правосуддя для фізичних осіб та юридичних осіб, які не € суб'єктами владних повноважень.

Зазначене правило не поширюється на справи щодо: оскарження рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії, що оскаржуються до Окружного адміністративного суду м. Києва (ч. З ст. 172 КАС України); оскарження рішень, дій чи без­діяльності інших виборчих комісій, членів цих комісій, що оскаржу­ються до адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії (чч. 4, 5 ст. 172 КАС України); щодо уточнення списку ви­борців, що розглядаються також за місцезнаходженням відповідної комісії (ч. 2 ст. 173 КАС України). Таке виключення зроблено з огляду на необхідність якнайшвидшого розгляду зазначених справ, для яких встановлено скорочені строки розгляду, і забезпечення при цьому участі у розгляді справи представників відповідної комісії, надання необхідних доказів тощо.

Частиною 1 ст. 182 КАС України встановлено правило розгляду адміністративної справи за місцезнаходженням позивача - суб'єкта владних повноважень, що поширюється на справи за адміністратив­ними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

Правилами ч. З ст. 175 та ч. 1 ст. 183 КАС України встановлено територіальну підсудність адміністративних справ за місцем вчинен­ня дії (проведення заходів) чи місцем, де ця дія повинна бути вчи­нена. Так, відповідно до норм ч. З ст. 175 КАС України справи щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих органі­зацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціатив-них груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (крім справ щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президен­та України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму) розглядаються за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена. А відповідно до норм ч. 1 ст. 183 КАС України справи за адмініст­ративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання розглядаються за місцем проведення цих заходів.

Виключна територіальна підсудність допускає розгляд певних категорій адміністративних справ лише судом, що прямо визначений у законі — окружним адміністративним судом, територіальна юрис­дикція якого поширюється на м. Київ (Окружний адміністративний суди. Києва). До таких справ відповідно до ч. З ст. 19 КАС України віднесено:

- адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-пра­вових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, мініс­терства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національ­ного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повно­важення якого поширюються на всю територію України. Розгляд зазначених справ у Окружному адміністративному суді м. Києва зу­мовлений необхідністю уникнення ситуації, коли правомірність та­ких актів, що стосуються прав багатьох осіб, могла б перевірятися паралельно різними адміністративними судами, що могло б приводи­ти до різних результатів перевірки;

- адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дип­ломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа. У цьому випадку законодавчо прямо встановлено адміністративний суд, до якого мають звертатися з позовами особи зазначених відповідачів, які знаходяться поза межами території України і у цьому випадку неможливим було б використання інших правил щодо територіальної підсудності адміністративних справ;

— адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоц­тва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії. Відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" реєстрація політичної партії здійснюється Міністерством юстиції України. Анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії здійснюється за позовом Міністерства юстиції України (ст. 24 Закону України "Про політичні партії в Україні"). Заборона політич­ної партії здійснюється за позовом Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України (ст. 21 Закону України "Про полі­тичні партії в Україні"). Керівні органи більшості політичних партії також розташовані у м. Києві. За таких умов законодавець визнав за доцільне визначити територіальну підсудність таких адміністративних справ Окружному адміністративному суду м. Києва.

Також Окружному адміністративному суду м. Києва підсудні:

адміністративні справи щодо рішень, дій або бездіяльності Цент­ральної виборчої комісії, члена цієї комісії, крім рішень, дій або бездіяль­ності Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму (ч. З ст. 172 КАС України);

адміністративні справи щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїн­ського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референ­дум (ч. З ст. 175 КАС України);

адміністративні справи про дострокове припинення повнова­жень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ч. 1 ст. 180 КАС України).

Альтернативна територіальна підсудність адміністративних справ допускає розгляд певних адміністративних справ місцевим адмініст­ративним судом за вибором позивача (ч. 4 ст. 19 КАС України). Альтернативна підсудність допускається, коли КАС України прямо не визначена територіальна підсудність адміністративної справи.

Різновидом територіальної підсудності адміністративних справ виступає підсудність за зв'язком справ, яка характеризується тим, що незалежно від територіальної підсудності спір належить до підсудності адміністративного суду за місцем розгляду іншої справи, з якою він пов'язаний. Так, за змістом ч. 1 ст. 53 КАС України позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, підсудні суду, що розглядає справу, в яку вступає третя осо­ба. Це дозволяє розглянути усі вимоги у одному провадженні. Таким ном, створюються ліпші умови для дослідження усіх матеріалів справи, досягається економія часу і процесуальних засобів [9]. При цьому необхідно мати на увазі, що в адміністративному су­дочинстві позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, лише якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністра­тивному суду (ч. 1 ст. 21 КАС України). Якщо ж такі вимоги, хоча й пов'язані між собою, але підсудні різним адміністративним судам, вони розглядаються адміністративними судами відповідно до вста­новлених правил підсудності.

Як вже зазначалося у попередньому параграфі, виходячи з поло­жень п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, за правилами адміністративного судочинства оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність судів, їхніх посадових та службових осіб, що не пов'язані зі здійсненням судочин­ства. КАС України не містить окремих вказівок щодо визначення те­риторіальної підсудності таких справ, якщо відповідачем виступатиме апеляційний адміністративний суд. А визначення територіальної підсудності цих справ відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України (терито­ріальна підсудність за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача, що не є суб'єктом владних повноважень) може приводити до розгляду справи місцевим адміністративним судом, який знаходиться у межах територіальної юрисдикції такого апеляційного адміністративно­го суду. Це викликатиме сумніви у неупередженості місцевого адміні­стративного суду і у подальшому служитиме підставою для скасуван­ня судових рішень. Отже КАС України не врегульовує правила визна­чення територіальної підсудності у зазначеному випадку.

Для подолання цієї прогалини Вищий адміністративний суд Украї­ни застосовує відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України аналогію закону, а саме ч. 1 ст. 108 Цивільного процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, ухвалою судді суду вищої інстанції. Такі справи переда­ються на розгляд місцевого адміністративного суду поза межами те­риторіальної юрисдикції відповідного апеляційного адміністративного —у. Тим самим Вищий адміністративний суд України фактично виз­начив ще один різновид територіальної підсудності адміністративних справ — за ухвалою судді Вищого адміністративного суду України, вказавши законодавцю напрямок доопрацювання норм, якими врегу­льовано інститут Підсудності адміністративних справ.

Інстанційна підсудність — сукупність правил, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів при розгляді адмі­ністративних справ по першій, апеляційній та касаційній інстанціях.

Під інстанцією розуміється суд (чи його структурний підрозділ), що виконує ту чи іншу функцію, що пов'язана з розглядом адмініст­ративних справ і характеризується особливим процесуальним поряд­ком відкриття провадження, розгляду справи, предметом розгляду, складом суддів та підсумковим процесуальним актом. КАС України передбачено в адміністративному судочинстві три інстанції: першу, апеляційну та касаційну.

При виробленні правил інстанційної підсудності щодо більшості справ дотримується принцип, за яким одній ланці судової системи має відповідати одна інстанція. Це, зокрема, сприяє зрозумілості системи адміністративних судів для пересічного громадянина; забез­печує рівність можливостей щодо оскарження судових рішень шля­хом забезпечення для розгляду більшості адміністративних справ однакової кількості судових інстанцій з тим, щоб право особи на перегляд судового рішення необґрунтовано не обмежувалося; сприяє інстанційній спеціалізації суддів судів різних ланок, що підвищуватиме якість перегляду адміністративних справ.

Але особливості деяких адміністративних справ потребують їхнього вирішення по першій інстанції чи апеляційного перегляду Вищим адміністративним судом України.

За правилами інстанційної підсудності відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у справах щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїн­ського референдуму та у справах щодо скасування реєстрації канди­дата на пост Президента (ч. 4 ст. 18 КАС України) вирішують адмі­ністративні справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміні­стративних судів та окружних адміністративних судів), які знахо­дяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції (ч. 2 ст. 20 КАС України).

Вищий адміністративний суд України є судом трьох інстанцій. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної Інстанції (ч. З ст. 20 КАС України). Вище дає наведений перелік справ, які Вищий адміністративний суд Ук­раїни розглядає по першій інстанції. У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 КАС України (оскарження рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії крім рішення, дії або бездіяльності Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму), Вищий адміні­стративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ (Окружний адміністративний суд м. Києва).

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністратив­них судів за винятковими обставинами, (ч. 4 ст. 20 КАС України). Перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.

Процесуальним наслідком звернення до адміністративного суду з недотриманням правил підсудності на стадії відкриття провадження у справі буде повернення позовної заяви позивачеві (п. 6 ч. З ст. 108 КАС України), про що постановляється ухвала. Повернення позов­ної заяви не позбавляє особу права повторного звернення до адмі­ністративного суду, в підсудності якого знаходиться дана адміністративна справа.

Якщо ж обставини недотримання правил підсудності з'ясувалися після відкриття провадження у справі, то суд передає адміністратив­ну справу на розгляд відповідного адміністративного суду. При цьо­му при недотриманні правил територіальної підсудності така адміні­стративна справа передається після відкриття провадження у справі, але до початку судового розгляду справи (п. З ч. 1 ст. 22 КАС України). А при недотриманні правил предметної підсудності — після відкриття провадження і до закінчення судового розгляду справи (п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України). Крім двох вищенаведених випадків суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо: задоволено питання відповідача, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування); після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших дах неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу (пп. 1, і..ст. 22 КАС України).

Питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі і вирішуються ухвалою. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгля­ду цього питання.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задово­лення. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.