4. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності: підстави і процесуальний порядок

Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яку обвинувачують у вчиненні злочину, здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44 КК). Тому кримінальна справа, в якій у ході розслідування встановлено підстави до звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягає направленню до суду.

Підстави прийняття такого рішення визначено кримінальним і продубльовано кримінально-процесуальним законом, це:

1. зміна обстановки (ст. 48 КК; ст. 7 КПК);

2. дійове каяття особи (ст. 45 КК; ст. 7-2 КПК);

3. примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК; ст. 8КПК);

4. передання особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК; статті 10, 11, 13 КПК);

5. закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК; ст. 11-1 КПК);

6. застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК; статті 9, 438, 440, 447 КПК).

Кожна із зазначених підстав передбачає наявність відповідних умов. Останні регламентовано у вказаних вище статтях кримінального та кримінально-процесуального законів.

Процесуальний порядок прийняття рішення про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є такий.

Встановивши наявність підстави до прийняття відповідного рішення, слідчий:

1) до закриття кримінальної справи роз'яснює обвинуваченому:

• сутність обвинувачення;

• підставу звільнення від кримінальної відповідальності;

• право заперечувати проти закриття справи судом за цією підставою. Якщо обвинувачений заперечує проти прийняття такого рішення, то провадження у справі продовжується у звичайному порядку (з направленням справи до суду із обвинувальним висновком).

Велике значення для практики слідчої діяльності має питання про те, чи можна приймати рішення про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому разі, якщо обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину. Жодної вказівки щодо вирішення цієї ситуації немає ані в законі, ані в актах офіційного тлумачення норм права (постановах Пленуму Верховного Суду України). Тому часто прокурори не погоджуються із відповідною постановою слідчого, якщо обвинувачений хоча б частково не визнає себе винним. Мотивується це рішення таким чином: "якщо обвинувачений не визнає вини, яка є доведеною, то це означає, що він не покаявся у вчиненому" (таким є професійне тлумачення правових норм, які регламентують звільнення особи від кримінальної відповідальності). Вирішувати це питання потрібно в кожному випадку окремо, залежно від ситуації провадження у справі. Однак категорично стверджувати про неможливість прийняття слідчим рішення про направлення справи до суду з підстав, передбачених статтями 7—11-1 КПК, не можна. Обвинувачений, навіть не визнаючи себе винним (він не зобов'язаний цього робити), вправі обирати свою "процесуальну долю";

2. складає мотивовану постанову. Мотивом прийняття рішення є визнання прокурором того, що виправлення обвинуваченого можливе без застосування кримінального покарання;

3. ознайомлює з постановою обвинуваченого, його захисника,потерпілого або його представника;

4. якщо після ознайомлення із постановою учасники заявили вимогу про ознайомлення з усіма матеріалами справи, то виконує її. Ознайомлення з постановою і матеріалами кримінальної справи оформлюється протоколом;

5. направляє справу до прокурора.