Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіяльної одиниці, відповідного підприємства, организації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

3. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

• ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи відміняти їх;

• усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися у відповідності з законами;

• у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

• тільки законодавчий орган може підтвердити чи не підтвердити прийняття закону в разу повернення його Президентом за відкладним вето.

Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб).

Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:

• нормативні акти Президента України;

• акти Верховного суду, Конституційного суду, Генерального прокурора України;

• акти Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК;

• акти міністерств, державних комітетів, відомств;

• нормативні акти державних адміністрацій у регіонах;

• акти органів регіонального і місцевого самоврядування;

• нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій на місцях.

4. Нормативно-правові акти регулюють (охороняють) правовідносини, які постійно виникають, змінюються чи припиняються. Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин такі:

• вони виникають на основі норм права;

• характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

• є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, организацій, спільнот;

• здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється державою.

Правовідносини мають складну будову і включають в себе такі елементи:

• суб’єкти;

• об’єкти;

• зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. Суб’єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.Суб’єктом правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав та обов’язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати права та обов’язки.

Суб’єкти правовідносин можна поділити на:

• фізичні та юридичні особи;

• державні та громадські організації;

• різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону).

Об’єкти правовідносин – це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Зміст правовідносин характеризується синтезом юридичного та фактичного. Юридичний зміст – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин.

Зміст суб’єктивного права включає в себе такі можливості:

• діяти відповідно до свого бажання;

• вимагати певних дій від обов’язкової сторони;

• звертатися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

За юридичними наслідками юридичні факти поділаються на: а) правоутворюючи – на основі яких у суб’єктів виникають певні права й обов’язки (наприклад, з досягненням певного віку суб’єкт має право на пенсійне забезпечення); б) правозмінюючи – тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав та обов’язків (обмін житла веде до зміни прав та обов’язків щодо договору житлового найму); в) правоприпиняючі – ліквідують права та обов’язки, які були в суб’єкта до виникнення цих фактів (продаж речі припиняє право власності продавця).

Більш складним є розподіл за належністю до волі суб’єктів на події та дії. Події – явища, які відбуваються незалежно від волі суб’єктів (досягнення певного віку, стихійне лихо тощо). На відміну від подій, дії відбуваються згідно з волею суб’єктів (укладення шлюбу, правопорушення тощо).

5. Правопорушення – це винне протиправне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особисто або суспільно шкідливим чи небезпечним. Деліктоздатність – закріплена в законодавстві і забезпечена державою здатність суб’єкта відповідати за власні дії, нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. Деліктоздатність визначається з урахуванням рівня психофізіологічних можливостей особи відповідно до соціальної зрілості індивіда і встановлюється з досягненням певного віку. Так, за кримінальним законодавством України відповідальність за окремі злочини настає з 14 років, за загальним правилом – з 16 років. За цивільним законодавством повна деліктоздатність фізичної особи настає з 18 років, а часткова – з 14.

Ознаки правопорушення:

- правопорушенням є діяння у формі дії чи бездіяльності. Дія – це акт активної поведінки (бійка, крадіжка тощо). Бездіяльність визнається діянням у тому разі, якщо за ситуацією чи за службовим обов’язком особа зобов’язана була щось зробити, але не зробила. (залишення людини в небезпечному становищі без допомоги; халатність посадової особи тощо);

- будь-яке правопорушення є протиправним. Протиправність – це порушення вимог права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормах права;

- правопорушення є шкідливим, небезпечним, оскільки посягає на найважливіші цінності суспільства;

- для правопорушення обов’язковим є наявнісь вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства.

Для того, щоб визнати діяння за правопорушення, потрібно мати склад правопорушення. Склад правопорушення становлять:

1. суб’єкт правопорушення – деліктоздатна особа, яка вчинила правопорушення;

2. об’єкт – певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямовано винне протиправне діяння. Об’єктами можуть бути майнові, трудові та інші права й інтереси суб’єктів права, державний лад тощо.

3. об’єктивна сторона – протиправне діяння; його шкідливі та небезпечні наслідки; необхідний причинний зв’язок між ними.

4. суб’єктивна сторона – певне психічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її результатів. Таке ставлення відображається поняттям вина.

Види правопорушень: а) проступки (конституційне,цивільне, адміністративне та дисциплінарен правопорушення); б) злочини .

Важливим засобом захисту інтересів особи, суспільства від правопорушень, охоронним інститутом, який блокує протиправну поведінку і стимулює суспільно корисні дії людини в правовій сфері, є юридична відповідальність. Своєю метою юридична відповідальність має захист правопорядку та виховання в громадян поваги до права.

Виділяють таки види юридичної відповідальності:

1) цивільно-правова відповідальність (настає за вчинення цивільного правопорушеня то орієнтована на відшкодування збитків потерпілому);

2) дисциплінарна відповідальність (настає за порушення трудової, військової, навчальної дисципліни);

3) адміністративна відповідальність (настає за адміністративне правопорушення);

4) кримінальна відповідальність ( настає за скоєння злочинів і передбачає найбільш жорсткі міри – втрата свободи, виправні оботи тощо). Враховуючи підвищену суворість кримінальної відповідальності, її застосовують тільки в судовому порядку.

Лекція № 3