Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначен­ні обсягу міжбюджетних трансфертів

Доходи

Видатки

1) фіксований податок на доходи від підприємницької діяльності; 2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності. 3) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; 4) плата за землю, 100% плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя, 75% плати за землю — для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань; 5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 6) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності; 7) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; 8) частина фіксованого сільськогосподарського податку; 9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств; 10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів; 11) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування; 12) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади; 13) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб’єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів; 14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності; 15) плата за надані в оренду водні об’єкти місцевого значення; 16) концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності; 17) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення; 18) кошти, отримані від учасника – переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору; 19) частина коштів, отриманих за здані цінні метали; 20) кошти від реалізації безхазяйного майна; 21) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.

1) місцева пожежна охорона; 2) позашкільна освіта; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальні програми місцевого значення та ін.); 4) відшкодування різниці між розміром ціни на житлово- комунальні послуги та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво; 5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів; 6) культурно-мистецькі програми місцевого значення; 7) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення; 8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту; 9) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення; 10) транспорт, дорожнє господарство: а) регулювання цін (тарифів) на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті; б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення; в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення; 11) заходи з організації рятування на водах; 12) обслуговування місцевого боргу; 13) програми природоохоронних заходів місцевого значення; 14) управління комунальним майном; 15) регулювання земельних відносин; 16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах повноважень, встановлених законом; 17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення; 18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених законом, та республіканських АР Крим і місцевих референдумів; 19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань; 20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад; 21) інші програми, пов’язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою АР Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.

Практика роботи органів місцевого самоврядування показує, що для розширення доходної бази регіону з метою вирішення проблем економічного і соціального розвитку слід ширше впроваджувати міс­це­ві податки і збори.

Перелік видатків, наведений у цій статті, не є вичерпним. Оскільки у підпункті «д» пункту 2 («інші державні освітні програми»), підпункті «г» пункту 3 (інші державні програми медичної та санітарної допомоги), підпункті «в» пункту 4 (інші державні соціальні програми), підпункті «в» пункту 5 (інші державні культурно-мистецькі програми) цієї статті міститься посилання на «інші програми», хоча посилання на «інші програми» у підпункті «г» пункту 3 деталізова­не у цьому ж підпункті (інші державні програми медичної та санітарної допомоги включають медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, регіональні заходи з реалізації державних програм, інші програми і заходи), цей перелік може розширюватися щорічним за­кономпро Державний бюджет на відповідний рік, в якому мають бути визначені всі державні програми, які підлягають фінансуванню у відповідному бюджетному періоді.

Згідно з частиною другою статті 85 цього Кодексу Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські го­лови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, які визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням їх розподілу, визначеного статтями 88-91 БК України та законом про Державний бюджет України.

Особливості формування власних коштів у бюджетних установах.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна установа – це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена в установленому порядку органами державної влади, влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

Серед загальних ознак, що притаманні бюджетним закладам, можна виділити такі: правосуб’єктність (юридичні особи публічного права); форма власності (державна чи комунальна); форма бюджетного фінансування (кошторисне фінансування); характер діяльності (невиробничий); економічний результат діяльності (неприбутковий).

Специфічні ознаки бюджетних установ:

– правовий статус – юридична особа (бюджетний орган, бюджетна організація, бюджет- на установа) або відокремлений підрозділ (структурна одиниця) бюджетної організації;

– правовий режим майна – головний розпорядник бюджетних коштів (бюджетний орган), розпорядник бюджетних коштів другого ступеня (бюджетна організація), розпорядник бюджетних коштів третього ступеня (бюджетна установа);

– форми реалізації права власності – користування (всі типи бюджетних закладів), розпорядження (бюджетний орган, бюджетна організація), володіння (бюджетний орган) .

До проголошення незалежності України бюджетні установи, крім бюджетних асигнувань, мали позабюджетні кошти, які поділялися на спеціальні кошти, суми за дорученнями, депозитні суми, інші позабюджетні кошти, операції з якими здійснювалися через відповідні поточні рахунки, відкриті в установах колишнього Держбанку.

П очинаючи з 2000 року, всі позабюджетні кошти бюджетних установ набули статусу коштів Державного бюджету України або місцевих бюджетів, і зокрема - статусу власних надходжень бюджетних установ і організацій. Законодавчі зміни в бюджетному процесі та подальший розвиток і вдосконалення казначейської системи виконання державного бюджету супроводжувалися змінами і в нормативній базі, яка регулювала питання щодо виконання бюджету за доходами і видатками, обліку цих операцій, управління коштами, складання звітності органами казначейства та бюджетними установами.

Порядок казначейського обслуговування позабюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Основа ефективного функціонування бюджетної сфери – це фінансове забезпечення. Бюджетні установи практично не мають власних доходів і свою діяльність провадять за рахунок коштів відповідних бюджетів. Отже, основна форма фінансового забезпечення бюджетних закладів – бюджетне фінансування, під яким прийнято розуміти безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевого бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування і забезпечення функціонування бюджетних установ та організацій.

Специфічні особливості бюджетного фінансування полягають у такому:

– кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підпорядкованістю підприємства, установи чи організації. Виняток становить фінансування загальнодержавних заходів: боротьба з епідеміями, ліквідація втрат від катастроф і стихійного лиха;

– бюджетні установи фінансуються на основі встановлених економічно й науково обґрунтованих нормативів залежно від сфер діяльності.

Основним методом бюджетного забезпечення є кошторисне фінансування.

Н ині зростає роль позабюджетних джерел фінансування в забезпеченні функціонування закладів бюджетної сфери. Позабюджетні надходження грошових коштів і доходів у матеріальній чи нематеріальній формі, які отримує бюджетний заклад, є результатом його самостійної фінансово-господарської діяльності. Основні джерела позабюджетних коштів – це кошти за надання платних (договірних) послуг та спонсорські кошти, які останнім часом широко використовуються. Однією з форм фінансування соціальних проектів і цільових програм бюджетних установ може бути фандрайзинг, що являє собою спеціально організований процес збирання коштів на реалізацію проектів неприбуткових організацій.

Фінансування бюджетних установ у здійснюється за допомогою таких інструментів:

– гранту – добродійного пожертвування (внеску), що надається донорською організацією для реалізації неприбуткового проекту або програми;

– безпроцентної поворотної фінансової допомоги (поворотного гранту), що надається неприбутковій організації для реалізації проектів, які припускають отримання доходів у результаті діяльності щодо проекту. Поворотна фінансова допомога припускає повне або часткове повернення наданого фінансування;

– оплати послуг на договірній основі з приводу проведення семінарів, досліджень для неприбуткової організації фандрайзинговими компаніями.

Некомерційна діяльність бюджетних установ і організацій не має на меті отримання прибутку і здійснюється в загальнодержавних інтересах для залучення додаткових фінансових ресурсів.

Реалізація кошторисного фінансування здійснюється на основі принципів плановості, цільового характеру, виділення коштів залежно від фактичних показників, підзвітності.