2. Основні закони і закономірності системи управління трудовими (людськими) ресурсами

Наукове управління людьми не є тільки чисто вольовою, суб'єктивною дією, що базується на правилах і принципах, сформованих в результаті узагальнення багаторічної прак­тики. Воно передбачає розкриття сутності управлінських процесів, пізнання і використання об'єктивних законів розвитку суспільства.

До основних законів управління людськими ресурсами

відносять:

• закон спеціалізації управління, суть якого полягає в тому, що управління на державному рівні здійснюється певними державними органами - міністерствами, відомствами, що спеціалізуються на вирішенні окремих проблем (Міністерство освіти і науки України, Мінпраці та соціаль­ної політики);

• закон інтеграції управління. Необхідність інтеграції визначається потребою відтворення людських ресурсів і управління, яке не може здійснюватись без координації діяльності більшості державних органів;

• закон оптимального поєднання централізації і де­ централізації управління. Використання даного закону пе­ редбачає, з одного боку, централізоване, сконцентроване управління, з іншого - необхідність передачі окремих фун­кцій управління на регіональний рівень;

• закон демократизації управління, який відображає співвідношення влади і підпорядкованості;

• закон економії часу в управлінні що виступає як за­кон управління робочим часом.

Ці закони виступають ніби обмеженнями в практиці управління соціально-економічними системами. Тому тіль­ки при врахуванні дії об'єктивних законів можна успішно досягнути поставлених цілей.

Управління людськими ресурсами також враховує дію економічних законів (закон вартості, попиту й пропозиції, закон розширеного відтворення тощо), законів соціології, психології і використовує найбільш загальні закони кібер­нетики (закон зворотного зв'язку, закон оптимізації, закон пристосування систем до зовнішнього середовища).

Отже, управління - це уміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви, поведінку людей.

У науковому управлінні використовуються його зако­номірності, в яких проявляються закони суспільного роз­витку.

Рівень управління визначається глибиною пізнання й здатності дотримуватись в практичній діяльності "вимог" законів й закономірностей створення, функціонування й розвитку системи управління людськими ресурсами.

Загальною закономірністю є єдність системи управлін­ня, стабільність внутрішніх зв'язків, характер їх форму­вання та розвиток. Ця закономірність проявляється в єд­ності принципів управління, системи інтересів, методів і техніки управління. Всі елементи системи управління вза­ємозв'язані між собою і повинні відповідати один одному. Це потрібно враховувати в процесі проектування, удоско налення системи, передбачити одночасні зміни всіх основ­них її елементів.

Закономірність пропорціональності виробництва й управління реалізується при допомозі планування раціо­нальних міжгалузевих, міжрегіональних пропорцій відтво­рення й використання трудових ресурсів, підтримання пе­вного співвідношення кількості працівників вищої та сере­дньої кваліфікації і працівників певних спеціальностей.

Специфічною закономірністю є співвідношення керую­чої та керованої систем.

В управління існують й інші закономірності, які харак­теризують окремі сторони управління. Знання закономір­ностей дає можливість не тільки правильно оцінити управ­лінські процеси, але й прогнозувати їх розвиток.